Ухвала суду № 18523878, 13.09.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2011 р. Справа № 449/11

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Онишкевича Т.В., Сапіги В.П.

при секретарі судового засідання Нацуличу І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 жовтня 2010 року у справі за позовом Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області до Приватного підприємства «Весна», Закритого акціонерного товариства Компанії «Приват Інтертрейдінг» про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція у Закарпатській області звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Приватного підприємства «Весна», Закритого акціонерного товариства Компанії «Приват Інтертрейдінг» про стягнення коштів в сумі 83243790,74 грн..

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликається на те, що договір поставки товарів між відповідачами є нікчемним, оскільки встановлено відсутність поставок товарів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків, а нікчемний правочин є недійсним в силу закону і не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 жовтня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що згідно договору поставки № 06/08Р від 29 лютого 2008 року, укладеного між відповідачами, Закрите акціонерне товариство Компанія «Приват Інтертрейдінг» (постачальник) поставляє Приватному підприємству «Весна» (покупець) марганцевмістку продукцію виробництва ВАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» та ВАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на підставі видаткових, податкових накладних, специфікацій та актів прийому передачі. Проведені за вказаним договором поставки господарські операції були відображені в бухгалтерському та податковому обліку Закритого акціонерного товариства Компанії «Приват Інтертрейдінг». Вказаний факт підтверджено численними перевірками, статистичними та іншими звітами.

Закритим акціонерним товариством Компанії «Приват Інтертрейдінг» на адресу ПП «Весна» було виписано податкові накладні на загальну суму 41621895,37 грн., в т.ч. ПДВ

________________

Головуючий у 1-й інст. суддя Калинич Я.М. ряд. ст. зв. № 8.2.1 суддя-доповідач Попко Я.С. справа № 2-а-414/10/0770 справа № 449/11/9104.doc

6936982,58 грн. Дані податкові накладні ЗАТ Компанії «Приват Інтертрейдінг» включені до реєстру виданих податкових накладних та відповідають даним декларації з ПДВ за березень 2008 року, наданої до ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, де зазначено податкове зобовязання в сумі 8642417,00 грн. Оплата за відвантажену у березні 2008 року продукцію здійснювалась у квітні 2008 року згідно платіжного доручення № 47 від 25.04.2008 року.

У відповідності до ч.1 ст.638 ЦК України та ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови визнані такими за законом, які необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з вимогами ст. 180 Господарського кодексу України та аб. 2 ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України, крім вище визначених істотних умов, договір повинен відповідати умовам, встановленим для даного виду договорів законом. При укладенні господарського договору сторони в будь-кому разі зобов'язані погодити предмет, ціну та строк дії договору. Таким чином, договір укладений між Приватним підприємством «Весна» та ЗАТ Компанії «Приват Інтертрейдінг» відповідає вимогам, встановленим ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що згідно із ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання протягом шести місяців з дня виявлення правопорушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Тобто, на момент подання позову закінчився встановлений ст. 250 ГК України максимальний річний термін з дня укладення і виконання угод між відповідачами. Крім того, жодною нормою чинного законодавства не встановлено можливості поновлення такого строку. Таким чином, застосування адміністративно-господарської санкції, передбаченої ст. 208 ГК України до відповідачів є неправомірним у зв'язку із закінченням терміну давності, що встановлений ст. 250 ГК України.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 жовтня року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що господарські операції між відповідачами фактично не проводилися. Також скаржник зазначає, що перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Окрім вказаного апелянт зазначає, що за оспорюваними господарськими зобовязаннями відповідачами не сплачено обовязкових платежів у бюджет, а несплачений підприємством податок на прибуток, податок на додану вартість внаслідок невірного формування валових доходів, валових витрат, податкового зобовязання та податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави. Отже, підприємством перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, на думку апелянта, підприємством порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав:

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що на підставі постанови слідчого з особливо важливих справ слідчого управління податкової міліції державної податкової адміністрації України від 10 жовтня 2008 року «Про призначення невиїзної документальної перевірки ПП «Весна» (м. Перечин, пл. Народна, буд. 5, код за ЄДРПОУ 20459893) по кримінальній справі № 69-59, порушеній відносно директора Приватного підприємства «Весна» ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 212 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України, а також з врахуванням вимог п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та згідно наказу державної податкової адміністрації у Закарпатській області від 19 січня 2009 року № 22 проведена невиїзна документальна перевірка Приватного підприємства «Весна» з питань правильності дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 30 жовтня 2007 року по 31 серпня 2008 року, про що складено акт перевірки від 18 лютого 2009 року № 6/23-50/20459893.

Перевіркою встановлено, що Закрите акціонерне товариство Компанії «Приват Інтертрейдінг» (постачальник) в березні 2008 року відповідно до договору № 06/08-Р від 29 лютого 2008 року відвантажило Приватному підприємству «Весна» (покупець) марганцевмістку продукцію виробництва ВАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» та ВАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на підставі видаткових, податкових накладних, специфікацій та актів прийому передачі.

