Ухвала суду № 18526067, 17.05.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2011 р.Справа № 2а-14568/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , Пянової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2011р. по справі№2а-14568/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВП"

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення № 0002142302/0 від 02 листопада 2010 року та № 0002152302/0 від 02 листопада 2010 року ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що бухгалтерський та податковий облік позивача здійснювався без порушень цивільного, господарського законодавства України, вимог Законів України "Про оприбуткування прибутку підприємств", «Про податок на додану вартість». Укладені позивачем угоди, що визнані відповідачем сумнівними, а саме з ТОВ "Євроімпульс" (код 32958063), ТОВ «Єнерго-Ван» (код 32153280), ТОВ «Днепро Строй Сити» ( код 36208647), ПП «Донтехкомплект» (коц 32965385), ТОВ «Авістапромторг» (коц 34746873) є дійсними, спрямованими на реальне встановлення між сторонами цивільних прав та обов'язків, за якими відбулося фактичне отримання постачаємого товару, його подальша реалізація, проведені розрахунки. Отримані за цими угодами первинні документи оформлені відповідно до вимог законодавства, є дійсними та такими, що слугують підставою для відображення здійснених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2011 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АВП" до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним - задоволено у повному обсязі:

- скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0002142302/0 від 02 листопада 2010 року;

- скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0002152302/0 від 02 листопада 2010 року.

Не погодившись з прийнятою постановою, Державна податкова інспекція у Фрунзенському районі м. Харкова подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 159, 163 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, тому справа слухається в порядку письмового провадження, відповідно до вимог ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, дослідивши зібрані у справі докази, вивчивши доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

В ході судового розгляду було встановлено, що за наслідками проведеної ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова планової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «АВП» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року було складено Акт про результати виїзної планової перевірки № 4418/23-212/32032630 від 24.09.2010 р.

У висновках акту перевірки було встановлено, що на порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ТОВ «АВП» занижено податок на додану вартість в сумі 473 279,00 грн. та на порушення п. 5.1 п.п. 5.2.1, п.5.2., п.п. 5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижено податок на прибуток в сумі 591598,00 грн.

На підставі Акту перевірки ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова були видані податкові повідомлення-рішення № 0002142302/0 від 02.112010 року на сплату до бюджету основного платежу - суми податку на прибуток підприємств у розмірі 591 598,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 139 222,3 грн.; № 0002152302/0 від 02.11.2010 року на сплату до бюджету основного платежу - суми податку на додану вартість у розмірі 473 279 грн. та штрафних санкцій у розмір 236 639,5 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не були доведені належними та допустимими доказами обставини і факти, на які він посилається в обґрунтування відповідності нормам чинного законодавства прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, та, відповідно, вважає наявними правові підстави для задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Аналогічні вимоги містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037).

Згідно із пунктом 5 вказаного Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Пункт 2 вказаного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших обмежень щодо визнання податкової накладної недійсною в вищезазначених нормативних актах не міститься.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм Закону, передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Відповідно до підпункту 7.4.4. пункту 7.4. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

З огляду на викладене, визначення податкового кредиту законодавцем чітко пов'язується з наявністю конкретного товару (послуги), яку придбаває платник податку з метою подальшого використання виключно в межах господарської діяльності.

Господарська діяльність, у відповідності до пункту 1.32. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. 5.2.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3- 5.7 цієї статті.

Частиною 4 п. 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що позивачем з підприємствами ТОВ «Євроімпульс» (код 32958063), ТОВ «Єнерго-Ван» (код 32153280), ТОВ «Днепро Строй Сити» (код 36208647), ПП "Донтехкомплект" (код 32965385), ТОВ «Авістапромторг» (код 34746873) за перевіріяємий період були укладені угоди, відповідно до умов яких контрагенти позивача здійснювали постачання на користь позивача товару - електрообладнання, кабельно-дротової продукції.

