Постанова № 18513487, 30.08.2011, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/2306/2011

30 серпня 2011 року 15год. 50хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Ткачук Н.С. за участю секретаря судового засідання Холод Т.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Волошин І.В., Легкий О.О.,

відповідача: представник Троянчук Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Нектар Рівне"

доДержавної податкової інспекції у м. Рівне

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нектар Рівне" звернулося до суду з позовом до Державної податкової адміністрації в Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005102342/0 та №0005092342/0 від 29.12.2010 року.

В судовому засіданні 10 червня 2011 року суд за клопотанням представника позивача допустив заміну первинного відповідача на належного відповідача Державну податкову інспекцію в м. Рівне.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали. В обґрунтування позову зазначили, що валові витрати та податковий кредит по взаємовідносинах з ПП "Немезіда" позивачем сформовано відповідно до вимог Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та Закону України “Про податок на додану вартість”, що діяли на час існування відповідних правовідносин. Пояснили, що на виконання умов договорів, укладених між ТОВ "Нектар Рівне" та ПП "Немезіда", останнім для позивача було поставлено какао, коріандр, лавровий лист та мак, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами. Зазначають, що на час існування взаємовідносин між ТОВ "Нектар Рівне" та ПП "Немезіда", останнє мало цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платника податків та не було позбавлено права укладати будь-які угоди у відповідності із вимогами чинного законодавства. Зміст вказаних договорів не суперечить чинному законодавству України та дані договори не були визнані недійсними в установленому порядку. Також зазначили, що відповідачем безпідставно в акті перевірки заперечується факт отримання позивачем какао, коріандру, лаврового листа та маку від вказаного контрагента, оскільки даний товар в подальшому використовувався позивачем у власній господарській діяльності з отриманням прибутку, зокрема розфасовувався та реалізовувався контрагентам. Крім того, представники позивача зазначили, що висновки відповідача в акті перевірки про фіктивність господарських операцій між ТОВ "Нектар Рівне" та ПП "Немезіда", у звязку з відсутністю в останнього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань по укладених угодах та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобовязань є безпідставними, оскільки ґрунтуються на припущеннях перевіряючих та непідтверджені належними доказами. Вважають, посилання відповідача в акті перевірки на матеріали досудового слідства кримінальної справи, порушеної в тому числі і проти директора ПП "Немезіда" ОСОБА_5 за вчинення злочинів передбачених ст.205, ст.209, ст.366 КК України, некоректним, оскільки в матеріалах даної кримінальної справи відсутній обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що позбавляє доказової сили висновки податкового органу про нікчемність правочинів укладених між позивачем та ПП "Немезіда". На підставі наведеного представники позивача вважають висновки акта перевірки про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Нектар Рівне" положень п.п. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року і пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року необґрунтованими і такими, що ґрунтуються на припущеннях перевіряючих, а податкові повідомлення - рішення №0005102342/0 та №0005092342/0 від 29.12.2010 року - протиправними і такими, що підлягають скасуванню. З таких підстав, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позовну заяву, позов не визнав. В обґрунтування заперечень пояснив суду, що позаплановою виїзною документальною перевіркою ТОВ "Нектар Рівне" встановлено порушення товариством п.п. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року і пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року. Даний висновок податковим органом було зроблено на підставі аналізу господарських операцій між позивачем та ПП "Немезіда". Як зазначає представник відповідача, в ході перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, у звязку з відсутністю у позивача (не наданням для перевірки) товарно-транспортних накладних, довіреностей, маршрутних листів, специфікації та будь-яких інших документів, що засвідчують факт транспортування товарів. А тому податковим органом у акті перевірки зроблений правильний висновок про те, що операції з поставки товарів не здійснювались. Зазначив, що договори купівлі-продажу, укладені між позивачем та ПП "Немезіда", суперечать інтересам держави та суспільства, оскільки умисел даних субєктів господарювання під час укладання договорів купівлі-продажу був спрямований на ухилення від сплати податків, внаслідок чого ТОВ «Нектар Рівне»безпідставно сформувало собі валові витрати та податковий кредит чим занизило податкові зобовязання по даних податках. Крім того, пояснив суду, що прокуратурою м. Рівне розслідується кримінальна справа №51/254-10 за обвинуваченням ряду осіб і в тому числі директора ПП «Немезіда»ОСОБА_5 у вчинені злочинів передбачених ч.3 ст.28, ст.205, ст. 209, ст.366 КК України. В ході слідства встановлено, що ПП «Немезіда»господарської діяльності не здійснювало, а здійснювало супроводження грошових потоків з ймовірним товаром, що не придбавався і не вироблявся, тобто ПП «Немезіда»займалось фіктивним підприємництвом. У звязку з наведеним просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судприйшов до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25.06.2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нектар Рівне" (далі - ТОВ "Нектар Рівне") зареєстроване юридичною особою, що підтверджується довідкою статистики з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.49), з якої також вбачається, що видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво прянощів та приправ; пакування; неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту; діяльність кафе.