Поставка марганцевмісткої продукції здійснювалася на умовах FСА залізнична станція відправника. Закрите акціонерне товариство Компанія «Приват Інтертрейдіг» не укладало договір на перевезення даної продукції, продукція передавалася у власність Приватного підприємства «Весна» на складі відправника, а відправник, в свою чергу отримував рознарядки на відправлення продукції кінцевим споживачам. Отже, у сторін не було необхідності укладати договори з перевізником або зберігати товар на власних складських приміщеннях.

Таким чином, поставка продукції мала місце і підтверджена первинними документами, такими як договір специфікації, видаткові накладні, податкові накладні. Окрім того, позивач сам підтвердив надходження продукції до кінцевих споживачів ВАТ «Стахановський завод феросплавів» та ВАТ «Запорізький завод феросплавів», а також те, що Закрите акціонерне товариство Компанія «Приват Інтертрейдінг» відобразило вищевказані господарські операції в своєму податковому та бухгалтерському обліку. Отже, даний договір між відповідачами не може вважатися таким, що не був спрямований на настання реальних наслідків.

Колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо правомірності вказаного господарського зобовязання, вважає його законним та обґрунтованим, беручи до уваги, що в силу ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Із вказаної норми вбачається, що для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угод, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання таки наслідків. Таким чином для визнання зобовязання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність таких умов: вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування; такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору; мета укладення такого договору приховування доходів від оподаткування. Відсутність хоча б однієї з них, не дає підстав стверджувати, що зобовязання вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Колегія суддів звертає увагу на те, що несплата податку відповідачем, на котру посилається апелянт, є підставою для застосування податкових санкцій, а не визнання господарського зобовязання, операція із здійснення якого була обєктом оподаткування, недійсним, оскільки, лише у випадку якщо умисел на ухилення від оподаткування у однієї із сторін договору існував на момент укладення договору, можна вважати, що укладаючи договір його сторона діяла з метою, що суперечить інтересам держави. Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, проведені за вказаним договором поставки господарські операції були відображені в бухгалтерському та податковому обліку Закритого акціонерного товариства Компанія «Приват Інтертрейдінг», а тому підстави вважати, що на момент укладення договору умисел його сторін був спрямований на заподіяння шкоди публічному порядку держави немає.

Щодо тверджень апелянта про те, що Приватне підприємство «Весна» не надало для перевірки перевізні документи, якими підтверджуються факти відправлення товарів на залізничних станціях, що на його думку свідчить про відсутність доказів фактичного отримання відвантаження товарів, колегія суддів вважає, що Приватне підприємство «Весна», так само як і Закрите акціонерне товариство Компанія «Приват Інтертрейдінг», не здійснювали безпосередню відправку товару кінцевому споживачу залізничним транспортом, а лише придбавали та здійснювали продаж товару на складі виробника. Факт отримання товару та перехід права власності підтверджується актами приймання-передачі товару. Залізнична накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення і видається одержувачу. Оскільки Приватне підприємство «Весна» не було одержувачем товару по залізничним накладним, то відповідно і не могло мати таких документів.

Щодо посилань апелянта на невиправданий економічний ефект та невстановлення економічних причин придбання та продажу товару між відповідачами, то суд апеляційної інстанції вважає, що такі доводи правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки згідно ч. 1 ст. 42 ГК України, підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тому, визначення субєктом господарювання економічної вигоди від підприємницької діяльності здійснюється ним самостійно на власний розсуд та ризик, та не належить до сфери компетенції контролюючих органів. Отже, посилання апелянта на недоцільність із економічної точки зору здійснюваних між відповідачами господарських операцій, як на ознаку їх нікчемності із застосуванням положень ст.ст.215,228 ЦК України, є безпідставним.

Колегія суддів звертає увагу на передчасність висновків суду першої інстанції про те, що на момент подання позову закінчився встановлений ст.250 ГК України строк, оскільки питання про дотримання строку застосування адміністративного-господарських санкцій може бути предметом дослідження лише за умови встановлення підстав для застосування вказаних санкцій, які у справі, що розглядається, враховуючи безпідставність доводів про нікчемність договору, укладеного між Закритим акціонерним товариством Компанія «Приват Інтертрейдіг» та ПП «Весна» - відсутні.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів, а доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 жовтня 2010 року у справі № 2а-414/10/0770 за позовом Ужгородської міжрайонної Державної податкової інспекції у Закарпатській області до Приватного підприємства «Весна», Закритого акціонерного товариства Компанії «Приват Інтертрейдінг» про стягнення коштів без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Я.С. Попко

Судді Т.В. Онишкевич

В.П. Сапіга

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 16.09.2011 року.