Постанова № 18548853, 26.08.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" серпня 2011 р. Справа № 5023/2530/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (дов. б/н від 31.03.2011р.)

відповідача ОСОБА_2. (дов. № 03ок/11ю від 31.05.2011р.)

ОСОБА_3. (дов. № 030к/13 від 23.06.11 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ВАТ "Турбогаз", м. Харків (вх. № 2554 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 25.05.11 р. у справі № 5023/2530/11

за позовом ТОВ "Газэнергомаш", м. Москва

до ВАТ "Турбогаз", м. Харків

про стягнення 95549,45 дол. сша.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на свою користь 91571,98 дол. США заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 4977,47 дол. США 3% річних та судових витрат, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов контракту № К-03/6 від 18.06.07р. неналежним чином виконав свої зобовязання щодо повної та своєчасної оплати товару.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.05.2011 р. по справі № 5023/2530/11 ( суддя Смирнова О.В.) позов задоволено. Стягнуто з ВАТ “Турбогаз”, м. Харків на користь ТОВ “Газенергомаш”, м. Москва 73316,24 дол. США основного боргу, який за офіційним курсом НБУ станом на 06.04.2011 р. складає 583941,85 грн., 137981,07 грн. інфляційних витрат, 3% річних в сумі 4977,47 дол. США, яка станом на 06.04.2011 р. за офіційним курсом НБУ складає 39644,05 грн., 7615,66 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з даним рішенням господарського суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.05.2011 р. по справі № 5023/2530/11 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що при вирішенні спору господарським судом не зясоване питання якості поставленого товару, а саме невідповідність частини поставленого товару вимогам специфікацій контракту; господарський суд не звернув уваги на те, що позивачем не виконано умову контракту щодо комплектності поставки, супроводження товару відповідною документацією, яка повинна передаватися окремими екземплярами безпосередньо відповідачу. Крім того, заявник скарги вказує на те, що ухвалюючи рішення у справі, господарський суд помилково вважав доведеною ту обставину, що позивач повністю здійснив поставку товару, передбачену умовами контракту, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували факт виконання зобовязань з боку постачальника, зокрема письмове повідомлення з боку позивача про готовність товару до відвантаження відповідачу. Також, відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що не відповідає матеріалам справи висновок господарського суду про порушення з боку відповідача строків остаточного розрахунку, а отже і наявності підстав для застосування штрафних санкцій, оскільки позивач не виконав умови договору поставки у повному обсязі, а частково поставлений товар оплачений відповідачем. Також, відповідач вважає, що господарський суд не застосував до даних правовідносин норми права, що регулюють права та обовязки сторін передбачені договором. Зазначене призвело до неправильного висновку про правильність і повноту виконання зобовязань сторін за вищезазначеним контрактом, та висновку про виконання поставки з боку позивача, постачальника за договором.

У судовому засіданні представники відповідача доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає рішення законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін. При цьому зазначає, що відповідач не надав до суду докази недопоставки та поставки неякісного товару підприємством позивача, до дня подачі позову відповідач не звертався з будь якими претензіями щодо некомплектності поставленого товару, відповідачем прийняте поставлене обладнання. Тоді як факт поставки товару підтверджується державними митними деклараціями на весь поставлений товар відповідно до специфікації № 1 до контракту, актами прийому передачі товару, підписаних сторонами. Позивач стверджує, що відповідач був повідомлений про готовність обладнання до поставки в телефонному режимі, визнавав свою заборгованість по даному контракту. Щодо права, яке підлягає застосуванню, то відповідно до п.7.1. контракту, передбачено, що за невиконання зобовязань за контрактом, сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України. Пунктом 3.2. контракту передбачена поставка за правилами DDU в редакції Інкотермс 2000. Таким чином , вважає позивач, доводи відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі є необгрунтованими та такими, що суперечать матеріалам справи.

Також, 06.07.2011 р. позивач, ТОВ "Газэнергомаш", звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на кошти ВАТ "Турбогаз", що знаходяться на р/р № 26005300000198 у Банку “Форум”, код 000749580, в частині 78293,71 доларів США та 145832,73 грн., до вирішення справи № 5023/2530/11 по суті. В обґрунтування своєї заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, позивач зазначив, що відповідач, незважаючи на наявні в матеріалах справи докази поставки обладнання, своїми діями щодо подання апеляційної скарги затягує розгляд справи, тим самим намагаючись уникнути фінансової відповідальності. Як стверджує позивач, у нього є сумніви щодо реальності виконання на майбутнє прийнятого рішення по даній справі, оскільки вважає, що відповідач може на свій розсуд розпорядитись належним йому майном та грошовими коштами на рахунках.

