Постанова № 18548962, 02.09.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2011 р. Справа № 5023/3407/11

Колегія суддів у складі:

головуючого судді - Могилєвкіна Ю.О., суддів –Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі –Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача –не з’явився

відповідача –Попової К.В.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3122Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 16.06.11 року у справі № 5023/3407/11

за позовом Фермерське господарство "Зевс - Д", с. Андріївка

до ТОВ "Агросфера", м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору, -

встановила:

Позивач - Фермерське господарство "Зевс - Д" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання недійсним договору купівлі - продажу № 583-К від 02.08.2008 року укладеного з відповідачем ТОВ "Агросфера".

Позовні вимоги мотивовані тим, що положення оспорюваного договору суперечать вимогам Постанови Кабінету Міністрів України „Про удосконалення порядку формування цін" від 18 грудня 1998 р. № 1998 та тим, що оспорюваний договір укладено відповідачем без наявності відповідної ліцензії, що на думку позивача дає йому право визнавати такий договір недійсним у цілому на підставі ст. 227 ЦК України.

Рішенням господарського Харківської області від 16.06.11 року у справі № 5023/3407/11 (суддя Інте Т.В.) позов задоволений частково. Визнано недійсними пункти 4.2, 4.3 та 7.2 договору купівлі-продажу № 583-К від 08.02.08 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера" та фермерським господарством "ЗЕВС-Д". Визнано недійсним пункт 4.6 договору купівлі-продажу № 583-К від 08.02.08 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера" та фермерським господарством "ЗЕВС-Д" в частині обов’язку фермерського господарства "ЗЕВС-Д" сплачувати товариству з обмеженою відповідальністю "Агросфера" проіндексовану суму платежу в порядку, встановленому цим пунктом, у випадку, якщо на дату платежу офіційний курс долара, по відношенню до гривні, збільшився більш ніж на 2%. У визнанні недійсним решти договору купівлі-продажу № 583-К від 08.02.08 р. в позові відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що пункти 4.2., 4.3., 4.6, та 7.2 договору купівлі-продажу № 583-К від 08.02.08 р., укладеного між ТОВ "Агросфера" та ФГ "ЗЕВС-Д" суперечать чинному законодавству.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погоджується, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та при неповному з’ясуванні всіх обставин справи.

В підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вказує на те, що господарський суд першої інстанції при розгляді справи неправомірно застосував норми Постанови Кабінету Міністрів України „Про удосконалення порядку формування цін" від 18 грудня 1998 р. № 1998, а також надав невірну оцінку цивільного законодавства по взаємовідносинам сторін, що регулюють надання товарного кредиту.

Позивач в засідання судової колегії апеляційного суду свого представника не направив, надав відзив на апеляційну скаргу, в котрому зазначає, що він погоджується з доводами, викладеними відповідачем в апеляційній скарзі.

Судова колегія повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08 лютого 2008 року між позивачем, як покупцем та відповідачем, як продавцем було укладено договір купівлі-продажу № 583-К (далі - договір), за яким покупцю було продано товар - засоби захисту рослин, на суму та у обсягах, у відповідності до специфікацій договору, які є його невід'ємною частиною у відповідності до п. 4.1. цього договору.

Пункт 4.6. оспорюваного договору закріплює, що у випадку збільшення на дату платежу офіційного курсу долара США по відношенню до гривні більш ніж на 2 % від його офіційного курсу, встановленого НБУ на дату підписання договору, покупець (позивач) зобов'язаний сплатити продавцю (відповідачу) проіндексовану суму платежу. Проіндексована сума платежу встановлюється як (А1/А0) * СП = ПСП, де А1 - офіційний курс долара США на дату платежу; АО - офіційний курс долара США на дату підписання договору, СП - сума поточного платежу, ПСП - проіндексована сума платежу.

Приймаючі рішення суд прийшов до висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо наявності та достатності підстав для визнання п. 4.6. договору такими, що суперечить законодавству України, оскільки п.4.6. договору суперечить п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України „Про удосконалення порядку формування цін" від 18 грудня 1998 р. № 1998, яким передбачено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці та вважається обгрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Як зазначає суд першої інстанції, пункт 4.2. оспорюваного договору встановлює, що товарний кредит з відстрочкою платежу по даному договору надається на умовах сплати 0,01 % річних за користування товарним кредитом, якщо інший розмір процентів не встановлений умовами оплати Товару по специфікації до договору.

Пункт 7.2. договору встановлює, що у разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно умов оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються проценти за користування кредитом з розрахунку 0,1 % за кожний день прострочення оплати.

