Постанова № 18524594, 07.04.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2011 р. Справа № 2а-8074/10/1870

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , Пянової Я.В.

за участю секретаря судового засіданняТрофімової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної податкової інспекції в м. Суми, Спільного Українсько-білоруського підприємства "Укртехносинтез" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.12.2010р. по справі№2а-8074/10/1870

за позовом Спільного Українсько-білоруського підприємства "Укртехносинтез" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Спільне Українсько-білоруське підприємство "Укртехносинтез" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю, звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування, як незаконного, податкового повідомлення-рішення ДПІ в м.Суми № 0000742305/0/75058 віл 29.09.2010 р., винесеного за результатами проведеної перевірки податковим органом, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 57315 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 38210 грн., штрафні (фінансові) санкції в сумі 19105 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 27.12.2010 р. адміністративний позов Спільного Українсько-білоруського підприємства "Укртехносинтез" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції в м. Суми про скасування податкового повідомлення-рішення задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми № 0000742305/0/75058 від 29.09.2010 р. про визначення Спільному Українсько-білоруському підприємству «Укртехосинтез» в формі Товариства з обмеженою відповідальністю суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 38312, 27 грн., в т.ч. 25541,51 грн. основного платежу, 12770,76 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятою постановою, Державна податкова інспекція в м. Суми подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Також, не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, апеляційну скаргу подало Спільне Українсько-білоруське підприємство "Укртехносинтез" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю, в якій просить скасувати прийняту постанову та ухвалити нову - про задоволення позовних вимог в повному обсязі, вважаючи постанову в частині часткової відмови в скасуванні податкового повідомлення-рішення № 0000742305/0/75058 від 29.09.2010 р. необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, та прийнятою з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин справи.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити, а апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми - залишити без задоволення.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом була проведена планова виїзна перевірка Спільного Українсько-білоруського підприємства "Укртехносинтез" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 30.06.2010 р., про що складено Акт №7385/235/21127532/61 від 16.09.2010 р. (а.с. 9-15). Під час перевірки перевіряючими було встановлено порушення позивачем п.п 7.2.3 п. 7.2, п.п 7.4.5 п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок па додану вартість» та встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 38210 грн., а саме: січень 2010 р. в сумі 5814 грн., лютий 2010 р. в сумі 8699 грн., березень 2010 р. в сумі 7671 грн., квітень 2010 р. в сумі 16026 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000742305/0/75058 від 29.09.2010р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 57315 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 38210 грн., штрафні (фінансові) санкції в сумі 19105 грн. (а.с. 16).

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми № 0000742305/0/75058 від 29.09.2010 р. про визначення Спільному Українсько-білоруському підприємству «Укртехосинтез» в формі Товариства з обмеженою відповідальністю суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 38312, 27 грн., в т.ч. 25541,51 грн. основного платежу, 12770,76 грн. штрафних (фінансових) санкцій, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч вимогам чинного законодавства, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення в цій частині.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Аналогічні вимоги містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037).

Згідно із пунктом 5 вказаного Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Пункт 2 вказаного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших обмежень щодо визнання податкової накладної недійсною в вищезазначених нормативних актах не міститься.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм Закону, передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Олді-трейд» було укладено усний договір на поставку електродів.

ТОВ «Олді-трейд» направило на адресу позивача рахунок-фактуру № 12017641 від 12 січня 2010 р. про оплату електродів різних марок на суму - 19 322,56 грн.

22 січня 2010 р. ТОВ «Олді-трейд» поставило позивачу електроди різних марок на суму - 19 322,56 грн., що підтверджується видатковою накладною № 220176430 від 22 січня 2010 р.

ТОВ «Олді-трейд» направило на адресу позивача рахунок-фактуру № 27017641 від 27 січня 2010 р. про оплату електродів різних марок на суму - 18 043,44грн.

27 січня 2010 року ТОВ «Олді-трейд» поставило позивачу електроди різних марок на суму - 18 043,44 грн., що підтверджується видатковою накладною № 27017641 від 27 січня 2010 року.

Всього в січні 2009 року ТОВ «Олді-трейд» поставило позивачу електроди різних марок на загальну суму - 37 366 грн. (19 322,56 грн. + 18 043,44 грн.)

15 лютого 2010 року позивач здійснив оплату ТОВ «Олді-трейд» за поставлені електроди, що підтверджується платіжним дорученням № 656 від 15 лютого 2010 р., на суму - 37 366 грн. в т.ч. ПДВ на суму - 6 227,67 грн., та актом звірки взаєморозрахунків від 15.02.2010 р.

