Ухвала суду № 18519458, 20.09.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-63/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Капинос О.В.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"20" вересня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменко В.В., Аліменко В.О.

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14.09.2010 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Плюс-Сервіс»до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Плюс-Сервіс»звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0009982302 від 28.10.2009 року (далі оскаржуване рішення).

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 14.09.2010 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення винесено Відповідачем з порушенням строків, визначених ст. 250 ГК України.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. У своїй скарзі наголошує на неповному зясуванні судом всіх обставин справи. Зазначає про неправильне застосування до спірних правовідносин приписів ГК України.

В судове засідання сторони не прибули, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце судового розгляду апеляційної скарги, а тому справа вирішується за наявними матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

При ухваленні оскаржуваної постанови, суд першої інстанції встановив, що працівниками ДПІ у м. Житомирі проведено планову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2009 року. Результати перевірки викладені в акті перевірки від 15.10.2009 року №6828/23-1/32076086/0110, в якому зафіксовано, що Позивачем в період з 13.04.2007 року по 24.03.2009 року проведено готівкові розрахунки без подання одержувачем коштів платіжного документа на загальну суму 32978,85грн., що є порушенням пп. 2.11, 3.1, 3.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637. На підставі зазначеного акту Відповідачем прийнято рішення від 28.10.2009 року №0009982302 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 32978,85грн.

Суд першої інстанції, на підставі встановлених вище обставин, дійшов вірного висновку про те, що Відповідачем при винесенні оскаржуваного рішення було пропущено річний строк застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачений ст. 250 ГК України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно пункту 11 ст. 11 Закону України від 04.12.1990р. №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»в редакції, що діяла на момент винесення оскаржуваного рішення, державна податкова служба має право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України (саме законами України).

Приписи ч. 1 ст. 216 ГК України визначають, що учасники господарських відносин несуть відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 4 ст. 217 Господарського кодексу України, господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 238 Господарського кодексу України встановлено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Відповідно до ст. 239 Господарського кодексу України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції як, зокрема, адміністративно-господарський штраф.

Стаття 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф визначає як грошову суму, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами (саме законами), що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

З огляду на викладене вище, судова колегія приходить до висновку, що законами України не встановлені фінансові (штрафні) санкції за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки та право органів державної податкової служби на застосування фінансових (штрафних) санкцій за такі порушення правил здійснення господарської діяльності. Указ Президента України від 12.06.1995р. №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»не є законом України, відтак відповідач, як орган державної влади, не мав права застосовувати передбачені цим Указом і не передбачені законами України фінансові (штрафні) санкції.

Тобто, у розумінні приписів Господарського кодексу України, Закону України «Про державну податкову службу в Україні» Укази Президента України не можуть бути підставою для накладення на субєктів господарювання адміністративно-господарських санкцій, оскільки вони за своєю природною не є законами. А тому колегія суддів приходить до висновку про протиправність винесеного Відповідачем рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Таким чином, підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта щодо невірного застосування норм матеріального права судом 1-ї інстанції на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи та наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У звязку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14.09.2010 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Плюс-Сервіс»до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через пять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст. ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

В.О. Аліменко