Рішення № 18497361, 19.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/28119.09.11 За позовомПублічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» До Комунального підприємства «ЖЕО-110»Голосіївського району

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору

1) публічне акціонерне товариство «Київенерго»(на стороні позивача)

2) Комунальне підприємство Київської міської державної адміністрації «Головний інформаційно-обчислювальний центр»(на стороні відповідача)

Про стягнення 644189,00 грн.

Суддя Удалова О. Г.

Представники учасників процесу:

від позивача ОСОБА_1. (за дов.)

від відповідачаОСОБА_2. (за дов.)

від третіх осібне зявились

Обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулося публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал»з позовом до комунального підприємства «ЖЕО-110»Голосіївської районної в м. Києві ради про стягнення заборгованості за надані за умовами договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 06721/2-01 від 13.06.2006 р. послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 644189,00 грн., а саме: 575626,63 грн. основного боргу, 32762,71 грн. збитків від інфляції, 5805,71 грн. трьох процентів річних та 29994,32 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем за період з 01.08.2010 р. по 01.05.2011 р. не в повному обсязі виконувався обовязок по оплаті наданих за умовами договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 06721/2-01 від 13.06.2006 р. послуг з водопостачання та водовідведення.

Відповідач позовні вимоги відхилив, посилаючись на те, що:

- між ним та позивачем не встановлено договірних відносин щодо постачання холодної води, яка використовується для приготування гарячої води, а отже, нарахування позивачем плати за вказані послуги є безпідставним;

- основний борг, стягнення якого є предметом позову, належить не відповідачу, як боржнику, а конкретним споживачам фізичним особам, які мешкають у мікрорайоні, який обслуговується відповідачем, а отже, відповідач фактично є посередником/виконавцем послуги, з огляду на що спірний договір, відповідно до приписів чинного законодавства, є нікчемним;

- виникнення боргу за комунальні послуги, у тому числі й за послуги водопостачання, обумовлено різницею між затвердженими тарифами та реальними затратами виробника на виготовлення комунальної послуги. Згідно з актами звірки різниця в тарифах за спірний період становить 263816,33 грн.;

- відповідачем було подано позови до Голосіївського районного суду міста Києва про стягнення з мешканців заборгованості за спожиті комунальні послуги; за період з серпня 2010 року по квітень 2011 року Голосіївським районним судом міста Києва було прийнято 22 рішення про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги на загальну суму 102791,19 грн.;

- позивачем при розрахунку вартості спірних послуг не враховано, що за умовами укладеної сторонами додаткової угоди від 06.02.2007 р. до спірного договору позивач щомісячно визначає та забезпечує відповідачу відшкодування витрат, повязаних з нарахуванням, збором, обліком та розщепленням платежів населення за водопостачання та водовідведення у розмірі 5,5% від вартості поставлених та спожитих відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення. За спірний період вказана сума становить 85201,65 грн.

Третя особа-1 у письмових поясненнях по справі зазначає, що між нею та позивачем не існує договірних відносин, відповідно до яких позивач купував би у третьої особи-1 питну воду, яка в подальшому використовувалась би третьою особою-1 для виготовлення гарячої води та її продажу. Також третя особа-1 зазначає, що не має правових підстав проводити нарахування за питну воду, яка використовується для приготування гарячої води і здійснює нарахування лише за використані для підігріву води гігакалорії, тобто третя особа-1 виставляє споживачам рахунки тільки за підігрів води, а не за її постачання, а отже, відповідач сплачує третій особі-1 лише вартість послуг з підігріву води, в той час як послуги з постачання такої води він має оплачувати саме позивачу.

Третя особа-2 у письмових поясненнях зазначає, що вона не є стороною спірного договору, а тому їй невідома суть вказаних договірних зобовязань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2011 р. порушено провадження у справі № 17/281.

Ухвалою суду від 22.08.2011 р. за заявою відповідача продовжено строк вирішення спору, до участі у справі залучено як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, публічне акціонерне товариство «Київенерго»(на стороні позивача) та комунальне підприємство Київської міської державної адміністрації «Головний інформаційно-обчислювальний центр»(на стороні відповідача).

Розгляд справи відкладався, у судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

13.06.2006 р. між позивачем та відповідачем укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 06721/2-01 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору (п. 1.1.) позивач зобовязується надавати відповідачу послуги з постачання питної води та, на підставі предявленого відповідачем дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва, приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а відповідач зобовязується здійснювати своєчасну оплату наданих йому позивачем послуг, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлений Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 р., Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 р., а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за Договором.

Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 р. втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.2008 р., яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - Правила).

Враховуючи, що в період, заборгованість за який заявлена до стягнення, діяли Правила, які, відповідно до ст. 3 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»(далі - Закон), вони є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання, застосуванню до спірних правовідносин підлягають Правила.

Відповідно до ст. 22 Закону, одним з основних обовязків споживача є своєчасне внесення плати за використану воду.

Правилами (п. 2.1), як і Законом, передбачено договірне формування відносин між Водоканалом та абонентом.