На виконання умов угод контрагенти здійснювали постачання товару партіями на адресу позивача на підставі видаткових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи. В свою чергу позивач здійснював оплату за постачаємий товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок контрагента, що підтверджується копіями платіжних доручень, виписок з банківського рахунку, які також містяться в матеріалах справи.

Придбаний у зазначених підприємств товар в подальшому використовувався безпосередньо у господарській діяльності ТОВ «АВП», а саме: постачався на адресу контрагентів ТОВ «АВП», про що свідчать копії первинних бухгалтерських та розрахункових документів на реалізацію товару (договорів купівлі-продажу, видаткових накладних, довіреностей).

Крім того, частина отриманого від ТОВ «Євроімпульс», ТОВ «Єнерго-Ван» , ТОВ «Днепро Строй Сити», ПП «Донтехкомплект» , ТОВ «Авістапромторг», що не була реалізована третім особам, продовжує зберігатись у складських приміщеннях позивача (склад загальною площею 206,0 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Монтажна, 3 за договором оренди від 01.07.2009 року № 01/07/09 з ФОП ОСОБА_1).

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що в акті перевірки, складеного відповідачем, міститься інформація про проведену позивачем під час перевірки інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, за результатами якої розбіжностей між даними бухгалтерського обліку та фактичними залишками грошових коштів у касі, товарно-матеріальних цінностей, основних засобів не встановлено. Копія акту інвентаризації від 15.09.2010 року міститься в матеріалах справи.

Таким чином, у відповідача під час перевірки була можливість встановити фактичну наявність товарних залишків, що знаходились в складських приміщеннях позивача, що не були реалізовані третім особам після їх придбання у ТОВ «Євроімпульс», ТОВ "Єнерго-ВАН" , ТОВ «Днепро Строй Сити» (код 36208647), ПП "Донтехкомплект", ТОВ «Авістапромторг», рівно як і можливість дослідити шляхи та документальне підтвердження реалізації отриманого товару контрагентам.

Також, судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що організація перевезення товару на умовах постачання на склад позивача покладалась на продавців товару, при цьому домовленістю сторін не передбачалось обов'язкове оформлення товаро-супроводжувальної документації.

Окрім того, в матеріалах справи містяться документи про наявність в штатному розкладі підприємства посад осіб, відповідальних за проведення розвантажувальних підсобних робіт на складі, а також копія договору про надання послуг від 01.08.2009 року, укладеного позивачем з ФО-П ОСОБА_2, на проведення вантажно-розвантажувальних робіт, переміщення, сортування ТМЦ, інші допоміжні роботи з кабельно-дротовою продукцією, що додатково підтверджує технологічну спроможність позивача отримати товар та в подальшому його використовувати у власній господарській діяльності.

Частиною 4 п. 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отримана від ТОВ «Євроімпульс» , ТОВ «Єнерго-Ван», ТОВ "Днепро Строй Сити", ПП «Донтехкомплект» , ТОВ "Авістапромторг» продукція придбавалась ТОВ «АВП» для наступного продажу з метою подальшого отримання прибутку від реалізації вказаних товарів. Однак, при перевірці ДПІ не зменшила суму валових доходів ТОВ «АВП» від реалізації продукції наступним контрагентам, посилаючись на неможливість відокремлення таких товарів з-за їх однорідності. Більш того, зустрічні перевірки вищевказаних юридичних осіб - наступних отримувачів електротехнічної продукції від ТОВ «АВП» з питань перевірки відомостей по отриманню від ТОВ «АВП» електротехнічної продукції не проводились.