У позовній заяві позивач стверджує, що формулювання п. 4.2. оспорюваного договору свідчить про те, що діяльність відповідача по наданню товарного кредиту на таких умовах є фінансовою послугою, що підлягає ліцензуванню у відповідності до п.3          ч.1 ст. 9 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а отже є підстави для визнання недійсним у цілому оспорюваного кредитного договору.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначає, що частина 6 ст. 231 Господарського кодексу України, яка є спеціальною нормою права по відношенню до ст. 533 ЦК України, передбачає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що граничний розмір пені, який сплачує платник за прострочку платежу, не може бути встановлений за домовленістю сторін більшим від подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1057 ЦК України закріплює, що договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит).

За оспорюваним договором право власності переходило на засоби захисту рослин, які, у відповідності до ч. 2 ст. 184 ЦК України, є речами із визначеними родовими ознаками.

У відповідності до ч. 1 ст. 1057 ЦК України та п. 36 Положення Національного банку України про кредитування, затвердженого постановою Правління НБУ від 28.09.95 N 246, об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

Зазначені норми права не передбачають нарахування коштів на суму, на яку надавалась відстрочка платежу, проте п.п. 4.2. та 4.3. Договору передбачене нарахування плати у розмірі 0,01% річних.

Відповідно до п.п. 7 п. 4 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом президента від 4 квітня 2003 року N 292/2003, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг.

Пункт 5 ч. 1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»визначає фінансові послуги як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Пункт 12 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону передбачає, що до фінансових послуг можуть бути віднесені операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього Закону.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України у листі від 06.10.2005 року № 8345/07-11 встановила, що надання комерційного кредиту може бути віднесено до фінансової послуги за умови, якщо така операція буде відповідати критеріям, визначеним у п. 5 частини 1 ст. 1 Закону.

Враховуючи, що розмір процентів, передбачений п. 7.2. договору, не визначений сторонами як розмір штрафної санкції за порушення господарського зобов'язання, а отже фактично направлений на отримання додаткового прибутку відповідачем, при тому що цей розмір фактично нараховується ним за факт користування його грошовими коштами, які є фінансовим активом, про що ним зазначено у відзиві на позовну заяву із посиланням на ст. 533 ЦК України, суд дійшов висновку, що такі дії відповідача на підставі п. 7.2. договору містять ознаки фінансової послуги.

З урахуванням того, що відповідач не знаходиться в реєстрі фінансових установ України, доказів на підтвердження цього факту не надав, суд першої інстанції прийшов до висновку, що діяльність на підставі п.п. 4.2., 4.3., 7.2., договору здійснюється без наявності відповідної ліцензії, всупереч п. З ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»та п. З ч.1 ст. 9 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», що свідчить про відсутність достатнього обсягу цивільної дієздатності відповідача при укладенні договору на умовах, передбачених п.п. 4.2., 4.3., 7.2. договору, що суперечить ч. 2 ст. 203 ЦК України.

На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що пункти 4.2., 4.3., 4.6, та 7.2 договору купівлі-продажу № 583-К від 08.02.08 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера" та фермерським господарством "ЗЕВС-Д" суперечать чинному законодавству та визнав зазначені пункти договору недійсними.

Судова колегія апеляційного суду, розглянувши та оцінивши доводи суду першої інстанції, котрими він обґрунтував свої рішення, вважає, що зазначені доводи є помилковими і не відповідають нормам матеріального права виходячи з наступного.

Пунктом 4.6 договору сторони передбачили спосіб перегляду ціни, з урахуванням показників, які зумовлюють зміну ціни на товар.

При укладенні договору сторони погодились, що договором враховані всі істотні умови і зобов'язались надалі жодних претензій одна до одної з цього приводу не мати (п. 11.6 договору). Сторони підтвердили, що даний договір підписаний при повному розумінні всіх його положень, сторонами погоджені всі умови договору (п. 11.7 договору).

Викладене свідчить, що п. 4.6 договору укладений в результаті вільного волевиявлення сторін, не суперечить чинному законодавству, яким врегульовані відповідні правовідносини, сторона за договором має право вимагати від іншої сторони виконання цієї умови. Визнавши недійсним п. 4.6. договору купівлі-продажу № 583-К від 08.02.08 р., укладеного між сторонами, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що на момент прийняття Постанови КМУ №1998 від 18.12.1998 р. діяв ще Цивільний кодекс УРСР від 1963 р. Водночас, з 01 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, який і підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли між сторонами у справі за договором від 27.03.2008 р. Вищенаведеними положеннями Цивільного кодексу України (ч.2 ст.524, ст.533 ЦК України) встановлено право сторін на визначення грошового еквіваленту зобов’язання у іноземній валюті. Враховуючи зазначене, а також положення ч.1 ст.628 та ст.629 Цивільного кодексу України, зміст договору яким передбачені умови (пункти) та визначені на розсуд сторін і погоджені ними, є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Зазначене вказує на відсутність правових підстав для визнання спірного пункту договору недійсним.

