Постанова № 18549087, 09.09.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2011 р. Справа № 5023/3078/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1., довіреність № 834 від 02.03.2011 р.

відповідача - ОСОБА_2., довіреність без номера від 11.03.2011 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача за первісним позовом (вх. № 2929Х/1-6) на рішення господарського суду Харківської області від 22 червня 2011 року у справі № 5023/3078/11

за позовом Комунального підприємства "Міський інформаційний центр", м. Харків

до Управління Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області,

м. Харків

про стягнення коштів в сумі 25 793,62 грн. та зобов"язання повернути майно,

та за зустрічним позовом Управління Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області, м. Харків

до Комунального підприємства "Міський інформаційний центр", м. Харків

про визнання недійсним договору від 25 травня 2009 року № 1080,

ВСТАНОВИЛА:

Комунальне підприємство "Міський інформаційний центр"- позивач за первісним позовом, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Управління Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області, про стягнення з останнього 25793,62 грн., з яких: 18744,54 грн.- неустойка за прострочення обов"язку з повернення місця для розташування спеціальної конструкції, наданого відповідачу в користування по укладеному між сторонами договору від 25.05.2009 р. № 1080 "Про надання у користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій", 7049,08 грн. - нарахована за період з 01.07.2010 р. по 17.02.2011 р. плата за фактичне користування місцем після закінчення строку дії зазначеного договору.Також позивач просив суд зобов"язати відповідача повернути позивачеві зазначене місце, що перебуває у комунальній власності та знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях-вул. Михайлівська на підставі акту прийому-передачі.

Управління Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області подало зустрічний позов про визнання недійсним договору від 25 травня 2009 року № 1080, "Про надання у користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій", укладеного між КП "Міський інформаційний центр" та Управлінням Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22 червня 2011 року у справі № 5023/3078/11 (суддя Прохоров С.А.) в задоволенні первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним договір від 25 травня 2009 року № 1080 "Про надання у користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій", укладений між КП "Міський інформаційний центр" та Управлінням Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області.

Стягнуто з позивача за первісним позовом на користь відповідача за первісним позовом 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позивач за первісним позовом із зазначеним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, просить рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову, окрім цього просив стягнути з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом 171,50 грн. державного мита сплаченого за подання апеляційної скарги, 42,50 грн. держмита сплаченого за подання позовної заяви, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позивач за первісним позовом в судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу.

Відповідач за первісним позовом у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує, вважає рішення законним і обґрунтованим, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

25 травня 2009 року між позивачем за первісним позовом - Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" та відповідачем за первісним позовом-Управлінням Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області було укладено договір № 1080 "Про надання у користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій", згідно з умовами якого позивач за первісним позовом надає відповідачу за первісним позовом-"Користувачу" в платне користування місця, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, згідно з Додатком № 1 до договору, який є його невід"ємною частиною. Місця передаються "Користувачу" згідно з актом прийому-передачі строком з 01.07.2009 р. по 30.06.2010 р. В цьому переліку зазначене спірне місце, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях-вул. Михайлівська.

Строк дій цього договру сторони встановили з 01.07.2009 р. по 30.06.2010 р.

01 липня 2009 р. позивач за первісним позовом передав відповідачу за первісним позовом в користування згідно із зазначеним договором спірне місце для розташування спеціальної конструкції, що підтверджується актом прийому- передачі від 01.липня 2009 р. підписаним сторонами та скріпленим їх печатками.

Після закінчення строку дії договору 01.07.2009 р. відповідач за первісним позовом продовжував використовувати передану йому за цим договором місце до 18.02.2011 р., а саме розміщував спеціальну конструкцію-щит стаціонарний розміром 6,00Х3,00Х1 м за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях- вул. Михайлівська, що підтверджується сторонами та вбачається з їх листування.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що протягом семи календарних днів після припинення дії договору на будь-яких підставах "Користувач" зобов"язаний звільнити надані в користування місця і передати їх Комунальному підприємству "Міський інформаційний центр".Повернення місць, наданих в користування здійснюється "Користувачем" на підставі Актів прийому-передачі, які складаються "Користувачем" та підписуються уповноваженими представниками сторін.При цьому демонтаж спеціальних конструкцій та приведення території місць у належний стан"(прибирання місця, вивіз сміття тощо) здійснюється "Користувачем" самостійно за власний рахунок".Пунктом 5.2. договору передбачено, що місця вважаються повернутими з моменту підписання актів прийому-передачі.