Таким чином, вартість електротехнічної продукції, отриманої (сплаченої) ТОВ «АВП» у ТОВ «Євроімпульс» , ТОВ «Єнерго-Ван», ТОВ "Днепро Строй Сити", ПП «Донтехкомплект», ТОВ «Авістапромторг», за результатами операцій з придбання якої ТОВ «АВП» сформувало валові витрати у відповідних податкових деклараціях з податку на прибуток підприємства безпосередньо відноситься до господарської діяльності підприємства.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що, не визнаючи валові витрати ТОВ «АВП», перевіряючі діяли всупереч нормам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, в матеріалах справи містяться первинні документи щодо замовлення та отримання від вказаних вище контрагентів електротехнічної продукції, які є підтвердженням позовних вимог.

За фактами проведення розрахунків (постачання продукції) ТОВ «Євроімпульс», ТОВ «Єнерго-Ван» , ТОВ «Днепро Строй Сити» , ПП Донтехкомплект» , ТОВ «Авістапромторг» видавались ТОВ "АВП" відповідні податкові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи.

Зазначені первинні документи не мають недоліків, які згідно з п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704) спричиняють втрату вказаними накладними юридичного статусу податкової накладної.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів позивача статусу платника ПДВ, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "АВП". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ "АВП" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від вищезгаданих контрагентів, взаємопов'язаності ТОВ "АВП" та контрагентами, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

Таким чином, будь-яких підстав, визначених Законом України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які б виключали право позивача на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та сум податку на прибуток, в даному випадку, не вбачається.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення позивачем вимог ч.ч. 1, 5 ст. 203, ч.1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з постачальниками товарів (робіт, послуг) ТОВ «Євроімпульс», ТОВ «Єнерго-Ван», ТОВ «Днепро Строй Сити», ПП Донтехкомплект», ТОВ «Авістапромторг».

В обґрунтування зазначених висновків відповідач посилається на те, що завищення ТОВ «АВП» суми валових витрат та відповідно заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на прибуток, та завищення ТОВ «АВП» суми податкового кредиту по ПДВ та відповідно заниження податкових зобов'язань зі сплати ПДВ ґрунтувались на інформації щодо виявлених під час здійснення перевірки розбіжностей за результатами аналізу даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні інформаційних баз ДПА в задекларованих сумах між ТОВ «АВП» та ТОВ «Євроімпульс», ТОВ «Єнерго-Ван», ТОВ «Днепро Строй Сити», ПП «Донтехкомплект», ТОВ «Авістапромторг».

Крім того, під час проведення планової виїзної перевірки ТОВ «АВП», з метою підтвердження відомостей стосовно відносин з контрагентами ТОВ «Євроімпульс», ТОВ «Єнерго-Ван», ТОВ «Дніпр Строй Сити», ПП «Донтехкомплект», ТОВ «Авістапромторг» до ДПІ за місцем реєстрації платників податків (контрагентів) було направлено запити про проведення зустрічних перевірок.

На момент надання відповіді на заперечення ТОВ «АВП» на Акт перевірки отримано листи від ДПІ у Київському районі м. Донецька по контрагентам ПП «Донтехкомплект», ТОВ «Авістапромторг», з зазначенням про неможливість проведення перевірки у зв'язку із неможливістю встановити місцезнаходження зазначених платників податків.

У відповідях на запит у листі від 20.09.2010 р. № 34559/7/23-606 ДПІ в Дарницькому районі м. Києва по контрагенту ТОВ "Євроімпульс" також надана інформація про неможливість проведення перевірки у зв'язку із неможливістю встановити місцезнаходження зазначеного платника податків.

Відповідно до Актів ДПІ у Київському районі м. Донецьк від 15.10.2010 р. № 3899/7/23- 34746873 та № 11022/23-3/32965385 визначено, що в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів ТОВ «Авістапромторг» та ПП «Донтехкомплект», встановлено, що на вказаних підприємствах відсутні у достатній кількості трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Вищенаведене, на думку відповідача, свідчить про неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій підприємством, що перевіряється, та нікчемність угод за період березень-липень 2010 року з ТОВ «Авістапромторг» та за період березень-серпень 2010 року з ПП «Донтехкомплект».

Колегія суддів апеляційної інстанції не приймає вказані доводи апеляційної скарги до уваги з огляду на таке.

