Постанова № 18515539, 05.10.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 жовтня 2011 р. № 2-а- 9996/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

суддів - Зоркіної Ю.В., Лук'яненко М.О.

за участю секретаря судового засідання - Скляр С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом приватного підприємства "ХПТФ" до Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

ПП "ХПТФ" звернулося до належного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова від 05.05.2011 року № 0002112302/2, № 0007122302, № 0007022302 та від 27.07.2011 року за № 0002112302/3, № 00013332302, № 0001322302, прийняті щодо нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 проти позову заперечував, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог Законів України "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування прибутку підприємств", за що у відповідності до Податкового кодексу України позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень.

Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що уповноваженими особами ДПІ у Московському районі м. Харкова була проведена документальна невиїзна перевірка ПП "ХПТФ" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2010 р., за результатами якої 11.11.2010 року було складено акт перевірки № 9695/23/31938863, де були зафіксовані порушення вимог

- Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: пп. 7.4.1 п. 7.4, 7, в результаті чого, на думку відповідача, ПП "ХПТФ" було зменшено задеклароване від'ємне значення ПДВ у сумі 115522 грн., що призвело до заниження ПДВ в розмірі 1463671,00 грн.;

- Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, що на думку податкового органу призвело до заниження податку на прибуток за 3 та 4 квартали 2009 та за 1 квартал 2010 р. року в розмірі 1 973 991,00 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.11.2010 року № 0002102302/0 та № 0002112302/0, згідно з яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 3757001,80 грн. та суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 2195506,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем були винесені податкові повідомлення рішення від 05.05.2011 року № 0002112302/2 на суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 2195506,50 грн., № 0007122302 на суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 3636164,80 грн., № 0007022302 на суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 144255,00 грн. та аналогочні податкові повідомлення рішення від 27.07.2011 року за № 0002112302/3, № 00013332302, № 0001322302.

Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується наступним.

За матеріалами справи вбачається, що підставою для встановлення вищевказаних порушень відповідачем стало наступне.

Так, на думку податкового органу, порушення вимог податкового законодавства підприємства полягає у тому, що податкова звітність його контрагента ТОВ "Гавас-52" (код ЄДРПОУ 36035902) нібито свідчить про відсутність на підприємстві управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), тобто необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.

У вищевказаному акті перевірки зазначено, що за даними податкової звітності (Декларації з податку на прибуток та додатку К1 до Декларації за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2010 р.) основні засоби у ТОВ "Гавас-52" відсутні.

Таким чином, в ході проведення перевірки відповідачем було зроблено висновок про проведення транзитних операцій контрагентом ТОВ "Гавас-52", спрямованих на надання податкової вигоди підприємству ПП "ХПТФ", з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат зроблено тільки на підставі баз даних ДПС, до яких має доступ тільки податковий орган, на думку перевіряючих, висловлену у акті, без посилання на будь-які документи, у акті зроблено висновок про неможливість реального здійснення фінансово- господарських операцій позивачем та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України.

Крім того, у акті зроблено висновок, що правочини укладені та такі, що виконувались, від імені ТОВ "Гавас-52", не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства, а тому є нікчемними.

З вищезазначеним суд не погоджується, з огляду на наступне.

За матеріалами справи судом встановлено, що між ПП "ХПТФ" та ТОВ "Гавас-52" укладено наступні договори: № 01/05-09 від 01.05.2009 року та № 02/05-09 від 01.05.2009 року, № 01/10-09 від 01.10.2009 року та № 02/01-10 від 01.01.2010 року, відповідно до яких ТОВ "ГАВАС-52" зобов'язується поставити, а ПП "ХПТФ" прийняти та оплатити товари згідно видаткової накладної. Оплата здійснювалась на розрахунковий рахунок або взаємозаліком.

У свою чергу, ПП "ХПТФ" здійснює поставки ТОВ "ГАВАС-52" продукції, яка вироблена із сировини, придбаної у ТОВ "ГАВАС-52".

ТОВ "ГАВАС-52" поставило позивачу товари на загальну суму 9 493 816,93 грн., що підтверджено відповідними видатковими та податковими накладними.

Суд звертає увагу, що відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (робіт, послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (робіт, послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, в даному випадку контрагентами позивача були виписані податкові накладні з додержанням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

При цьому твердження відповідача стосовно того, що наявність у позивача вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується, на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість у розмірі 1463671,00 грн., яка була включена позивачем до складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся, підтверджена відповідними податковими та видатковими накладними.

Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Отже, позивачем правомірно було сформовано податковий кредит з ПДВ за період, що перевірявся. Таке формування здійснено на підставі належним чином оформлених первинних документів, до яких відповідач у акті перевірки не зазначив будь яких претензій.

Щодо порушення позивачем вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що на думку податкового органу призвело до заниження позивачем податку на прибуток за 3 та 4 квартали 2009 та за 1 квартал 2010 р. року в розмірі 1973991,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до п.5.1 ст.5 вказаного Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2. цього закону встановлено, що до складу валових витрат включаються:

5.2.1. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно п. 1.32. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п.п.11.2.1. цього закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт і послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким порушення позивачем вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суд вважає недоведеними та як такими, що спростовуються обставинами, які викладені вище.

Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемним.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та зазначеними вище контрагентами, визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між позивачем - з одної сторони та зазначеними в акті перевірки контрагентами - з другої сторони, недійсними.

Окрім того, на думку суду є безпідставними твердження відповідної сторони на сторону нікчемності правочинів позивача з контрагентами з посиланням на відсутність товаро-транспортних накладних, оскільки це спростовується наступним:

- договорами на оренду транспортних засобів та

- доказами щодо проведення розрахунків за останнє.

При цьому суд звертає увагу, що вказані договори в судовому порядку не визнані недійсними, а тому є чинними до теперішнього часу.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірними, що дає суду правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160 КАСУ, суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова від 05.05.2011 року № 0002112302/2, № 0007122302, № 0007022302 та від 27.07.2011 року за № 0002112302/3, № 00013332302, № 0001322302, прийняті відносно приватного підприємства "ХПТФ".

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 06.10.2011 року.

Головуючий - суддя Самойлова В.В.

Судді Зоркіна Ю.В.

Лук'яненко М.О.