Пунктом 6.2. договору сторони передбачили, що у разі прострочення повернення місць, наданих в користування, "Користувач" сплачує Комунальному підприємству "Міський інформаційний центр" неустойку, яка складає 7% від розміру плати за користування місць (з ПДВ), встановленої Додатком № 1 до цього договору, за кожен день прострочення виконання зобов"язання щодо повернення місць за цим договором.

Позивачем за первісним позовом в позовній заяві на підставі зазначеного пункту договору нараховано до стягнення неустойку в сумі 18744,54 грн. за період з 08 липня 2011 р. (перший день після закінчення строку виконання обов"язку з повернення місця після закінчення строку договору) по 22 квітня 2011 р (день подання позовної заяви).

Також позивачем заявлено до стягнення 7049, 08 грн. плати за фактичне користування даним місцем без укладення договору з 01.07.2010 р. по 17.02.2011 р.

Підставою нарахування цієї плати до стягнення позивач за первісним позовом зазначив п. 3 "Порядку надання в користвання місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (додаток № 2 до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.10.2004 р. № 977 "Про порядок розміщення реклами у місті Харкові" , яким передбачено, що у разі виявлення використання розповсюджувачами зовнішньої реклами місць, без укладення договорів про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій та /або без отримання дозволу (фактичне користування), Комунальне підприємство "Міський інформаційний центр" має право отримати плату за фактичне користування такими місцями за весь час їх використання.

Управління Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області,обгрунтовуючи зустрічний позов про визнання недійсним зазначеного договору та свої заперечення проти первісного позову, посилаючись на те, що при укладенні цього договору порушено положення пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України№ 698"Про внесення змін до Типових правил розміщення реклами", позивач за первісним позовом у спірних з відповідачем за первісним позовом правовідносинах не є належним представником органу уповноваженого органа власника переданого по цьому договору місця- Харківської міської ради

Місцевий господарський суд, задовольняючи зустрічний позов та відмовляючи у зв"язку з цим у задоволенні первісного позову послався на наступне.

Статтею 4 Цивільного кодексу України встановлено, що основу цивільного законодавства України становить Конституція України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України, актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу, актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України, а інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Статтею 113 Конституції України та частиною 1 статті 1 Закону України від 16.05.2008 № 279-VІ "Про Кабінет Міністрів України" встановлено, що "Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади".

Статтею 117 Конституції України та статтею 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", встановлено, що "Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання".

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 968 від 09.09.2009 року "Про внесення змін до Типових правил розміщення реклами", якою зокрема внесені зміни до пункту 13 Типових правил, у якому зазначив, що "плата за тимчасове користування місцем, що перебуває в комунальній власності, зараховується до бюджетів територіальних громад сіл, селищ і міст".

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частина 2 статті 12 Цивільного кодексу України встановлено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом, а частинами 1 та 2 статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Частинами 1 та 2 статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства і особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 19 Конституції України прямо визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 23 Господарського кодексу України визначено, що безпосередньо органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.

Виконавчий комітет Харківської міської ради, який прийняв рішення міськвиконкому від 20.10.2004 № 977, не є органом місцевого самоврядування у тлумаченні норм статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", уповноваженим законом видавати нормативно-правові акти.

Повноваження виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування обмежені нормами статті 52 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і рішення від 20.10.2004 № 977 ухвалено виконкомом Харківської міської ради поза межами його повноважень, визначених законом.

Положення про наявність повноважень виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування видавати акти нормативно-правового характеру, які регулюють правила розміщення зовнішньої реклами відсутні й у постанові Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 (в редакції постанови КМУ 09.09.2009 № 968), якою затверджені Типові правила розміщення зовнішньої реклами. У цих Типових правилах визначена компетенція виконкомів органів місцевого самоврядування на надання чи ненадання дозволів на розміщення зовнішньої реклами, а пунктом 32 Типових правил прямо визначена компетенція органів місцевого самоврядування (а не їх виконкомів) про встановлення розміру оплати за тимчасове користування місцем для розміщення реклами.

Статтею 237 Цивільного кодексу України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені.

Статтею 237 Цивільного кодексу України встановлено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

З урахуванням зазначеного господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що КП "Міський інформаційний центр" у спірних з Управлінням правовідносинах по договору не є належним представником Харківської міської ради і договір з укладено ним з Управлінням Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області з перевищенням повноважень.

Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що в порушення пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 2067-2003 р. та постанови Кабінету Міністрів України № 968-2009 року, з 09.09.2009 р. орган місцевого самоврядування - Харківська міська рада свої нормативно-правові акти (рішення виконкому від 20.10.2004 № 977) у відповідність до внесених зазначеною постановою Кабінету Міністрів України змін до пункту 13 Типових правил, згідно з якими плата за тимчасове користування місцем, що перебуває в комунальній власності, зараховується до бюджетів територіальних громад сіл, селищ і міст, до цього часу не привела, а КП "Міський інформаційний центр" в судовому порядку обґрунтовує свої позовні вимоги до Управління Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області після закінчення строку дії договору актом виконкому Харківської міської ради, який не відповідає і суперечить актам Кабінету Міністрів України.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд не застосовує при вирішенні спору акти державних та інших органів, якщо ці ати не відповідають законодавству.

Статтею 227 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним і якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Колегія суддів із висновком місцевого господарського суду про задоволення зустрічного позову не погоджується, зважаючи на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи».

Відповідно до частини 6 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті ( у разі їх створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.

Відповідно до частини 2 статті 5 Конституції України, народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Статтею 7 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Частинами 1 та З статті 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста -самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети. Статтею 144 Конституції України закріплено право органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймати рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Частиною 1 статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування»встановлено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (уразі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також; громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Частиною З цієї статті передбачено, що місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.

Крім цього, рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.10.2004р. №977 «Про порядок розміщення зовнішньої реклами у м. Харкові»не скасовувалось та в судовому порядку нечинним не визнавалося.

Отже, посилання місцевого господарського суду як на одну з підстав для визнання спірного договору недійсним на те, що рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.10.2004 № 977, на підставі якого укладено спірний договір, ухвалено виконкомом Харківської міської ради поза межами його повноважень, визначених законом, є безпідставними, оскільки суперечить нормам матеріального права.

Також безпідставними є посилання місцевого господарського суду як на одну з підстав для визнання спірного договору недійсним на те, що цей договір укладено з порушенням пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 968 від 09.09.2009 р., оскільки цією Постановою до пункту 13 Типових правил розміщення зовнішньої реклами були внесені зміни, згідно з якими плата за тимчасове користування місцем, що перебуває в комунальній власності, зараховується до бюджетів територіальних громад сіл, селищ і міст, тоді як умовами спіного договору передбачено внесення відповідачем за первісним позовом плати за користування наданими за цим договором місцями, які знаходяться в комунальній власності не до місцевого бюджету, а на рахунок позивача за первісним позовом.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

На момент укладення спірного договору, а саме 25 травня 2009 р., Постанова Кабінету Міністрів України № 968 від 09.09.2009 р. не існувала, що виключає можливість невідповідності цього договору на момент його укладення наведеній Постанові Кабінету Міністрів України, яка окрім цього відповідно до положень статті 58 Конституції України не має зворотньої сили щодо правовідносин сторін на момент укладення договору.

Безпідставними також є посилання місцевого господарського суду на те, що цей договір було укладено КП "Міський інформаційний центр" з Управлінням Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області з перевищенням повноважень.

Розміщення зовнішньої реклами на території міста Харкова здійснюється на підставі Закону України «Про рекламу», Постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 р. №2067 «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами»та «Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Харкові», затверджених рішенням виконкому Харківської міської ради від 20.10.2004 р. №977 «Про порядок розміщення зовнішньої реклами у м. Харкові".

Відповідно до частини статті 16 Закону України «Про рекламу»розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться у порядку, визначеному виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до п.З Типових правил зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних,міських рад відповідно до цих Правил.

Так, виконавчий комітет Харківської міської ради з метою приведення рішень

виконкому у відповідність із Законом України «Про рекламу»та постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року №2067 «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами», оптимізації розміщення спеціальних конструкцій, враховуючи рекомендації робочої групи з питань розміщення зовнішньої реклами, створеної розпорядженням міського голови від 23.02.04р. №453 «Про створення робочої групи з питань зовнішньої реклами», на підставі ст.16 Закону України «Про рекламу», керуючись ч.б ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», своїм рішенням від 20.10.2004 р. №977 «Про порядок розміщення зовнішньої реклами у м.Харкові»затвердив «Порядок надання у користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій».

Рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.10.2004 р. №977 регулює відносини у галузі розміщення зовнішньої реклами між розповсюджувачами зовнішньої реклами, якими є лише суб'єкти господарської діяльності (юридичні особи та фізичні особи-підприємці, і виконавчими органами Харківської міської ради.

Рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.10.2004р. №977 «Про порядок розміщення зовнішньої реклами у м.Харкові», яке, як вже зазначалося вище є чинним, видано органом місцевого самоврядування, а саме, виконкомом Харківської міської ради, на виконання ст.16 Закону України та Постанови КМУ від 29.12.2003р. №2067 «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами», є нормативно-правовим актом, що визначає порядок розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові та є обов'язковим для виконання всіма суб'єктами на території міста Харкова.

Згідно з п.5 Типових правил для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами сільською, селищною, міською радою може утворюватися відділ, управління або уповноважуватися установа, організація.

Відповідно до п.2.1 рішення Харківської міської ради із змінами та доповненнями від 25.09.2002 р. „Про створення комунального підприємства „Міський інформаційний центр" одним із основних видів діяльності комунального підприємства „Міський інформаційний центр" є надання в користування розповсюджувачам зовнішньої реклами місць, що знаходяться у комунальній власності територіальної громади міста Харкова, для розташування спеціальних конструкцій.

Повноваження комунального підприємства „Міський інформаційний центр" щодо надання у користування місць, що знаходяться у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, також встановлено п.6 рішення виконавчого комітету Харківської міської ради „Про порядок розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові " від 20.10.2004р. №977.

Отже, висновок суду першої інстанції про задоволення зустрічного позову зроблено з порушенням норм матеріального права, у зв"язку з чим оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню та в цій частині необхідно прийняти нове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Щодо первісного позову, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського про відмову в його задоволенні, але не з підстав зазначеного неправильного висновку суду першої інстанції про недійсність спіного договору, а з інших наступних підстав.

Як вбачається з позовної заяви, підставою для стягнення 7049,08 грн. плати за фактичне користування місцем з 01.07.2010 р. по 17.02.2011 р. позивач за первісним позовом зазначив те, що після закінчення 30.06.2009 р. строку дії спірного договору відповідач за первісним позовом в порушення умов договору та норм діючого законодавства України не повернув місце, надане йому для розміщення спеціальної конструкції та продовжував користуватися ним.

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 216 Господарського кодексу Україн, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статтей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Законом щодо окремих видів зобовязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства, колегія суддів вважає заявлену позивачем до стягнення плату за фактичне користування місцем після припинення дії договору за своєю правовою природою саме штрафними санкціями в розумінні норм діючого Господарського та Цивільного законодавства.

Однак законом та спірним договором не передбачено штрафної санкції за порушення обов"язку з повернення наданого в користування майна у розмірі плати за користування.

Крім цього слід зазначити, що після закінчення строку дії договору відсутні підстави для зобов"язання користувача сплачувати за період після закінчення цього строку, передбачену цим договором плату за користування місцем для розміщення спеціальної конструкції.

Посилання позивача за первісним позовом як на правову підставу для стягнення з відповідача за первісним позовом зазначеної суми на п. 3 "Порядку надання в користвання місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (додаток № 2 до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.10.2004 р. № 977 "Про порядок розміщення реклами у місті Харкові" є безпідставним, оскільки виходячи з положень статті 4 Цивільного кодексу України цей акт не є актом цивільного законодавства, а тому відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України не може встановлювати штрафні санкції за порушення господарських зобов"язань, а частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд не застосовує при вирішенні спору акти державних та інших органів, якщо ці ати не відповідають законодавству.

Відсутні підстави також і для задоволення позовної вимоги по первісному позову про зобов"язання відповідача за первісним позовом повернути місце, що перебуває у комунальній власності та знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях-вул. Михайлівська на підставі акту прийому-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з переписки сторін, а також з їх письмових та усних пояснень, спірне місце було звільнено Управлянням Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області 18.02.2011 р.

Так, як вірно зазначив місцевий господарський суд, 03.12.2009 р. КП "Міський інформаційний центр" надіслало Управлінню повідомлення № 5287 про звільнення місця з користування, а 15.12.2010р. - претензію № 5409 про оплату коштів.