Колегія суддів залишає заяву позивача про забезпечення позову без задоволення, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

При цьому, чинним законодавством передбачено, що застосовуючи заходи до забезпечення позову, господарський суд повинен виходити з того, що умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення того, що майно (грошові кошти, ін.), яке є у відповідача на момент предявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Проте, позивач не надав жодних доказів, які б свідчили про відповідну поведінку відповідача, з чого б можна було зробити висновок про те, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Колегія суддів зазначає, що і матеріали справи не містять доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання на майбутнє рішення господарського суду.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04 серпня 2011 року розгляд апеляційної скарги по справі № 5023/2530/11 відкладено на 11 серпня 2011 року для надання сторонами додаткових доказів та пояснень по справі.

11 серпня 2011 року у судовому засіданні оголошувалась перерва до 18 серпня 2011 року.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, встановлено, що 18 червня 2007 р. між позивачем, товариством з обмеженою відповідальністю "Газенергомаш", м. Москва, та відповідачем, відкритим акціонерним товариством "Турбогаз" м. Харків, був укладений контракт № К-03/6, згідно умов якого позивач зобов"язався поставити у власність відповідача продукцію у відповідності із специфікацією № 1, а відповідач, в свою чергу, прийняти та оплатити обладнання в порядку та на умовах цього контракту.

Пунктом 2.1 передбачена ціна контракту згідно специфікації № 1 (додаток № 1 до контракту), яка складає 1 462 576 дол. США.

Пунктом 2.2 контракту передбачений порядок розрахунків, який здійснюється відповідачем на підставі рахунку шляхом авансового платежу у розмірі 170 300 дол. США до 16.07.07 р. включно. Кінцевий розрахунок у розмірі неоплаченої суми контракту здійснюється протягом 10-ти банківських днів після поставки обладнання.

Пунктом 2.3 контракту передбачена валюта контракту - долари США.

Пунктом 3.1 контракту передбачено, що обладнання за цим контрактом буде випробувано, промаркована, упаковано та поставлено у липні 2007 р.

Пунктом 3.2 контракту передбачено, що поставка обладнання здійснюється на умовах - DDU, Україна, Харківська область, с. П"ятигірське, Балакліївський район, вул. Научна, 3 (в редакції Інкотермс 2000).

Пунктом 12.1 контракту передбачений строк його дії, а саме контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.07 р.

В специфікації № 1 до контракту № К-03/6 від 18.06.07 р. сторони визначили найменування обладнання, що поставляється, кількість, ціну, строк поставки та загальну вартість, яка складає 1 462 576 дол. США.

30.07.2007 року сторони також уклали додаткову угоду № 1 до контракту, п. 2.2.1 якої виклали в наступній редакції: "Авансовий платіж у розмірі 205 300 дол. США здійснюється до 31 липня 2007 р. включно".

Додатковою угодою № 2 від 02.10.07 р. сторони змінили п. 2.2.2 контракту та виклали його в наступній редакції: "Платіж у розмірі неоплаченої суми контракту здійснюється протягом 10-ти банківських днів з дати отримання відповідачем повідомлення позивача про готовність продукції до відвантаження на підставі рахунку позивача."

Додатковою угодою № 2/1 від 03 жовтня 2007 р. сторони змінили п. 2.2.2 контракту та виклали його в наступній редакції: "Платіж в розмірі неоплаченої суми контракту здійснюється до 31.12.08 р."

Додатковою угодою № 3 від 29 грудня 2007 р. сторони змінили п. 12.1 контракту та виклали його в наступній редакції: "Цей контракт вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.08 р. включно".

Додатковою угодою № 4 від 05 грудня 2008 р. сторони змінили п. 12.1 контракту та виклали його в наступній редакції: "Цей контракт вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.09 р.".

Додатковою угодою № 5 від 28 грудня 2009 р. сторони змінили п. 12.1 контракту та виклали його в наступній редакції: "Цей контракт вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.10 р.".

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання умов вищезазначеного контракту та специфікації № 1 до нього, позивачем було передано відповідачу обладнання на підставі актів прийому - передачі товару № № К-03/6-1 від 23.08.07 р., К-03/6-2 від 30.08.07 р., К-03/6-3 від 06.09.07 р., К-03/6-4 від 23.10.07 р., які підписані обома сторонами та скріплені печатками товариств.

