Постанова № 18549148, 14.09.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2011 року Справа № 5023/3335/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

ДПІ - ОСОБА_1., дов. № 19869/10/10-017 від 28.11.2008 року

позивача ОСОБА_2., дов. № 01-62юр/8028 від 12.10.2010 року, ОСОБА_3., дов. № 01-62юр/6672 від 01.09.2011 року

відповідача не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (вх. № 3508Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 13 травня 2011 року по справі № 5023/3335/11

за позовом Акціонерної компанії “Харківобленерго”, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Техенергоресурс”, м. Харків,

про визнання недійсним правочину,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач Акціонерна компанія «Харківобленерго», м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техенергоресурс»про визнання правочину за договором № 1/12/12 від 12.12.2007 року недійсним.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13 травня 2011 року (суддя Інте Т.В.) в позові відмовлено. Рішення місцевого господарського суду мотивоване відсутністю передбачених законом підстав визнання угоди недійсною.

Колегія суддів зазначає, що вказане рішення господарського суду Харківської області сторонами не оскаржувалось.

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 13 травня 2011 року та прийняти нове рішення, яким позов Акціонерної компанії “Харківобленерго” задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши, в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, повноту встановлення обставин справи і докази по справі на їх підтвердження та їх юридичну оцінку судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та податкової інспекції, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено господарським судом першої інстанції, 12 грудня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техенергоресурс»та Акціонерною компанією «Харківобленерго»було укладено договір поставки № 1/12/12 (аркуші справи 13-14).

Звертаючись до господарського суду з позовом про визнання недійсним даного договору позивач послався на те, що податковий орган за результатами перевірки фінансово господарської діяльності Акціонерної компанії «Харківобленерго»вважає цей правочин, що вчинений сторонами по справі, недійсним з посиланням на приписи статті 215 та частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки, на думку податкового органу, цей правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків.

На підставі вивчення матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що відповідно до умов вказаного договору, постачальник (відповідач у справі) зобовязався здійснити поставку, а покупець (позивач у справі) в свою чергу зобовязався прийняти та оплатити товар (пункт 1.2. договору).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що загальна вартість товару становить 781975,67 грн., у т.ч. ПДВ 130329,28 грн. та складається із вартості усіх товарів, вказаних у специфікації.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобовязання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Приймаючи оскаржене рішення господарський суд посилався на приписи статті 173 Господарського кодексу України, якими передбачено, що господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони її обовязку.

Пунктом 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, судом апеляційної інстанції досліджено, що виконання вищезазначеного договору підтверджується первинною документацією, а саме, долученими до справи копіями видаткових накладних від 18.01.2008 року та податковою накладною від 25.12. 2007 року (аркуші справи 21-33).

З цього питання колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Відповідно до статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.1995 року передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

З урахуванням вказаного, а також відповідних положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обставини щодо передачі товару саме в рамках спірного договору повинні засвідчувати виключно первинні документи, складені в порядку визначеному зазначеним законом.

Дослідивши первинні бухгалтерські документи, якими обумовлені кількість, найменування, асортимент та ціна товару, а також підписами відповідальних осіб позивача та відповідача, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що складені первинні документи відповідають вимогам Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Закону України “Про податок на додану вартість” та “Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку” та підтверджують факт виконання господарських операції за вищезазначеною угодою.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно положень статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України (принцип змагальності) сторона самостійно обґрунтовує свої вимоги.

Зокрема, цей принцип означає, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Місцевим господарським судом встановлено, що вказаний договір було складено згідно з вимогами Цивільного та Господарського кодексів України та підписано обома сторонами.

Наведені в сукупності вищевказані обставини дають підстави колегії суддів погодитись з висновком господарського суду про те, що відсутність нормативного обґрунтування позову і доказів на підтвердження зайнятої позивачем позиції унеможливлює задоволення такого позову.

Оцінюючи обґрунтованість Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне.

В апеляційній скарзі ДПІ міститься вимога про прийняття нового рішення, яким позовні вимоги Акціонерної компанії «Харківобленерго»слід задовольнити в повному обсязі.

З акту невиїзної документальної перевірки Акціонерної компанії «Харківобленерго»з питань правомірності формування податкового кредиту та валових витрат № 1230/43-010/00131954 від 29.04.2011 року вбачається, що податковим органом вищевказаний правочин, вчинений з відповідачем, кваліфікований як нікчемний з посиланням на приписи статтей 215 та 228 Цивільного кодексу України, оскільки, на думку ДПІ, цей правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України правовою підставою недійсності правочину є факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Згідно частин 1, 2, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити діючому законодавству, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне, що у відповідності до статтей 15, 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно стаття 20 Господарського кодексу України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

Отже, господарський договір може бути визнано недійсним за наявності двох умов: перша це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

В даному випадку зміст договору не суперечить діючому законодавству, сторони при його укладенні дійшли згоди стосовно всіх істотних умов договору, та своїми діями щодо виконання умов договору підтвердили те, що спірний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Таким чином, вимога ДПІ про те, що господарський суд Харківської області повинен був задовольнити позовну заяву Акціонерної компанії «Харківобленерго»є необґрунтованою.

Між тим, вирішуючи спір, колегія суддів опирається на такі норми законодавства.

Відповідно до приписів статтей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, захист порушеного права, в тому числі такого учасника цивільного обороту, як державний фіскальний орган, відбувається шляхом подання позову або скарги.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Враховуючи відсутність позову ДПІ та рішення суду про визнання спірного правочину недійсним, колегія суддів позбавлена права кваліфікувати спірний правочин як недійсний і задовольнити вимоги апеляційної скарги.

Окрім того, відповідно до частини 1 статті 91 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду.

Зі змісту даної норми вбачається, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб.

В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Як вбачається із матеріалів справи, резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить жодних приписів щодо прав та обов'язків Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові. В мотивувальній частині рішення суд надає відповідну правову оцінку доказам, наданим сторонами, та правовідносинам виключно між даними сторонами Акціонерною компанією «Харківобленерго»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технергоресурс». При цьому жодних суджень про права і обов'язки ДПІ у відповідних правовідносинах мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду також не містить.

Наведені в сукупності вищевказані обставини дають підстави колегії суддів зазначити, що оскаржуване рішення будь-яким чином не обмежує права ДПІ.

Від так, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав щодо задоволення позову Акціонерної компанії «Харківобленерго»про визнання договору недійсним, а апеляційну скаргу ДПІ вважає необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає, у звязку з чим підстави для скасування оскарженого рішення місцевого господарського суду відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги та досліджені в судовому засіданні докази не спростовують наведені висновки колегії суддів, в звязку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13 травня 2011 року по справі № 5023/3335/11 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

суддя Барбашова С.В.

суддя Білецька А.М.

Повний текст постанови підписаний 12 вересня 2011 року.