Також є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що діяльність на підставі п.п. 4.2., 4.3., 7.2., договору відповідачем здійснюється без наявності відповідної ліцензії, всупереч п. З ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»та п. З ч.1 ст. 9 ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», що свідчить про відсутність достатнього обсягу цивільної дієздатності відповідача при укладенні договору на умовах, передбачених п.п. 4.2., 4.3., 7.2. договору, що суперечить ч. 2 ст. 203 ЦК України.

Укладений між сторонами Договір за своєю суттю є договором купівлі-продажу товарів в кредит, що регулюється нормами Підрозділу 1 глави 54 Цивільного кодексу України та Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно підрозділу 1 глави 54 Цивільного кодексу України та п.1.11.2. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що товарний кредит - це товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент.

Відповідно до ч.1 ст.694 Цивільного кодексу України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.694 ЦК України, Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

На підставі викладеного в п.4.2., 4.3. Договору передбачено саме проценти за користування товарним кредитом, право на нарахування яких має відповідач (продавець), що встановлено нормами цивільного законодавства (п.2 ч.5 ст.694 ЦК України) та в ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» (п.1.11.2).

Відтак, суд дійшов до необґрунтованого висновку, який не відповідає дійсним обставинам справи, визнавши дії відповідача по наданню товарного кредиту на умовах передбачених в пунктах 4.2., 4.3. Договору фінансовою послугою. Оскільки право на встановлення сторонами в договорі купівлі-продажу таких процентів прямо передбачено законом п.2 ч.5 ст. 694 ЦК України, і не містить такої вимоги для їх встановлення як наявність жодних ліцензій чи дозволів. Тому в момент вчинення правочину відповідачем не порушено вимоги ч.2 ст. 203 ЦК України.

Як правомірно зазначив відповідач у своїй скарзі відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 2) зміна умов зобов'язання.

З огляду на це, порушення позивачем строків виконання зобов'язання по своєчасній та повній оплаті вартості отриманого товару, спричиняє підвищення % ставки за користування товарним кредитом з 0,01% річних (п.4.2.) до 0,1 % (п.7.2.) за кожен день користування.

Якщо розмір процентів вказаних в п.4.2. Договору стягуються за користування товарним кредитом в межах узгоджених сторонами договору строків, коли користування товарним кредитом є правомірним (на підставі п.2 ч.5 ст.694 ЦК України). Водночас, розмір процентів встановлені в п.7.2. договору, підлягає стягненню у випадку прострочення строків оплати, т.б. за період, що лежить за межами узгоджених сторонами строків правомірного користування товарним кредитом, коли таке користування набуває статусу неправомірного. У даному випадку мова йде, про обов'язок сплатити Покупцем нараховану суму процентів, що обумовлена п.7.2. Договору на підставі ст.536 ЦК України. Це прямо передбачено цивільним законодавством і не потребує наявності жодних дозволів чи ліцензій на їх стягнення.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ст.ст. 203, 536, 611, 694 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 33, 49, 99, 101 п.2 ст.103, п.п.3-4ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити. Рішення господарського суду Харківської області від 16.06.11 року у справі № 5023/3407/11 в частині визнання недійсними пунктів 4.2, 4.3., 4.6, 7.2 договору купівлі-продажу № 583-К від 08.02.08 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера" та фермерським господарством "ЗЕВС-Д" скасувати та прийняти нове, яким в позові в цій частині відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Фермерського господарства "Зевс - Д" (62640, Харківська обл. В. Бурлуцький р-н, с. Андріївка, вул. Жовтнева, 5, код за ЄДРПОУ 34173445; п/р № 26009052300831 в ПРАТ КБ «Приватбанк»у м. Харкові, МФО 351533) на користь ТОВ "Агросфера" (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1 код за ЄДРПОУ 31320991, п/р 26003001300072 у ПАТ «АКТАБАНК», м. Дніпропетровськ, МФО 307394) 42,50 грн. держмита за подання скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Пушай В.І.

Плужник О.В.

Повний текст постанови підписано 05.09.2011 р.