У вказаних актах зазначений контракт № К-03/6 від 18.06.07 р., що підтверджує те, що обладнання було поставлено позивачем саме на виконання цього контракту.

Позивачем були виставлені до оплати відповідачу рахунки-фактури № 00000005 від 23.08.07 р., № 00000006 від 30.08.07 р., № 00000007 від 06.09.07 р., № 00000008 від 23.10.07 р. на загальну суму 1 462 576 дол. США.

Відповідач обладнання отримав, проте розрахувався за нього лише частково на суму 1 389 259,76 дол. США.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки часткова оплата відповідача боргу на суму 1 389 259,76 дол. США підтверджується матеріалами справи, відповідач має сплати позивачу заборгованість за поставлене обладнання у сумі 73 316,24 дол. США, яка за офіційним курсом НБУ станом на 06.04.11 р. складає 583 941,85 грн. (сума основного боргу).

Крім зазначеної заборгованості 73 316,24 дол. США, яка за офіційним курсом НБУ станом на 06.04.11 р. складає 583 941,85 грн., також, судом першої інстанції стягнуто на користь позивача 137981,07 гривень інфляційних витрат та 3% річних у розмірі 4977,47 дол. США, яка станом на 06.04.11 року за офіційним курсом НБУ складає 39644,05 гривень.

Проте, з такими висновками господарського суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, підсудність справ за участю іноземних субєктів господарювання визначається цим кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України.

В силу положень п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про міжнародне приватне право»- якщо учасником правовідносин є іноземна юридична особа, це є ознакою приватноправових правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач іноземна юридична особа, товариство з обмеженою відповідальністю «Газенергомаш», створена відповідно до законодавства Російської Федерації, на підтвердження чого суду надано копію статуту товариства, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, виписку з єдиного державного реєстра юридичних осіб. Відкрите акціонерне товариство «Турбогаз», юридична особа, яка створена за законодавством України. Таким чином, спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, носять приватноправовий характер, оскільки виникли із приватних договірних відносин.

Тобто, на вирішення господарського суду передано спір з іноземним елементом, який має приватноправовий характер, а вказані правовідносини повинні регулюватись положеннями Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право», право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього закону, інших законів, міжнародних договорів України та міжнародних звичаїв, що визнаються в Україні.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право», учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Із змісту контракту вбачається, що відповідно до п.7.1., що за невиконання умов контракту сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства України. Відповідно до п.3.2. контракту, поставка обладнання здійснюється на умовах - DDU, Україна, Харківська область, с. П"ятигірське, Балакліївський район, вул. Наукова, 3 (в редакції Інкотермс 2000). Тобто відносно прав і обовязків за договором поставки, сторони визначили, що умови поставки визначаються за правилами DDU, (в редакції Інкотермс 2000), що відповідає чинному законодавству України, зокрема Указу Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів»567/94 від 04 жовтня 1994 року та ст. 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до п.9.2. контракту, у випадку, якщо сторони не дійдуть згоди, всі спори вирішуються в судовому порядку за місцем знаходження відповідача.

Тому колегія суддів вважає, що за таких обставин, звернення позивача за захистом своїх прав до господарського суду України, не суперечить положенням ст.124 Господарського процесуального кодексу України.

В цій частині, судом першої інстанції питання щодо підсудності справи та права, яке підлягає застосуванню в частині відповідальності сторін, вирішені вірно. Однак, судом першої інстанції дана невірна оцінка матеріалам справи, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Так, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що позивачем виконані всі зобовязання за договором поставки, все обладнання за цим договором поставлено відповідачу, та він його отримав.

Між тим, матеріали справи не містять доказів належного виконання позивачем умов контракту та повної поставки ним відповідачу обладнання, доказів отримання відповідачем цього обладнання.

Згідно з умовами «Інкотермс. Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (в редакції 2000 року), DDU, поставка без сплати мита (…назва місця призначення) продавець зобовязаний забезпечити доставку товару до визначеного контрактом пункту. Таким пунктом, як вбачається із контракту № к-03/6 від 18 червня 2007 року, укладеного між сторонами, є Україна, Харківська область, с. П"ятигірське, Балакліївський район, вул. Наукова, 3.

Відповідно до вимог А.4, А.7 терміну DDU Інкотермс, продавець, має направити покупцю письмове повідомлення про час, місце та порядок поставки.