Рахунки за воду складаються на підставі тарифів, що діють у даній місцевості або населеному пункті. Тарифи на користування послугами встановлюються відповідно до чинного законодавства України без будь-яких додаткових узгоджень з абонентом, що передбачено п. п. 1.10, 12.5 Правил.

Пунктом 3.1 Правил визначено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Пунктом 5.1 Правил облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Умовами Договору передбачено, що облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у позивача, окрім випадків, передбачених Правилами (п. 2.1.1 Договору).

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заявлена до стягнення сума основного боргу складається з:

- боргу за постачання питної холодної води та прийняття стоків як холодної так і гарячої води (коди 1-1380, 1-1707 та 1-1708) за період з 01.08.2010 р. по 01.05.2011 р. в сумі 414551,35 грн.;

- боргу за постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води (код 1-51380) за період з 01.08.2010 р. по 01.05.2011 р. в сумі 161075,28 грн.

Щодо заборгованості в сумі 161075,28 грн., яка виникла внаслідок нарахування відповідачу плати за постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води, за період з 01.08.2010 р. по 01.05.2011 р. (код 1-51380), слід зазначити наступне.

Пунктом 2.1 Правил встановлено, що договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду та питне водопостачання»та «Про житлово-комунальні послуги».

Пунктом 3.1 Правил визначено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Пунктом 5.1 Правил облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Отже, з зазначеного вище вбачається, що Водоканалом абонентам відкривається відповідно до одного договору лише один рахунок.

Пунктом 3.13 Правил визначено, що субєкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Позивачем не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Основними видами господарських зобовязань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 2 ст. 175 ГК України).

Відповідно до ст.ст. 901, 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З наведеного вище вбачається, що умовами Договору не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно інший абонентський номер.

Відповідно до ст.ст.1, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Отже, наведене свідчить, що не існує такого виду комунальних послуг, як «питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води».

Відповідно до ст.16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Згідно зі ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Спірний Договір на послуги водопостачання та водовідведення укладений позивачем з відповідачем на постачання питної води, тобто холодної води. Належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 34 ГПК України, на підтвердження укладення з відповідачем договорів на постачання гарячої води позивачем не надано.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 161075,28 грн., який виник внаслідок нарахування позивачем відповідачу плати за послуги постачання позивачем холодної води для виготовлення гарячої води, задоволенню не підлягають як безпідставні.

Щодо стягнення основного боргу в сумі 414551,35 грн. за послуги по постачанню питної холодної води та прийняття стоків як холодної так і гарячої води за період з 01.08.2010 р. по 01.05.2011 р. (коди 1-1380, 1-1707 та 1-1708) слід зазначити наступне.

Враховуючи, що умови Договору регулюють правовідносини з прийняття позивачем від відповідача каналізаційних стоків, нарахування позивачем відповідачу коштів за прийняття стоків гарячої води є цілком правомірним.

Відповідно до п. 2.1.4 Договору, кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показанням лічильників стічних вод, або за кількістю води, що надходить з комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення обємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 р..

Як було встановлено вище, до спірних правовідносин судом застосуються Правила, якими визначено, що:

- облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію (п. 5.1);

- вузли обліку повинні розташовуватись на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу (п. 5.2).

Позивачем до матеріалів справи додані акти про зняття показань з приладів обліку за спірні періоди, підписані представниками як позивача так і відповідача.

Крім того, як слідує з матеріалів справи, а саме: з розгорнутого розрахунку позовних вимог до боржника КП «ЖЕО-110»з 01.08.2010 р. по 01.05.2011 р., виконаного позивачем, та письмових пояснень відповідача, між сторонами відсутні будь-які суперечності з приводу обсягів та вартості поставленої за умовами Договору по кодах 1-1380, 1-1707 та 1-1708 питної холодної води та прийняття стоків як холодної, так і гарячої води за спірний період, а також суми, перерахованої за вказані послуги коштів.

Проте, як вірно зазначено відповідачем, 06.02.2007 р. позивач та відповідач уклади додаткову угоду до Договору (Додаток до договору № 3), яким дійшли згоди про наступне:

- позивач щомісячно визначає та забезпечує відповідачу відшкодування витрат, повязаних з нарахуванням, збором, обліком та розщепленням платежів населення за водопостачання та водовідведення у розмірі 5,5% від вартості поставлених та спожитих відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення (знижка), які розраховуються по тарифах для житлових організацій (п. 1);

- позивач забезпечує відшкодування витрат відповідача шляхом зменшення вартості наданих відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення та направляє відповідачу платіжні документи на сплату наданих йому послуг з урахуванням знижки (п. 2).

Як слідує з розрахунку позивача, ним при визначенні вартості спірних послуг не враховано знижку в розмірі 5,5%, яка, як вірно визначено відповідачем, за спірний період становить суму 85201,65 грн.

За таких обставин, вартість послуг спірних послуг має бути зменшена на 85201,65 грн.

