Постанова № 18549118, 12.09.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2011 р. Справа № 5021/1371/2011

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.

при секретарі Міракові Г.А.

за участю представників сторін:

позивача –не з’явився

відповідача –не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ВАТ "Нафтопроммаш", м. Охтирка (вх. №3558Х/2-5) на рішення господарського суду Сумської області від 14.07.11 р. по справі № 5021/1371/2011

за позовом ТОВ "Промсервіс", м. Київ

до ВАТ "Нафтопроммаш", м. Охтирка

про стягнення 185 630,38 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ “Промсервіс”, м. Київ звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою в якій просив стягнути з відповідача - ВАТ “Нафтопроммаш”, м. Охтирка 185 630 грн. 38 коп., в тому числі: 143 227,26 грн. основного боргу за поставлений природний газ; 9 747,30 грн. 3% річних та 32655,82 грн. інфляційних нарахувань. Крім того, позивачем також були заявлені до стягнення судові витрати.

Рішенням господарського суду Сумської області від 14.07.2011 р. по справі № 5021/1371/2011 позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 185 630 грн. 38 коп., в тому числі: 143 227,26 грн. основного боргу за поставлений природний газ; 9 747,30 грн. 3% річних та 32655,82 грн. інфляційних нарахувань, а також 2050 грн. 00 коп. витрат по оплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з рішенням господарського суду в частині стягнення державного мита не погоджується, вважає його в цій частині незаконним, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення в даній частині змінити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення порушив норми процесуального права. Крім того, суд, на думку відповідача неправильно визначив розмір державного мита, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача згідно з рішенням по даній справі.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Сторони в судове засідання своїх представників не направили, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини неприбуття представників не повідомили.

Враховуючи факт належного повідомлення сторін про час та місце розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників сторін, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промсервіс»та Відкритим акціонерним товариством «Нафтопроммаш»укладено договір про постачання природного газу № 10/08 від 01.12.2008 р., згідно з умовами якого постачальник (позивач) зобов'язався передати покупцю (відповідачу) природний газ, а покупець зобов'язався прийняти від постачальника та оплатити газ в порядку та на умовах договору.

Відповідно до п. 2.2. Договору зміни кількості газу, який постачальник передає покупцю за цим Договором, а також зміни проміжків часу, протягом яких такий газ передається, здійснюється за згодою сторін.

Крім того, сторонами було укладено Додаткові угоди № 10 від 01.01.2009 р. та № 11 від 01.02.2009 р. до вказаного Договору, які визначали обсяг газу та ціну за 1000 (тисячу) метрів кубічних газу, які постачальник передав покупцю за відповідний місяць поставки в період з січня 2009 року по лютий 2009 р. По закінченню місяця поставки газу, уповноважені представники постачальника і покупця підписують Акт приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 3.2. договору обсяг газу, вказаний в акті, є належним підтвердженням кількості газу, що була передана постачальником покупцю за з цим договором.

Відповідно до п. 4 Додаткової угоди № 10 від 01.01.2009 р. сторони погодили, що покупець зобов'язаний оплатити 100 відсотків вартості газу, який йому передається постачальником відповідно до цього договору за січень в термін до 25 січня 2009 року.

Відповідно до п. 4 Додаткової угоди № 11 від 01.02.2009 р. сторони погодили, що покупець зобов'язаний оплатити 100 відсотків вартості газу, який йому передається постачальником відповідно до цього договору за лютий в термін до 25 лютого 2009 року.

Таким чином, строк належного виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару закінчився 25 лютого 2009 року.

Відповідно до актів приймання-передачі газу від 31.01.2009 р. та від 01.03.2009 р. позивач передав відповідачу 123,950 тис. м. куб природного газу в січні 2009 р. та 40,298 тис.м. куб. природного газу в лютому 2009 р. на загальну суму 398 186, 43 грн.

Отже, позивач повністю виконав свої зобов'язання за договором про постачання природного газу № 10/08 від 01.12.2008 р.

Відповідач оплатив отриманий від позивача газ лише частково в сумі 254 959,17 грн. що підтверджується наступними платіжними дорученнями:

1.Платіжне доручення № 1023 від 17 вересня 2009 року на суму 25 000,00 грн., в т.ч. ПДВ;

2.Платіжне доручення № 702 від 15 червня 2009 року на суму 10 000,00 грн., в т.ч. ПДВ;

3.Платіжне доручення № 683 від 11 червня 2009 року на суму 10 000,00 грн., в т.ч. ПДВ;

4.Платіжне доручення № 681 від 11 червня 2009 року на суму 30 000,00 грн., в т.ч. ПДВ;

5.Платіжне доручення № 371 від 02 квітня 2009 року на суму 41 000,00 грн., в т.ч. ПДВ;

6. Платіжне доручення № 317 від 19 березня 2009 року на суму 20 000,00 грн., в т.ч. ПДВ;