З матеріалів справи вбачається, що з 16.12.2010 року по 22.12.2010 року Державною податковою інспекцією у м. Рівне було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Нектар Рівне" щодо обчислення достовірності задекларованих та повноти сплати обовязкових платежів при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Немезіда»за період з 01.01.2009 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт №2125/23-100/33616081 від 23.12.2010 р. (а.с.9-13).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0005092342/0 від 29.12.2010 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Нектар Рівне" визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 39402,50 грн., у тому числі за основним платежем 28888,75 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 10513,75 грн. (а.с.15);

- №0005102342/0 від 29.12.2010 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Нектар Рівне" визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 12325,5 грн., у тому числі за основним платежем - 8217 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 4108,5 грн. (а.с.14).

Не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач 10.01.2011 року звернувся зі скаргою (а.с.51-55) до ДПА в Рівненській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0005102342/0 та №0005092342/0 від 29.12.2010 року. Рішенням ДПА в Рівненській області про результати розгляду скарги №4348/25-16/31 від 09.03.2011 року дані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу директора ТОВ "Нектар Рівне" - без задоволення (а.с.47-48). 21.03.2011 року позивач звернувся з повторною скаргою (а.с.56-60) до ДПА України про скасування податкових повідомлень-рішень №0005102342/0 та №0005092342/0 від 29.12.2010 року. Рішенням ДПА України про результати розгляду повторної скарги №9237/6/25-0515 від 19.05.2011 року дані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу директора ТОВ "Нектар Рівне" - без задоволення (а.с.17-18).

В основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень покладено висновки про встановлення перевіркою порушень ТОВ "Нектар Рівне" вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року і пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, в результаті чого позивачем у перевіряємому періоді занижено податок на прибуток на загальну суму 28888,78 грн. та занижено податок на додану вартість на загальну суму 8217 грн.

Вказані висновки зроблені податковим органом на підставі аналізу господарських операцій ТОВ "Нектар Рівне" з ПП «Немезіда». Суть господарських операцій з даним контрагентом зводилась до поставки останнім на користь позивача, на умовах договорів купівлі-продажу, какао, коріандру, лаврового листа та маку.

Зазначені операції оформлені первинною документацією позивача, яка була надана під час перевірки, копії якої долучені до матеріалів справи та досліджені судом, а саме: податковими накладними, видатковими накладними (а.с.19-23,81-82,87,89-90), реєстрами отриманих та виданих податкових накладних (а.с.64-80,146-150,168-173). Позивачем на протязі періоду, що перевірявся здійснювалась оплата товару відповідно до умов вищезазначеного договору в безготівковій формі, що підтверджується матеріалами справи, а саме: копіями платіжних доручень та копіями банківських виписок (а.с.62-63,91-92). Актом перевірки встановлено відсутність у позивача кредиторської/дебіторської заборгованості по розрахунках з ПП «Немезіда».

Із змісту акту перевірки слідує, що для підтвердження правильності формування валових витрат та податкового кредиту за договорами купівлі-продажу позивачем не надано товарно-транспортних накладних, довіреностей, маршрутних листів, специфікацій та будь-яких інших документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів (робіт, послуг). Відтак, надані для перевірки документи, на думку податкового органу, не підтверджують факту отримання какао, коріандру, лаврового листа та маку і не підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

Крім того, в акті перевірки податковим органом зазначено, що прокуратурою м. Рівне розслідується кримінальна справа №51/254-10 за обвинуваченням ряду осіб і в тому числі директора ПП «Немезіда»ОСОБА_5 у вчинені злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ст.205, ст. 209, ст.366 КК України. В ході слідства встановлено, що ПП «Немезіда»господарської діяльності не здійснювало, а здійснювало супроводження грошових потоків з ймовірним товаром, що не придбавався і не вироблявся. У звязку з чим, на думку податкового органу, діяльність ПП «Немезіда»носила фіктивний характер.

З перелічених вище підстав, податковим органом зроблено висновок про те, що платником податків порушено вимоги п.п. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року в результаті чого, позивачем у перевіряємому періоді занижено податок на прибуток за ІV квартал 2009 року на суму 18471,25 грн. і за І квартал 2010 року на суму 10417,50 грн., всього на загальну суму 28888,78 грн. та пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, в результаті чого позивачем у перевіряємому періоді занижено податок на додану вартість за листопад 2009 року в сумі 7375 грн., за серпень 2010 року в сумі 842 грн., всього на загальну суму 8217 грн.