По-перше, судом першої інстанції було встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що позивачем при здійсненні господарських взаємовідносин з ТОВ «Євроімпульс», ТОВ «Єнерго-Ван», ТОВ «Днепро Строй Сити», ПП «Донтехкомплект», ТОВ «Авістапромторг» використовувалась інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Так, згідно Довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що на час здійснення між позивачем та вищезазначеними контрагентами господарських операцій, відомості щодо цих підприємств в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців мали статус підтверджених, підприємства були і продовжують бути на час розгляду справи зареєстрованими юридичними особами з чинними установчими документами.

Відповідно до п.п.3.2.6 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.1999 р. №17, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.04.1999 р. за №264/3557, підприємства, установи, організації, господарські об'єднання, суб'єкти підприємницької діяльності, об'єднання громадян, суб'єкти господарювання однієї з інших організаційних форм підприємництва можуть мати тільки по одному примірнику основної каучукової або металевої печатки.

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Враховуючи відсутність у суб'єктів господарювання законодавчо наданих повноважень перевіряти обсяг дії та правоздатності представників своїх контрагентів за господарсько-правовими чи цивільно-правовими взаємовідносинами, наявність в розпорядженні фізичної особи, яка представляє інтереси суб'єкта господарювання, печатки цього суб'єкта є достатньою підставою для висновку про те, що така фізична особа на законних підставах діє від імені суб'єкта господарювання.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність порушень закону при укладенні угод, оскільки вказані правочини були укладені право- і дієздатними юридичними особами, їх предмет, зміст прав і обов'язків сторін не суперечать закону. Тексти угод засвідчені печатками суб'єктів господарювання, які є його сторонами.

Доказів, які б доводили необачність правової поведінки ТОВ «АВП» при укладанні з ТОВ «Євроімпульс», ТОВ «Єнерго-Ван», ТОВ «Днепро Строй Сити», ПП «Донтехкомплект», ТОВ «Авістапромторг» угод, відповідачем до суду не надано.

По-друге, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що взаємовідносини позивача з вказаними контрагентами мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку.

Податкові та видаткові накладні, отримані від контрагентів є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як субєкт владних повноважень, на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, фактичні обставини обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Євроімпульс», ТОВ «Єнерго-Ван», ТОВ «Днепро Строй Сити», ПП «Донтехкомплект», ТОВ «Авістапромторг» і правомірність віднесення сум до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та контрагентами.

В той же час, згідно Узагальнення Верховного суду України від 24.11.08 р. “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правочини за цієї підстави потребують визнання їх недійсності рішенням суду. Рішень суду про визнання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Євроімпульс», ТОВ «Єнерго-Ван», ТОВ «Днепро Строй Сити», ПП «Донтехкомплект», ТОВ «Авістапромторг» з підстави їх фіктивності відповідачем не надано.

Крім того, до суду не надано доказів щодо наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагента щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

По-третє, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент відсутній за місцем знаходження або допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит.

Вказані позивачем суми валових витрат та суми податкового кредиту по ПДВ підтверджені наявними у матеріалах справи копіями договорів, податкових та видаткових накладних, платіжних доручень, виписок з банківського рахунку, довіреностей.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР “Про податок на додану вартість” та п. 5.1 п.п. 5.2.1, п.5.2., п.п. 5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Заборона на включення до складу податкового кредиту та до валових витрат стосується лише тих сум, які не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0002142302/0 від «02»листопада 2010 року про сплату до бюджету основного платежу - суми податку на прибуток підприємств у розмірі 591 598,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 139 222,3 грн.; № 0002152302/0 від «02»листопада 2010 року про сплату до бюджету основного платежу - суми податку на додану вартість у розмірі 473 279,00 грн. та штрафних санкцій у розмір 236 639,50 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2011р. по справі№2а-14568/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддяГуцал М.І.

Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.