Документи, які підтверджують взаєморозрахунки та отримання товару:

1. Рахунок-фактура № 12017641 від 12.01.2010 р.;

2. Видаткова накладна № 220176430 від 22.01.2010 р.;

3. Рахунок-фактура № 27017641 від 27.01.2010 р.;

4. Видаткова накладна № 27017641 від 27.01.2010 р.;

5. Довіреність № 188 від 21.01.2010 р.;

6. Платіжне доручення № 656 від 15.02.2010 р. на суму - 37 366 грн., в т.ч. ПДВ - 6 227,67грн.;

7. Акт звірки взаєморозрахунків від 15.02.2010 р.

ТОВ «Олді-трейд» направило на адресу позивача рахунок-фактуру № 09027641 від 09 лютого 2010 року на оплату електродів різних марок на суму - 37 075,96 грн.

18 лютого 2010 р. ТОВ «Олді-трейд» поставило позивачу електроди різних марок на суму - 37 075,96 грн., що підтверджується видатковою накладною № 180276430 від 18 лютого 2010 р.

ТОВ «Олді-трейд» направило на адресу позивача рахунок-фактуру № 19027641 від 19 лютого 2010 р. на оплату електродів різних марок на суму - 14 137,26 грн.

22 лютого 2010 р. ТОВ «Олді-трейд» поставило позивачу електроди різних марок на суму-14 137,26 грн., що підтверджується видатковою накладною № 220276430 від 22 лютого 2010 р.

Всього в лютому 2009 року ТОВ «Олді-трейд» поставило позивачу електроди різних марок на загальну суму-51 213,22 грн. (37 075,96 грн. + 14 137,26 грн.)

03 березня 2010 р. позивач здійснив оплату за поставлені електроди ТОВ «Олді-трейд» у розмірі - 10000 грн., в т.ч. ПДВ - 1 666,67 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 955 від 03 березня 2010 р.

03 березня 2010 року був підписаний акт звірки взаєморозрахунків між ТОВ «Олді-трейд» та позивачем. Заборгованість позивача перед ТОВ «Олді-трейд» становила - 41 213,22 грн.

10 березня 2010 р. позивач здійснив оплату за поставлені електроди ТОВ «Олді-трейд» в розмірі - 41213,22 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1054 від 10 березня 2010 р.

Станом на 10 березня 2010 р. заборгованість за електроди, поставлені ТОВ «Олді-трейд», була відсутня, що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків, підписаним 10 березня 2010 р.

Документи, які підтверджують взаєморозрахунки та отримання товару:

1. Рахунок-фактура № 09027641 від 09.02.2010 р.;

2. Видаткова накладна № 180276430 від 18.02.2010 р.;

3. Рахунок-фактура № 19027641 від 19.02.2010 р.;

4. Видаткова накладна № 220276430 від 22.02.2010 р.;

5. Довіреність № 203 від 15.02.2010 р.;

6. Платіжне доручення № 955 від 03.03.2010р. на суму - 10 000 грн., в т.ч. ПДВ - 1 666,67 грн.;

7. Акт звірки взаєморозрахунків від 03.03.2010 р.;

8. Платіжне доручення № 1054 від 10.03.2010 р. на суму - 41 213,22 грн., в т.ч. ПДВ - 6868,87 грн.;

9. Акт звірки взаєморозрахунків від 10.03.2010р.

ТОВ «Олді-трейд» направило на адресу позивача рахунок-фактуру № 03037641 від 03 березня 2010 р. на оплату електродів різних марок, на суму - 45 318,96 грн.

11.03.2010 р. ТОВ «Олді-трейд» поставило позивачу електроди різних марок на суму - 45 318,96 грн., що підтверджується видатковою накладною № 110376430 від 11 березня 2010 р.

13.04.2010 р. позивач здійснив оплату за поставлені електроди ТОВ «Олді-трейд» у розмірі - 45318,96 грн., в т.ч. ПДВ - 7 553,16 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1879 від 13.04.2010 р.

Станом на 13.04.2010 р. заборгованість за електроди, поставлені ТОВ «Олді-трейд», була відсутня, що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків, підписаним 13.04.2010 р.

Документи, які підтверджують взаєморозрахунки та отримання товару:

1. Рахунок-фактура № 03037641 від 03.03.2010 р.;

2. Видаткова накладна № 110376430 від 11.03.2010 р.;

3. Довіреність № 225 від 11.03.2010 р.;

4. Платіжне доручення № 1879 від 13.04.2010 р. на суму - 45 318,96 грн., в т.ч. ПДВ - 7553,16 грн.;

5. Акт звірки взаєморозрахунків від 13.04.2010 року.

Вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у ТОВ «Олді-трейд» статусу платника ПДВ, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю позивача. У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення позивачем збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ «Олді-трейд», взаємопов'язаності позивача та ТОВ «Олді-трейд», обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що забороняється отримувати цінності (в даному випадку товар - електроди) за однією довіреністю по декільком видатковим накладним.

Проте, це твердження відповідача є необґрунтованим, оскільки в пункті 8 Інструкції зазначено, що строк дії довіреності становить не більше - 10 днів. В даному випадку у всіх довіреностях на отримання електродів був встановлений строк дії 10 днів. А це означає, що товар за такою довіреністю можна отримувати протягом строку її дії, 10 днів, без обмеження по кількості видаткових накладних, основна умова отримати товар в період строку дії довіреності. Тим більше, що від ТОВ «Олді-трейд» позивач отримував лише один товар - електроди. Після закінчення строку дії довіреностей товару у ТОВ «Олді-трейд» позивач не отримував.

Таким чином, будь-яких підстав, визначених Законом України "Про податок на додану вартість", які б виключали право позивача на включення вказаних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, в даному випадку, не вбачається.

Також, орган державної податкової служби посилається на нікчемність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Олді-трейд».

В обґрунтування вказаних висновків відповідач зазначає на те, що з акту позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Олді-трейд» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2010 р., надісланого листом ДПІ в Жовтневому районі м. Запоріжжя від 06.09.2010 р. 5135/7/23-2, вбачається, що операції ТОВ «Олді-трейд» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів (відповідно до розрахунку суми комунального податку - кількісний склад працівників за перевіряємий період складав 2 особи), виробничо-складських приміщень та його майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим, посадова особа ТОВ «Олді-трейд» не могла фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Вищенаведене, на думку відповідача, свідчить про те, що на даний час позивачем не надано доказів реальності операцій з реалізації товарно-матеріальних цінностей, яким чином перевозився і зберігався товар (чиїм транспортом, за чий рахунок), можливість здійснення господарських операцій з урахуванням віддаленості контрагентів один від одного.

Крім того, відповідач посилається на Витяги з інформаційно-аналітичної системи ДПА України «Система співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» щодо податкової звітності, що подавалася до органу ДПС контрагентом позивача ТОВ «Олді-трейд» в перевіряємий період, які свідчать, на думку податкового органу, про таке.

В декларації з податку на прибуток ТОВ «Олді-трейд» за І квартал 2010 року не заповнені рядки 04.2 (убуток балансової вартості запасів), 04.10 (витрати на поліпшення основних фондів та нафтогазових свердловин), 07 (сума амортизаційних відрахувань), а також відсутній додаток К1 до декларації, що свідчить про відсутність у ТОВ «Олді-трейд» основних фондів, в тому числі і транспортних засобів.

ТОВ «Олді-трейд» за весь період діяльності підприємства жодного разу не подавало розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та податковий розрахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища, що також свідчить про відсутність транспортних засобів.

В розрахунках сум комунального податку ТОВ «Олді-трейд» за січень, березень, квітень вказаний кількісний склад працівників - 2 чоловіка.

Вищевикладене в сукупності свідчить про неможливість ТОВ «Олді-трейд» виконати зобов'язання перед СУБП «Укртехносинтез» у формі ТОВ.

Колегія суддів апеляційної інстанції не приймає вказані доводи апеляційної скарги до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Колегія суддів посилання податкового органу на приписи ч. 1 ст. 208 Цивільного Кодексу України як неправомірність укладення угоди між позивачем та ТОВ «Олді-трейд» в усному порядку, що є підставою для визнання його нікчемним, не приймає до уваги, оскільки положеннями ч.1 ст. 215 Цивільного Кодексу України не вчинення правочину в письмовій формі не віднесено до підстав нікчемності правочину, тим більше за умови повного виконання його сторонами та відсутності заперечень у сторін щодо його дійсності. Крім того, згідно з ч. 1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як субєкт владних повноважень, на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків Акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочин відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Згідно з ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Варто зауважити, що для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою закону, необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів, чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.

Зазначена позиція знайшла своє відображення в Постанові Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", в якій серед іншого зазначено, що перелік правочинів які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не було надано доказів про наявність умислу у позивача на завдання шкоди інтересам держави, шляхом ухилення від сплати податків, висновки про нікчемність правочину були зроблені ним необґрунтовано та передчасно.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем під час проведення перевірки було надано документи, які свідчать про виконання зобов'язань за угодою, яку відповідач вважав нікчемною, та виникнення у позивача права на отримання податкового кредиту.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що отримані товарно-матеріальні цінності оприбутковані в бухгалтерському обліку, використовуються в господарській діяльності позивача, що вбачається в подальшій їх реалізації ВАТ «Полтавський турбомеханічний завод» (а.с. 94- 114).

