Ухвала суду № 18524936, 13.04.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2011 р.Справа № АС 3/546-08

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Бондара В.О. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засіданняЛаби О. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Володимирський" на постанову Господарського суду Сумської областi від 22.12.2010р. по справі№АС 3/546-08

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Володимирський"

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про визнання протиправним податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

До господарського суду Сумської області звернулося Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Володимирський» з позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми та просило суд постанови рішення, згідно якого визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 02 вересня 2008 року № 0000562201/1/48120, яким позивачу визначено податкове зобов»язання з податку на прибуток на загальну суму 445684 грн. 98 коп.

Постановою господарського суду Сумської області від 22.12.10 в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, просить суд апеляційної інстанції постанову скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача проти скарги заперечував.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією в м. Суми у період з 22.04.2008 року по 06.06.2008 року було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового , валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року , за результатами якої був складений акт від 13.06.2008 року № 5587/220/26120084 .

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 5.2.4 п. 5.2, п.п. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 , п. 7.6 ст. 7, п.п. 8.6.1 п 8.6 ст. 8 , п.п. 12.2.1 п.12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» .

На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення рішення від 27.06.2008 року № 0000562201/0/48120, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем з податку на прибуток на загальну суму 445 684,98 грн., у тому числі : основного платежу 297 123,32 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 148 561,66 грн.

Позивач, не погоджуючись з тим податковим повідомленням-рішенням, оскаржив його в адміністративного порядку, подав скаргу від 04.07.2008 року № 17-01/637.

За результатами розгляду скарги позивача відповідач прийняв рішення від 22.08.2008 року № 61787/10/25-010/51 СК «Про результати розгляду первинного скарги, яким залишив без змін податкове повідомлення-рішення від 27.06.2008 року № 0000562201/0/48120 і податковим повідомлення-рішенням від 02 вересня 2008 року № 0000562201/1/48120 було підтверджено встановлені на підставі акта перевірки № 5587/220/26120084 від 13.06.2008 року порушення та підтверджено визначення суми податкового зобовязання позивачеві за платежем з податку на прибуток на загальну суму 445 684,98 грн., у тому числі : основного платежу 297 123,32 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 148 561,66 грн. з доведенням нового строку для сплати зазначених сум-десятиденного терміну від дня отримання рішення про результати розгляду первинної скарги від 22.08.2008 року № 61787/10/25-010/51-СК.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про визначення податкового зобов»язання з податку на прибуток прийнято податковим органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений законом.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 розділу II Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». норми амортизаційних відрахувань, зазначені у ст. 8 для основних фондів груп 1,2 і 3 застосовуються щодо витрат, понесених (нарахованих) платником податку після 1 січня 2004 р. в зв»язку з придбанням або спорудженням нових основних фондів груп 1,2 і 3, а також витрат на поліпшення таких нових основних фондів.

Амортизація витрат, понесених (нарахованих) платником податку в зв»язку з придбанням, спорудженням та поліпшенням основних фондів гру 1. 2 і 3 до 1 січня 2004 р. здійснюється за нормами амортизації, що діяли до 1 січня 2004 р., тобто за ставкою 1,25 відсотка до балансової вартості основних фондів групи 1.

Як вбачається із акту перевірки, податковим органом встановлено, порушення позивачем вимоги: п.1 розділ II «Перехідних положень «Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 01.07.04р. №1957 IV, п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.97р. (із змінами і доповненнями), в зв'язку з чим завищено суми амортизації за 2006 рік на суму 82598,13 грн., за 2007рік на суму 73731,59 грн.

Відповідно до розрахунків суми амортизаційних відрахувань податкового обліку позивачем нараховувались амортизаційні відрахування за 2006 рік в сумі 174225,94 грн., за 2007рік в сумі 211598,48 грн. на об'єкт І групи за ставкою 2% - за адресою (м Суми, пл. Незалежності, 10).

Як вбачається із матеріалів справи, приміщення було придбано позивачем відповідно до договору купівлі-продажу від 04.03.2004 року у ТОВ «Горобина». Згідно акту приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (№197 від 12.03.2004р.) та на підставі наказу від 18.07.2003р. № 76, позивачем було віднесено дане приміщення до І групи основних фондів та амортизацію обраховано за ставкою 2%.

Враховуючи те, що приміщення не є новим, знаходилось в експлуатації позивача, що підтверджується договором оренди на нежитлове приміщення від 30.04.2003р. № 08/03/980-455/01 між позивачем та ТОВ «Горобина» суд першої інстанції надійшов вірного висновку про те, що позивач неправомірно застосував підвищені норми амортизаційних відрахувань до об»єкту основних фондів. .