Враховуючи відсутність в Управління дозволу на розміщення щита після 01.07.2010р. і відмову КП "Міський інформаційний центр" продовжувати дію Договору, 18.02.2011р. місце було звільнено Управлінням (щит демонтований) і листом від 21.02.2011р. № 48/8-585/Мз на адресу КП "Міський інформаційний центр" були надіслані складені і підписані Управлінням акти приймання-передачі місця з користування від 18.02.2011р.

Листом від 22.03.2011р. № 1159 КП "Міський інформаційний центр" відмовилось від підписання надісланих актів приймання-передачі місця з вказівкою про наявність недоліків у повернутому Управлінням місці (не були демонтовані залишки стійок).

Листом Управління від 30.03.2011р. № 48/8-977/Мз КП "Міський інформаційний центр" було проінформовано, що залишки стійок від щита були демонтовані ще 01.03.2011р. та про невідповідність умов укладеного Договору діючому законодавству України, запропоновано підписати та повернути надіслані йому раніше акти приймання-передачі місця з користування.

26.04.2011р. на адресу Управління надійшов складений КП "Міський інформаційний центр" Акт огляду місця від 14.04.2011р., згідно зі змістом якого КП "Міський інформаційний центр" висунув до Управління вимоги щодо виконання благоустрою місця (ліквідувати розриття), подати заяву про усунення виявлених порушень та документ, що підтверджує відшкодування витрат КП "Міський інформаційний центр" за повторний огляд місця.

При цьому колегія суддів зазначає, що актом приймання-передачі, складання якого передбачено умовами договору, за взаємною згодою сторін засвідчується лише певний факт, у даному випадку факт звільнення місця, його передача відповідачем та прийняття позивачем. При цьому, складання такого акта одноособово відповідачем неможливо, оскільки передбачає участь у цьому повноважних представників позивача; відсутність такого акта не свідчить про продовження відповідачем користуватись місцем, що б свідчило про існування перешкод у використанні такого місця позивачем або власником на власний розсуд та порушення відповідних прав таких осіб.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Отже, за змістом статті 509 Цивільного кодексу України, наявне у пункті 5.1 договору положення щодо складання акта прийому-передачі, не можна вважати виключно зобовязанням відповідача за своїм змістом, оскільки за своєю суттю передбачає вчинення певних дій не лише відповідачем але й позивачем.

Заявлена позивачем за первісним позовом вимога про стягнення 18744,54 грн. з відповідача за первісним позовом неустойки за прострочення обов"язку з повернення місця для розташування спеціальної конструкції, наданого відповідачу в користування за спірним договором задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що у разі прострочення повернення місць, наданих в користування , "Користувач" сплачує комунальному підприємству "Міський інформаційний центр" неустойку, яка складає 7% від розміру плати за користування місць (з ПДВ), встановленої додатком № 1 до цього договору, за кожен день прострочення виконання зобов"язання щодо повернення місць за цим договором.

Відповідно до частини першої статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.Згідно з частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідно до частини першої статті 4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, при цьому відповідно до частини першої статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб"єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Виходячи із наведених положень чинного законодавства, спеціальні норми Господарського кодексу України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб"єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами Цивільного кодексу України, які містять відповідне загальне регулювання.

Виходячи з цього, правила частини першої статті 232 Господарського кодексу України, якою встановлена презумпція залікової неустойки, а саме зазначено, що коли за невиконання або неналежне виконання зобов"язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями, якщо інше не встановлено законом або договором, підлягають переважному застосуванню перед положеннями частини першої статті 624 Цивільного кодексу України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню в повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків, тобто встановлено штрафну неустойку.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог чи заперечень.

Однак позивач за первісним позовом не довів, що знаходження спірного місця в користуванні у відповідача протягом заявленого періоду нарахування неустойки спричиняє йому збитки в розмірі заявленої до стягнення неустойки-18744 грн. 54 грн., враховуючи при цьому, що місячна плата за користування місцем (з урахуванням ПДВ) згідно з договором становить 926,64 грн., тобто заявлений розмір неустойки в 20 разів перевищує розмір плати за користування місцем.

Зважаючи на наведене, оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні первісного позову підлягає залишенню без змін.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 33, 43, 99, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 22 червня 2011 року у справі № 5023/3078/11 скасувати в частині визнання недійсним договору від 25 травня 2009 року № 1080, "Про надання у користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій", укладеного між КП "Міський інформаційний центр" та Управлінням Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Головуючий суддя (підпис)

Суддя (підпис)

Суддя (підпис)

Повний текст постанови складено та підписано 12.09.2011 р.