Позивачем, також, в підтвердження здійснення господарської операції надано суду копії сторінки журналу реєстрації доручень за серпень 2005 р. за період з 21.01.2010 р. по 15.03.2010 р. (а.с. 49-52), копії сторінки журналу реєстрації доручень за квітень 2010 р. за період з 01.04.2010 р. по 22.04.2010 р. (а.с. 53-54).

Отже, фактичні обставини обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Олді-трейд» і правомірність віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вказаних сум, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо твердження відповідача про те, що позивачем не надано товарно-транспортних накладних, то це не є належною підставою для твердження про безтоварність господарських операцій, оскільки товарно-транспортна накладна не є документом, виключно яким підтверджується факт транспортування товарно-матеріальних цінностей. Так, факт транспортування електродів від ТОВ «Олді-трейд» до позивача та до подальшого покупця - ВАТ «Полтавський турбомеханічний завод» підтверджено копією відповідної довіреності на ОСОБА_2

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ТОВ «Олді-трейд».

В той же час, згідно Узагальнення Верховного суду України від 24.11.08 р. “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правочини за цієї підстави потребують визнання їх недійсності рішенням суду. Рішень суду про визнання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Олді-трейд» з підстави їх фіктивності відповідачем не надано.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

У разі фактичного здійснення господарської операції, порушення законодавства з боку контрагентів не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього даного права, якщо він виконав усі передбачені законом умови для цього і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Також, необхідно зазначити про те, що позивач не був наділений та не наділений на даний час жодними управлінськими функціями відносно свого контрагента щодо перевірки його фінансово-господарської діяльності, отже не міг достовірно перевірити фінансово - господарський стан контрагенту, встановити порушення в їх фінансово-господарській діяльності.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми № 0000742305/0/75058 від 29.09.2010 р. про визначення Спільному Українсько-білоруському підприємству «Укртехосинтез» в формі Товариства з обмеженою відповідальністю суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 38312, 27 грн., в т.ч. 25541,51 грн. основного платежу, 12770,76 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Проте, скасовуючи податкове повідомлення-рішення відповідача в цій частині, суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог в іншій частині, а саме: скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми № 0000742305/0/75058 від 29.09.2010 р. про визначення Спільному Українсько-білоруському підприємству «Укртехосинтез» в формі Товариства з обмеженою відповідальністю суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 19002, 73 грн., в т.ч. 12668,49 грн. основного платежу, 6334,24 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В обґрунтування прийнятого рішення, суд першої інстанції посилався на той факт, що позивачем не проведено оплату суми поставленого товару за видатковою накладною від 15.04.2010 р. № 150476430 на суму 76010,94 грн., в т.ч. ПДВ 12668,49 грн. Крім того, відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Ані в акті перевірки, ані в податковому повідомленні-рішенні, ані в адміністративному позові не йде мова про бюджетне відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що за оскаржуваний період, квітень 2010 р., ПДВ в розмірі - 12668,49 грн. позивач до бюджетного відшкодування не заявляв, оскільки для відшкодування з Державного бюджету цієї суми не було підстав.

Таким чином, посилання суду першої інстанції на п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є помилковими, оскільки нормами, які регулюють право платника податку на нарахування податкового кредиту, є зазначені вище підпункти 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпункт 7.4.1 пункту 7.4, підпункт 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Як вбачається з постанови суду першої інстанції, саме ці норми були застосовані в задоволеній частині позову (господарські операції між позивачем та ТОВ «Олді-трейд» за період січень-березень 2010 року), та мали бути застосовані у відмовленій частині (господарські операції між позивачем та ТОВ «Олді-трейд» за квітень 2010 року).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що між позивачем та ТОВ «Олді-трейд» існували господарські відносини з поставки товару, які мали реальний характер та не носили ознак фіктивності.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Олді-трейд» направило на адресу позивача рахунок-фактуру № 4 від 01 квітня 2010 р. на оплату електродів різних марок на суму - 76 010,94 грн.

15.04.2010 р. ТОВ «Олді-трейд» поставило позивачу електроди різних марок на суму - 76 010,94 грн., що підтверджується видатковою накладною № 150476430 від 15 квітня 2010 р.

ТОВ «Олді-трейд» направило на адресу позивача рахунок-фактуру № 28047641 від 28.04.2010 р. на оплату електродів різних марок на суму - 19 350,00 грн.