7.Платіжне доручення № 322 від 20 березня 2009 року на суму 5 000,00 грн., в т.ч. ПДВ;

8. Платіжне доручення № 237 від 03 березня 2009 року на суму 15 000,00 грн., в т.ч. ПДВ;

9.Платіжне доручення № 129 від 03 лютого 2009 року на суму 15 000,00 грн., в т.ч. ПДВ;

10. Платіжне доручення № 102 від 30 вересня 2009 року на суму 10 000,00 грн., в т.ч. ПДВ;

11. Платіжне доручення № 82 від 26 січня 2009 року на суму 40 000,00 грн., в т.ч. ПДВ;

12. Платіжне доручення № 2511 від 30 грудня 2008 року на суму 30 000,00 грн., в т.ч. ПДВ;

Отже, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 143 227,26 грн.

Обставини щодо несплати заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо оплати спожитого природного газу.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, проте суд, всупереч положенням статей 44, 49 ГПК України та Декрету Кабінету Міністрів України неправильно здійснив розподіл судових витрат понесених сторонами при розгляду даної справи, в зв’язку з чим, прийняте по даній справі рішення підлягає частковому скасуванню.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог—відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов‘язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов‘язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не надав суду доказів сплати боргу за отриманий природний газ, не надав обґрунтованих заперечень на вимоги позивача, та при поданні апеляційної скарги не заперечує як сам факт існування боргу, так і його розмір, висновки господарського суду щодо задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 143 227 грн. 26 коп. є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування судом до стягнення інфляційних та річних, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 9747,30 грн. річних та 32 655,82 грн. інфляційних.

Разом з тим, помилковими судова колегія вважає висновки суду першої інстанції щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами ст. 49 ГПК України, державне мито покладається зокрема у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір та порядок оплати державного мита передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

Пунктом 2-а зазначеного Декрету передбачено, що із заяв майнового характеру підлягає оплаті держмито в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Задоволені позивачем згідно з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції позовні вимог в загальній сумі становлять 185630 грн. 38 коп. Тобто, з урахуванням зазначених вимог Декрету до сплати за подання позову про їх стягнення підлягає державне мито в розмірі 1856,30 грн. Як наслідок, при задоволенні позову саме вказана сума державного мита підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Проте, як свідчить оскаржуване рішення, судом при розподілі судових витрат з відповідача на користь позивача стягнуто 2050 грн. 00 коп. витрат по оплаті державного мита. Тобто судом стягнуто з відповідача на користь позивача державне мито не в тому розмірі, який передбачено законом.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 193,70 грн. державного мита є безпідставними, в зв’язку з чим, оскаржуване рішення в даній частині підлягає скасуванню, а вимоги позивача про покладення на відповідача державного мита в зазначеному розмірі задоволенню не підлягають.

Разом з тим, безпідставними є вимоги відповідача про скасування судового рішення по мотивах того, що господарський суд приймаючи рішення нібито належним чином не повідомив відповідача про час та місце розгляду справи, та прийняв рішення за відсутності представника відповідача, чим, на думку відповідача, порушив його процесуальні права.

Згідно із статтею 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції надсилав на адресу відповідача ухвалу від 20.06.2011 р. про порушення провадження по справі, яку відповідач отримав, що підтверджується залученим до матеріалів справи зворотнім поштовим повідомленням (а.с. 43). Проте, відповідач з невідомих причин не скористався своїм правом щодо направлення в судове засідання свого представника та надання свої доводів стосовно заявлених позивачем позовних вимог та необхідних доказів в їх обґрунтування. Крім того, відповідач в обґрунтування своїх вимог не надав жодного доказу неотримання зазначеної ухвали, а так само надісланої позивачем на його адресу копії позовної заяви. Беручи до уваги викладене, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції при розгляді даної справи порушив процесуальні права відповідача. Разом з тим враховуючи, що норми ГПК України передбачають можливість розгляду справи без участі представників сторін, повідомлених про час та місце розгляду справи, за наявними в справі матеріалами, вимоги відповідача про скасування прийнятого по справі рішення не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. При цьому, відповідач, не надав жодного доказу того, що господарський суд при винесенні рішення порушив норми процесуального права, які могли б в будь-якому випадку бути підставою для скасування даного рішення.

З урахуванням вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 51 грн. держмита за подання апеляційної скарги.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його часткового скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ВАТ "Нафтопроммаш", м. Охтирка задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 14.07.11 р. по справі № 5021/1371/2011 в частині стягнення 193,70 грн. державного мита скасувати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промсервіс» (01133, м. Київ, бул. Л. Українки, 21а, к. 44; код 32826239) на користь Відкритого акціонерного товариства «Нафтопроммаш»(42700, м. Охтирка, вул. Червоноармійська, 1; код 00378454) 51 грн. держмита за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 13.09.2011 р.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

судді Плахов О.В.

Шутенко І.А.