Однак, з вказаними висновками податкового органу суд не погоджується з огляду на таке.

Оскільки, відносини між сторонами виникли до набуття чинності Податковими кодексом України, суд при розгляді справи керується законодавством, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0005092342/0 від 29.12.2010 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Нектар Рівне" визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 39402,50 грн., у тому числі за основним платежем 28888,75 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 10513,75 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”№334/94-ВР від 28.12.1994 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Пункт 5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових. Серед таких обмежень витрати на придбання какао, коріандру, лаврового листа та маку, які були виключені відповідачем зі складу валових витрат позивача, відсутні. Крім того, відповідно до п.п.5.11 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” №334/94-ВР від 28.12.1994 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлення додаткових обмежень щодо включення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, які зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог запиту ДПІ в м. Рівне №54697/23-121 від 20.12.2010 року (а.с.160-161) позивачем на адресу податкового органу було надано копії первинних документів (податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, банківські виписки), які були складені за результатами господарських операцій між ТОВ "Нектар Рівне" та ПП «Немезіда». Зауважень до форми та змісту даних документів в акті перевірки податковим органом не зазначено. Крім того, з матеріалів справи вбачається, представником відповідача не заперечується, що оперативними працівниками ОВС УБОЗ УМВС України в Рівненській області, в приміщенні ТОВ "Нектар Рівне" було проведено виїмку оригіналів документів по взаємовідносинах з ПП «Немезіда». Протокол виїмки оригіналів первинних документів від 10.09.2010 року також надавався позивачем податковому органу під час проведення перевірки (а.с.163).

В акті перевірки відповідачем безпідставно розширено ряд документів (доказів), якими повинен підтверджуватись факт поставки товару, зокрема, в акті зазначено, що для перевірки не надано товарно-транспортних накладних, які засвідчили б факт передачі товарів від продавця до покупця.

Вимога податкового органу підтвердити отримання позивачем товарів, які постачалися за договорами купівлі-продажу ПП «Немезіда», товарно-транспортними накладними є протиправною, оскільки законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”№996-XIV від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. А тому, безпідставним є твердження відповідача про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних та/або довіреностей, маршрутних листів, специфікацій господарські операції з поставки товару не підтверджені належними доказами.

У відповідності до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”№334/94-ВР від 28.12.1994 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частинами 1,2 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” №996-XIV від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується представником відповідача, надані позивачем та використані під час проведення перевірки видаткові накладні, податкові накладні, прибуткові накладні в силу Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”№996-ХІV від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є первинними документами, оскільки мають всі необхідні встановлені ним обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Крім того, судом встановлено, матеріалами справи підтверджується і представником відповідача не заперечується, що на момент існування господарських правовідносин між позивачем і контрагентом, вказаним в акті перевірки, останній мав цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію і не був позбавлений права укладати угоди у відповідності до вимог діючого законодавства. Відтак, віднесення позивачем до складу валових витрат сум, сплачених за какао, коріандр, лавровий лист та мак і переданих за видатковими накладними, відповідає вимогам п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Враховуючи викладене, суд вважає протиправним виключення відповідачем витрат по придбанню какао, коріандру, лаврового листа та маку за договорами купівлі-продажу зі складу валових витрат ТОВ "Нектар Рівне", оскільки дані витрати позивачем підтверджені належною документацією, а саме: видатковими й податковими накладними, розрахунковими документами, які оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підтвердження факту використання придбаних у ПП «Немезіда»какао, коріандру, лаврового листа та маку у власній господарській діяльності позивачем надано: звіти про переміщення товарів на складах (а.с.24-27,198-214), прибуткові накладні (а.с.103-107), звіт руху матеріальних запасів (а.с.197).

Суд також звертає увагу, що п. 2.3 розділу 2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №327 від 10.08.2005 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.05.2005 за N 925/11205 (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) встановлено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Всупереч цьому, в акті перевірки не міститься підтверджуючих доказів щодо відсутності наміру у позивача на створення правових наслідків за результатами господарської операції з ПП «Немезіда», а твердження представника відповідача про це спростовується наявними в матеріалах справи первинними документами, оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства.

Суд критично оцінює висновки податкового органу про те, що договори купівлі-продажу, укладені між ТОВ "Нектар Рівне" та ПП «Немезіда»є нікчемними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з ч. 2 цієї ж статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Державною податковою інспекцією в м. Рівне жодних доказів того, що ТОВ "Нектар Рівне" та/або ПП «Немезіда» під час укладання договорів купівлі-продажу завідомо (з прямим або непрямим умислом) діяли всупереч інтересам держави і суспільства суду не надано.