Відповідно до п.6.7 контракту № к-03/6 від 18 червня 2007 року, постачальник, в строк не менш ніж 10 робочих днів до дати поставки обладнання, направляє покупцю по факту письмове повідомлення про дату поставки з зазначенням наступної інформації : п.6. 7.1 дата готовності обладнання до відгрузки, п.67.2. номер контракту, п.6.7.3. загальна кількість відгрузочних місць, п.6.7.4. загальна кількість відгружаємого обладнання, п.6.7.5. загальна вага брутто.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, таке повідомлення направлене не було, доказів його направлення не надано. При цьому суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що відповідач повідомлявся шляхом направлення телефонограми, оскільки вони спростовуються наданою до суду відповідачем книгою телефонограм. До того ж, повідомлення телефонограмою не можна вважати належним повідомленням.

Відповідно до ст. А.8 та Б.8 терміну DDU Інкотермс, доказом поставки може слугувати виключно звичайний транспортний документ. При цьому, як встановлено п. 3.3. та погоджено сторонами, що поставка обладнання супроводжується накладною на відпуск обладнання (CMR) (товарно транспортною накладною, оригіналом).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду повністю погоджується з доводами відповідача про те, що факт здійснення поставки повинен бути доведений виключно наданням товарно транспортної накладної (CMR) і не може бути підтверджений жодним іншим доказом.

Акти приймання передачі товару ( № К -03/06 -1 від 23 серпня 2007 року до контракту № К -03/06 від 18 червня 2007 року; № К -03/06 -2 від 30 серпня 2007 року до контракту № К -03/06 від 18 червня 2007 року; ; № К -03/06 -3 від 06 вересня 2007 року до контракту № К -03/06 від 18 червня 2007 року; № К -03/06 -4 від 06 вересня 2007 року до контракту № К -03/06 від 18 червня 2007 року), надані позивачем у судовому засіданні не можуть бути належним доказом здійснення поставки, оскільки із актів вбачається, що вони підписані сторонами в м. Москва, тим більше, що прийняття обладнання за актом приймання передачі не передбачено контрактом взагалі.

Щодо митних декларацій, наданих позивачем в судове засідання, колегія суддів зазначає, що вони містять інші умови поставки, ніж передбачено контрактом № К -03/06 від 18 червня 2007 року, а саме умови поставки СРТ Інкотермс, та в будь якому випадку не підтверджують факт отримання товару позивачем.

Позивач посилається, що відповідач визнавав факт існування заборгованості за зазначеним контрактом перед позивачем, що вбачається із листування. Однак, із такими твердженнями позивача колегія суддів не погоджується. Так, із листування між позивачем та відповідачем, яке містяться в матеріалах справи (а.с.102-108) неможливо зробити висновок, яку саме суму заборгованості та за яким контрактом визнає відповідач, адже договірні відносини між сторонами за контрактом № К -03/06 від 18 червня 2007 року існували до 31 грудня 2010 року.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, позивач не довів факт виконання поставки, а саме, не надав відповідні докази ані самі (CMR), ані докази укладення договору перевезення товару до визначеного контрактом місця призначення, ані повідомлення про час, місце та порядок поставки (із зазначенням визначеного місця поставки), що підтверджує безпідставність позовних вимог щодо відповідача про стягнення заборгованості.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи відповідача, відносно того, що позивач не довів факт поставки товару відповідачеві, знайшли підтвердження в судовому засіданні, а суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог.

Щодо доводів відповідача стосовно поставки позивачем неякісної продукції, то відповідач не надав доказів на їх підтвердження.

З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів, висновки господарського суду, викладені в оскаржуваному рішенні, є помилковими, не відповідають обставинам справи, що є безумовною підставою для скасування рішення відповідно до п.3 ч.1 ст. 104 ГПК України. В звязку з чим, рішення господарського суду від 25 травня 2011 року по справі № 5023/2530/11 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 3 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Турбогаз», м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.05.11 у справі № 5023/2530/11 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газенергомаш»(Россия, 121357, г. Москва, вул. Верейская, 11, ИНН 7731515625, КПП 773101001, р/с 40702810600000000833, кор.счет. 30101810700000000378, вал.счет. 40702840900000000833 в отделении № 1 Московского ГТУ Банка России, ООО КБ «Контраст-Банк»г. Москва, ОКПО 74541160, ОГРН 1047796842500 ) на користь Відкритого акціонерного товариства «Турбогаз», м. Харків (Украааїна, 61003 м. Харків, пер. Дубового, 6/4, код 00158787, ИНН 001587820386, банківські реквізити 000749580, п/р 26005300000198 в Банку «Форум») витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги в розмірі 3808,00 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

Повний текст постанови підписано 23 серпня 2011 року