Ухвала суду № 18528409, 14.09.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"14" вересня 2011 р.                               м. Київ                              К/9991/20000/11

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого судді          Пилипчук Н.Г.

суддів                              Бившевої Л.І.

          Ланченко Л.В.

          Маринчак Н.Є.

                                        Федорова М.О.

при секретарі                     Кравченко В.О.

за участю представників

відповідача Басакіна В.В., Журілова В.В.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сєвєродонецьку Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.01.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011

у справі № 2а-8126/10/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промсервіс ЛТД»

до 1. Державної податкової інспекції в місті Сєвєродонецьку Луганської області,

2. Головного управління Державного казначейства України в Луганській області

про визнання податкового повідомлення –рішення протиправним, стягнення заборгованості з податку на додану вартість на підставі податкових декларацій за травень та червень 2010 року, -

                                                   ВСТАНОВИВ:                              

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24.01.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011, позов задоволено частково. Визнано нечинним та протиправним податкове повідомлення-рішення від 30.08.2010 № 0000122306/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 477799 грн.

ДПІ у м.Сєвєродонецьку Луганської області подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 1.8 ст. 1, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168 та п. 19 ст. 1, ст. 9 Бюджетного кодексу України та п. 4 ст. 11, ст. 159, ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

          Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

          ТОВ «Промсервіс ЛТД» подано до податкового органу декларації з податку на додану вартість за травень та червень 2010 року, в яких до бюджетного відшкодування на рахунок платника податку у банку визначено податок на додану вартість у загальній сумі 498507 грн.

          Податкове повідомлення-рішення від 30.08.2010 про зменшення позивачеві бюджетного відшкодування у загальній сумі 479264,80 грн., у тому числі за травень 2010 у сумі 40947,09 грн. та за червень 2010 року у сумі 438317,71 грн., прийнято на підставі акту від 30.08.2010 № 1847/23-13392289 позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування за травень та червень 2010 року, яке виникло за рахунок від’ємного значення з податку, що декларувалось у період з 01.01.2008 по 31.03.2008, з 01.05.2008 по 31.12.2008, з 01.03.2009 по 30.09.2009, з 01.02.2010 по 28.02.2010 та з 01.04.2010 по 31.05.2010.

          Підставою для зменшення бюджетного відшкодування у загальній сумі 477799 грн., на яку задоволено позов, слугували висновки перевірки про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплаченого безпосередньому постачальникові товару (сталі листової ХН 45Ю) –ТОВ «ТД «Промінвестгруп»податку на додану вартість внаслідок несплати податку до бюджету у ланцюгу постачання –ПП «Амега ЛТД», місцезнаходження якого не встановлено та яке з квітня 2010 року не надає податковому органу фінансової звітності. За результатами оперативно-розшукових заходів було встановлено, що директор ПП «Амега ЛТД»не мав наміру на здійснення підприємницької діяльності та зареєстрував дане підприємство з метою отримання винагороди.

          З акту перевірки та судових рішень вбачається, що податковий орган не заперечував реальності здійснення операцій з придбання позивачем товару, за наслідками якого сформовано податковий кредит та заявлено бюджетне відшкодування.

          У касаційній скарзі податковий орган мотивує свою позицію приписами п.1.8 ст. 1, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168-ВР та п. 19 ст. 1, ст. 9 Бюджетного кодексу України, наголошуючи на тому, що однією з обов’язкових підстав отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є підтвердження сплати сум податку до бюджету.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди надали правильну правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, щодо необхідності зменшення заявлених позивачем до бюджетного відшкодування сум з підстав непідтвердження перевіркою у ланцюгу постачання сплати ПП «Амега ЛТД»податку до бюджету не ґрунтуються на нормах Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР.

Податковий орган не враховує, що порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п.7.4, п. 7.5, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якого платник податків зобов’язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від’ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість одним з попередніх постачальників у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов’язань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди –покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов’язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання, зокрема при створенні підприємства або через несплату податку таким постачальником до бюджету, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Як правильно вказано судами попередніх інстанцій, порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість»контрагентами позивача породжує наслідки саме для цих підприємств.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з такими постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов’язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами те, що усі досліджені судами первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків та те, що договір укладено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та отримання бюджетного відшкодування. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Наведені податковою інспекцією у касаційній скарзі доводи не є такими, що спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, у зв’язку з чим суд касаційної інстанції вважає за правильне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

          Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сєвєродонецьку Луганської області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.01.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

судді                                                            Л.І. Бившева

          Л.В. Ланченко

          Н.Є. Маринчак

                                                                      М.О. Федоров