Як вбачається із акту перевірки, податковим органом встановлено порушення пп.5.2.4 п.5.2 ст.5, пп.12.2.1 та пп.2.2.2 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме, завищені валові витрати на суму коштів, внесених до страхового резерву (деформування резерву) за операціями за позабалансовими рахунками 9020 «За наданими гарантіями», резервування за якими проводилось по рах.№3690 «Резерви за операціями за позабалансовими рахунками» під нестандартну заборгованість на загальну суму 1024,4 тис. грн. в результаті формування страхового резерву під гарантії без грошового покриття.

Відповідно до пп.12.2.1 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргам ), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів ( у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю) , інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно з законодавством .

Відповідно до пп.12.2.2 п.12.2 ст.12 цього ж Закону України створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості , визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Відповідно до п.1.11 цього ж Закону фінансовий кредит - кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів).

Таким чином, суд першої інстанції надійшов вірного висновку, що обов'язковою умовою включення витрат на формування банком страхового резерву до складу валових витрат є наявність заборгованості (основного боргу) перед банком. При цьому, за позабалансовими рахунками обліковуються зобов'язання за укладеними, але ще не виконаними договорами, тобто без фактичного надання коштів дебіторам. Таким чином, у банку відсутній ризик неповернення йому боргу за коштами, які фактично не надані позичальникам (дебіторам).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 7.6 ст. 7 Закону України «про оподаткування прибутку підприємств» щодо відображення в податковому обліку операцій з врахування векселів.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в України, торгівля цінними паперами - здійснення цивільно-правових угод з цінними паперами, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність), крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до п.6.1 ст.6 Положення: про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою Правління НБУ від 16.12.2002 № 508 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2003 за №174/7495, врахування векселів є формою кредитування банком юридичної або фізичної особи шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі. Врахування векселя є кредитною операцією. Враховуючи вексель банк надає векселедержателю-пред'явнику строковий кредит.

В бухгалтерському обліку врахований вексель обліковується на позабалансовому рахунку 9819. Облік коштів, наданих за врахованим Банком векселем до настання строку платежу за ним. здійснюється за балансовим рахунком 2020 (кредити, що надані за врахованими векселями суб'єктам господарювання), відображається бухгалтерською проводкою Дт2020-Кт2600.

Таким чином, до настання моменту погашення, векселі враховані банком, не обліковуються як власні (відбувається тільки позабалансовий облік на рахунку 9819), заборгованість за цінними паперами існує не для банку, а для клієнта, і тільки в момент настання терміну погашення векселя емітентом або придбання третьою особою, банк отримує право на відображення кредиторської заборгованості за операціями банку з фінансовими інструментами. І саме в цей момент, відбувається закриття кредитної заборгованості у банка за врахованими векселями, і починає обліковуватись та закриватись кредиторська заборгованість за розрахунками за цінними паперами для банку.

Тільки в момент відчуження векселя як товару, з відповідними проведеннями по балансовим рахункам банку, які відображають зміну активів і зобов'язань безпосередньо по цінним паперам, що приймають участь у формуванні вже не кредитного портфелю банку, а формують портфель банку цінних паперів на продаж, Вартість врахованих банком векселів, набуває статусу витрат того звітного періоду у якому вексель став для банку товаром.

По договорам врахування вексель враховується банком, на балансовому обліку останнього виникає заборгованість по кредиту, а сам вексель обліковується на позабалансовому рахунку, тобто поставка векселя новому власнику з метою перепродажу на момент укладання такого договору не відбувається, а здійснюється врахування банком векселя з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі. Договір врахування векселів є формою кредитного договору.

Таким чином, суд першої інстанції надійшов вірного висновку, що договір врахування векселя не ототожнюється з договором купівлі векселя та ця операція не є операцією з торгівлі цінними паперами чи деривативами.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств, а саме, позивач включив до складу валових витрат використані паливно-мастильні матеріали у розмірі 100% - згідно первинних документів, вказаних на стор. 42-43 акту перевірки, в результаті чого загальна сума інших витрат була завищена за 2006р. - на 4 509,73 грн., за 2007р. - на 3 206, 40 грн

Разом з тим, відповідно до п. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до валових витрат не включаються... 50 відсотків втрат на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів... При цьому платник податку звільняється від обов'язку доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю .

Таким чином, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Володимирський" залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Сумської областi від 22.12.2010р. по справі№АС 3/546-08 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Кононенко З.О.

Судді(підпис)

(підпис)Бондар В.О. Донець Л.О. Кононенко З.О. Повний текст ухвали виготовлений 18.04.2011 р.