30.04.2010 р. ТОВ «Олді-трейд» поставило позивачу електроди різних марок на суму - 19 350,00 грн. що підтверджується видатковою накладною № 300476430 від 30 квітня 2010 р.

07.05.2010 року позивач здійснив оплату за поставлені електроди ТОВ «Олді-трейд» у розмірі - 19350,00 грн., в т.ч. ПДВ - 3 225 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2318 від 07.05.2010 р.

Документи, які підтверджують взаєморозрахунки та отримання товару:

1. Рахунок-фактура № 4 від 01.04.2010 року;

2. Видаткова накладна № 150476430 від 15.04.2010 р.;

3. Рахунок-фактура № 28047641 від 28.04.2010 р.;

4. Видаткова накладна № 300476430 від 30.04.2010 р.;

5. Довіреність № 259 від 15.04.2010 р.;

6. Платіжне доручення № 2318 від 07.05.2010 р. на суму - 19 350 грн., в т.ч. ПДВ - 3 225 грн.

Зазначені господарські операції та документи, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, підтверджують реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Олді-трейд».

Отриманий від ТОВ «Олді-трейд» товар позивач використав у своїй господарській діяльності.

Як вже було зазначено, підпунктом 7.2.3 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал накладної видається покупцю, копія - залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Згідно з п.п. 7.2.4 вказаного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим платниками податку в порядку, передбаченому ст. 9 Закону України № 168/97-ВР.

ТОВ «Олді-трейд» на момент здійснення господарських операцій з позивачем було і є до теперішнього часу платником податку на додану вартість. Ця обставина підтверджується також відповідачем в акті позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Олді-трейд» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2010 р., на який він посилається в апеляційній скарзі.

Тому, керуючись вищевказаною нормою закону, будучи платником ПДВ, ТОВ «Олді-трейд» склало та надало позивачу податкову накладну № 150476430 від 15.04.2010 р.

Відповідно до положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з положеннями підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав цю вимогу, оскільки рахував ПДВ у ціні набутого у ТОВ «Олді-трейд» товару.

ТОВ «Олді-трейд», у свою чергу, виконуючи вимоги підпункту 7.2.3 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», передало позивачу належним чином оформлені податкові накладні на вказану вище суму податку.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Крім того, необхідно зауважити на той факт, що між позивачем та ТОВ «Олді-трейд» в січні-березні 2010 року відбувалися такі самі господарські операції з купівлі-продажу електродів, як в квітні 2010 року, а тому, суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов в частині та керуючись виключно нормами Закону України «Про податок на додану вартість», які регулюють відносини платників податку, пов'язані з нарахуванням податкового кредиту, помилково у відмовленій частині позовних вимог керувався нормами Закону, які регулюють бюджетне відшкодування, якого не було взагалі.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями рахунків - фактури, податкових накладних, видаткових накладних, довіреностей, платіжних доручень, Актів звірки взаєморозрахунків.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.п 7.2.3 п. 7.2, п.п 7.4.5 п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР “Про податок на додану вартість”. Заборона на включення до складу податкового кредиту стосується лише тих сум, які не підтверджені податковими накладними.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми № 0000742305/0/75058 від 29.09.2010 р. про визначення Спільному Українсько-білоруському підприємству «Укртехосинтез» в формі Товариства з обмеженою відповідальністю суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 19002, 73 грн., в т.ч. 12668,49 грн. основного платежу, 6334,24 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального права, а тому дана постанова підлягає частковому скасуванню з ухваленням в цій частині нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Спільного Українсько-білоруського підприємства "Укртехносинтез" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити.

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.12.2010р. по справі№2а-8074/10/1870 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми № 0000742305/0/75058 від 29.09.2010 року про визначення Спільному Українсько-білоруському підприємству "Укртехносинтез" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 19002, 73 грн., в т.ч. 12668, 49 грн. основного платежу, 6334, 24 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Прийняти в цій частині нову постанову про задоволення позовних вимог Спільного Українсько-білоруському підприємству "Укртехносинтез" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю щодо скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми № 0000742305/0/75058 від 29.09.2010 року про визначення Спільному Українсько-білоруському підприємству "Укртехносинтез" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 19002, 73 грн., в т.ч. 12668, 49 грн. основного платежу, 6334, 24 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В іншій частині позову постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.12.2010 р. по справі № 2а-8074/10/1870 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Гуцал М.І.

Судді(підпис)

(підпис)Зеленський В.В. Пянова Я.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В. Повний текст постанови виготовлений 12.04.2011 р.