Судом також не беруться до уваги доводи відповідача про те, що прокуратурою м. Рівне під час розслідування кримінальної справи №51/254-10 було встановлено факт фіктивної господарської діяльності ПП «Немезіда»з огляду на наступне.

З акту перевірки (а.с.11) вбачається, що прокуратурою м. Рівне розслідується кримінальна справа №51/254-10 за обвинуваченням ряду осіб і в тому числі директора ПП «Немезида»ОСОБА_5 у вчинені злочинів передбачених ч.3 ст.28, ст.205, ст. 209, ст.366 КК України. В ході слідства встановлено, що ПП «Немезіда»господарської діяльності не здійснювало, а здійснювало супроводження грошових потоків з ймовірним товаром, що не придбавався і не вироблявся, тобто ПП «Немезіда»займалось фіктивним підприємництвом.

Відповідно до ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Отже, факт фіктивного підприємництва встановлюється в порядку кримінального судочинства.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З аналізу даної норми вбачається, що обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили. Таких доказів відповідачем суду не надано.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТОВ "Нектар Рівне" та ПП «Немезіда»є необґрунтованими, а посилання на матеріали досудового слідства по кримінальній справі №51/254-10 в обґрунтування висновків викладених в акті перевірки безпідставними.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що висновок ДПІ в м. Рівне щодо заниження позивачем податку на прибуток за ІV квартал 2009 року на суму 18471,25 грн. та за І квартал 2010 року на суму 10417,50 грн., всього на загальну суму 28888,78 грн. є безпідставним, а податкове повідомлення - рішення №0005092342/0 від 29.12.2010 року, є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0005102342/0 від 29.12.2010 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Нектар Рівне" визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 12325,5 грн., у тому числі за основним платежем - 8217 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 4108,5 грн., суд виходить з наступного.

Згідно з п.7.4.1. п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”№168 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначений в п.3.2 ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Серед даного переліку господарські операції, які є предметом розгляду за цим позовом, відсутні. Придбання какао, коріандру, лаврового листа та маку здійснювалося позивачем з метою наступного використання у власній господарській діяльності. Суд вважає, що підстави для виключення зі складу податкового кредиту товариства витрат, понесених на оплату какао, лаврового листа та маку відсутні, оскільки отримання такого товару за договорами купівлі-продажу не суперечить чинному законодавству, та є такими, що спрямовані на отримання доходів, а тому належать до господарської діяльності позивача в розумінні податкового законодавства.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), датою виникнення права платника податку па податковий кредит вважається дата здійснення першої з наступних подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Податковий кредит по отриманому товару позивачем повністю підтверджено відповідними податковими (а.с.19-23,81-82,87,89-90), що не заперечується відповідачем.

Судом встановлено, що податкові та видаткові накладні були складені контрагентом ТОВ "Нектар Рівне" містять всі необхідні реквізити. Крім того, зобов'язання за договорами купівлі-продажу були виконані сторонами в повному обсязі, розрахунок проведений у відповідності до умов договорів, заборгованість ТОВ "Нектар Рівне" перед контрагентом, вказаними в акті перевірки, відсутня.

Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Судом встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій, використання товару у власній господарській діяльності, сплати податку на додану вартість та його сум, а отже і правомірність віднесення сум податку, сплаченого у зв'язку з придбанням таких товарів до податкового кредиту.

За таких обставин, суд вважає, висновок відповідача про порушення позивачем вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року безпідставним і необґрунтованим, а податкове повідомлення-рішення №0005102342/0 від 29.12.2010 року - протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що відповідач при прийнятті податкових повідомлень-рішень №0005102342/0 та №0005092342/0 від 29.12.2010 року, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не в спосіб визначений чинним законодавством, а тому вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними, такими, що прийняті без урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішень і підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень №0005102342/0 та №0005092342/0 від 29.12.2010 року.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне за №0005092342/0 від 29.12.2010 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Нектар Рівне" визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 39402,50 грн., в тому числі за основним платежем на суму 28888,75 грн. та штрафними санкціями на суму 10513,75 грн.та за №0005102342/0 від 29.12.2010 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Нектар Рівне" визначено суму податкового зобов'язання з податку додану вартість на загальну суму 12325,50 грн., в тому числі за основним платежем на суму 8217 грн. та штрафними санкціями на суму 4108,50 грн.

Присудити на користь позивача Товариству з обмеженою відповідальністю "Нектар Рівне" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя <Підпис >Ткачук Н.С.