Рішення № 18534482, 20.05.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.11 Справа № 24/5009/1157/11

Суддя Азізбекян Т.А.

за позовною заявою: приватного підприємця ОСОБА_1, 49015, м. Дніпропетровськ, вул. Вахрушева, б. 18, кв. 2

до відповідача: приватного підприємства “Фабрика делікатесних сирів”, 69600, м. Запоріжжя, вул. Димитрова, б. 50

про стягнення 20 286,41 грн.

суддя Азізбекян Т.А.

У засіданні приймали участь представники:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність від 05.01.2010р.

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність від 08.02.2011р. № 25

СУТЬ СПОРУ:

11.03.2011р. до господарського суду Запорізької області звернувся приватний підприємець ОСОБА_1 (надалі ПП ОСОБА_1.) з позовною заявою до приватного підприємства “Фабрика делікатесних сирів” (далі ПП “Фабрика делікатесних сирів”) про стягнення з відповідача 20 286,41 грн., з яких: 11 232,00 грн. основного боргу, 49,49 грн. вартість автобусних квитків, 6 278,68 грн. пеня, 726,24 грн. штрафних санкцій та 2 000,00 грн. моральної шкоди.

Ухвалою від 14.03.2011р. судом порушено провадження у справі № 24/5009/1157/11, судове засідання призначено на 29.04.2011р. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та обєктивного розгляду і вирішення справи.

Ухвалою від 14.03.2011р. заяву позивача про вжиття заходів по забезпеченню позову залишити без задоволення через необґрунтованість.

Ухвалою від 29.04.2011р. залишено без задоволення заяву відповідача за вих. № 96 від 28.04.2011р. про застосування строку позовної давності. Цією же ухвалою розгляд справи відкладено на 20.05.2011р.

Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні суду 20.05.2010р., на підставі статей 82-1, 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Судом розяснено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Позивач вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та зазначив наступне, що між сторонами укладено заявки договори на перевезення вантажу автомобільним транспортом, згідно яких позивач здійснив перевезення вантажу. Загальна вартість послуг становить 12 532,00 грн. Зобовязання щодо оплати наданих послуг відповідач виконав частково в розмірі 1 300,00 грн. Таким чином, сума основного боргу становить 11 232,00 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує ст. ст. 230,231, 232, 1167 Господарського кодексу України, просить позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечує та вважає, що на момент звернення з позовом до суду строк позовної давності за договорами - заявками на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 120, 114, 117 сплив та заявляє про обовязкове застосування строку позовної давності. Також відповідач вважає безпідставним нарахування пені, оскільки додані до позовної заяви договори-заявки не містять положень щодо зобовязання відповідача сплатити позивачу пеню за прострочення виконання грошового зобовязання. Щодо стягнення моральної шкоди відповідач зазначає, що у своїх позовних вимогах позивач не обґрунтував в чому полягає моральна шкода, як визначався її розмір, на яких доказах ґрунтуються дані вимоги. Враховуючи викладене, просить суд в задоволені позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

30.07.2009р., 08.08.2009р., 11.08.2009р. та 15.08.2009р. між приватним підприємством “Фабрика делікатесних сирів” (Замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (Виконавець) укладено договори заявки відповідно № 108, № 1114, № 117, № 120 на перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Відповідно до п. 7. договорів, оплата за надані послуги: 1,50 грн./км.

Згідно п. 11. договорів заявок, оплата здійснюється протягом 5 днів з моменту отримання всіх необхідних документів.

На виконання умов зазначених договорів позивачем надано автотранспортні послуги на загальну суму 12 532,00 грн., про що свідчать акти здачі-приймання виконаних робіт та рахунки на оплату (належним чином посвідчені копії залучено до матеріалів справи).

Таким чином, позивач взяті на себе зобовязання за договорами виконав належним чином і у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить Господарський кодекс України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).

Згідно з ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У відповідності із ч.1 ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобовязання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобовязання, повязані з перевезенням.

Відповідач за вантажні автоперевезення розрахувався частково в сумі 1 000,00 грн. Решта вартості наданих послуг відповідачем не сплачена, внаслідок чого станом на час вирішення справи в судовому засіданні сума боргу становить 11 232,00 грн.

Отже, відповідач взяті на себе зобовязання згідно умов договорів-заявок на перевезення вантажів автомобільним транспортом належним чином не виконав.

Таким чином, матеріалами справи доведено, що відповідач оплату за вантажні автоперевезення в сумі 11 232,00 грн. не здійснив, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується фактичними обставинами справи.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 11 232,00 грн. основного боргу на підставі договорів заявок на перевезення вантажів автомобільним транспортом доведені, обґрунтовані, підтверджені доданими документами та підлягає задоволенню.

Крім того, з посиланням на ст. ст. 230, 231, 232 ГК України, позивач просить стягнути з 6 278,68 грн. неустойки за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відповідачем.

Відповідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” та приписів ст. 231 ГК України, штрафні санкції визначаються законом або передбачаються договором.

Суд вважає вимоги про стягнення неустойки такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до положень Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, розмір неустойки повинен бути погоджений сторонами.

Ні закон, ні угоди сторін не передбачають розміру штрафних санкцій, що можуть бути застосовані до сторони, яка порушила зобовязання.

Отже, в задоволені позовних вимог в частині стягнення неустойки, суд відмовляє.

Також, суд не знаходить правових підстав та відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2 000 грн. моральної шкоди виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав згідно ст. 23 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода завдана юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Моральною визнається шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у звязку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовних вимогах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він (позивач) виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди винною особою, не надав суду доказів порушення його законних немайнових прав відповідачем.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 2 000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Також суд не знаходить правових підстав та відмовляє в задоволення позовних вимог в частині стягнення 49,49 грн. вартості автобусних квитків, оскільки стягнення даних витрат з відповідача є необґрунтованим.

Слід зазначити, що стосовно позовної давності по перевезеннях вантажів застосовується загальні правила про позовну давність, встановлені главою 19 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі 112,32 грн. державного мита та 227,86 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - відносяться на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4-5, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуальногокодексуУкраїни, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства “Фабрика делікатесних сирів” (69600, м. Запоріжжя, вул. Димитрова, 50, код ЄДРПОУ 32875438, п/р 2600730134907 Відділення Промінвестбанк м. Дніпропетровська м. Дніпропетровськ, МФО 305437) на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний НОМЕР_1, п/р 26006039449000 в АТ “УкрСиббанк”, 61050, м. Харків, пр. Московський, 60, МФО 351005) 11 232 (одинадцять тисяч двісті тридцять дві) грн. 00 коп. основного боргу, 112 (сто дванадцять) грн. 32 коп. державного мита та 227 (двісті двадцять сім) грн. 86 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя Т.А. Азізбекян

Повне рішення складено 27.05.2011р.

А.В.Козлова