Посилання позивача на те, що вказана додаткова угода укладалась згідно з розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 748, яке втратило свою чинність згідно з розпорядженням № 505 від 08.07.2010 р., а отже, зазначена додаткова угода втратила свою чинність з 08.07.2010 р., судом до уваги не беруться, оскільки в тексті зазначеної додаткової угоди сторонами не погоджено, що її дія обумовлена дією розпорядження № 748, і, що після закінчення його дії автоматично припиняється також дія додаткової угоди.

Жодних доказів розірвання вказаної додаткової угоди за згодою сторін або в судовому порядку матеріали справи не містять, а отже, її положення підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Суд звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений права звернутися до відповідача з пропозицію про розірвання зазначеної додаткової угоди, а у випадку недосягнення згоди сторін з цього питання з відповідним позовом до суду.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем за умовами Договору за період з 01.08.2010 р. по 01.05.2011 р. послуг на загальну суму 1549120,73 грн., та оплати відповідачем сказаних послуг на суму 1134569,38 грн., з чого слідує, що з урахуванням знижки в розмірі 5,5% (85201,65 грн.) заборгованість по кодах 1-1380, 1-1707 та 1-17081 становить 329349,70 грн.

Пунктом 2.1.1 Договору встановлено, що позивач щомісячно направляє до банківської установи відповідача розрахункові документи (в електронному вигляді дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів.

Відповідно до п. 2.2.2 Договору у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється відповідачем щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення позивачем розрахункового документу до банківської установи відповідача. За згодою позивача оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до п. 2.2.3 Договору, в разі неотримання від позивача поточного щомісячного розрахункового документу, відповідач здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-ого числа наступного місяця, платіжним доручення, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Отже, виходячи з умов Договору відповідач в будь-якому разі повинен розрахуватись за надані позивачем за його умовами послуги в строк до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, і, відповідно, прострочення починається з 6-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, в силу зобовязання одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по кодах 1-1380, 1-1707 та 1-17081 за надані в період з 01.08.2010 р. по 01.05.2011 р. послуги є законними та такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 329349,70 грн..

Щодо посилань відповідача на те, що він не є споживачем більшої частині спірних послуг, а, фактично, є лише посередником щодо них між позивачем та мешканцями, а отже, не може бути самостійним відповідачем щодо вимог про стягнення заборгованості за вказані послуги, оскільки неоплата їх не є виною відповідача, а виникла внаслідок неналежної оплати громадянами спірних послуг, слід зазначити наступне.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 вказаного Кодексу встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною 1 ст. 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У даному випадку за умовами Договору боржником є саме відповідач, а отже, він має зобовязання вчинити на користь позивача (кредитора) дії по оплаті наданих послуги.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що він не позбавлений права у встановленому законодавством порядку звернутись до позивача з пропозицією щодо внесення змін до Договору в частині оплати наданих за його умовами послуг.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 29994,32 грн., слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Позивач, заявляючи позовні вимоги про стягнення з відповідач пені, посилається на п. 4.2 Договору, яким визначено, що у разі порушення строків виконання зобовязання по оплаті за надані послуги, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Проте, рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2006 р. у справі № 6/421 за позовом відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»в особі розрахункового департаменту до комунального підприємства «ЖЕО-110»Голосіївської районної в м. Києві ради про укладення договору в редакції постачальника встановлено, що Договір є укладеним на умовах, запропонованих позивачем з виключенням з нього пунктів 4.2 та 4.6.

Частиною 2 ст. 35 ГПК України визначено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, пункт 4.2 Договору, який встановлює, що за несвоєчасну оплату відповідачем послуг відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, є неукладеним.

Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до п. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦК України).

Враховуючи, що п. 4.2 Договору є неукладеним, а позивачем не надано жодних інших доказів досягнення сторонами у письмовій формі згоди щодо відповідальності відповідача у вигляді пені за несвоєчасну оплату послуг, наданих за умовами Договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 29994,32 грн. задоволенню не підлягають.

У той же час, суд звертає увагу позивача на те, що у випадку незгоди з рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2006 р. у справі № 6/421 він мав право оскаржити його у порядку, встановленому чинним законодавством.

Щодо вимог про стягнення збитків від інфляції в сумі 32762,71 грн. та трьох процентів річних в сумі 5805,71 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, дійсно, враховуючи те, що як, було встановлено вище, відповідач прострочив виконання свого обовязку по оплаті наданих за умовами Договору послуг та відповідно до приписів чинного законодавства, позивач має право на стягнення з відповідача трьох процентів річних та збитків від інфляції, проте, оскільки вимоги про стягнення основного боргу задоволені частково, частково мають бути задоволені також вимоги позивача про стягнення трьох процентів річних та збитків від інфляції.

З наданого позивачем розрахунку вказаних вимог не можна дійти висновку про те, за який саме період вони нараховуються, оскільки позивачем зазначено лише кількість днів нарахування без зазначення дат початку та кінця розрахунку.

Як зазначено у п. 18 Листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати «перерахунок»замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо.

Однак, з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

1.Враховуючи неможливість перевірки розрахунку позивача щодо правильності нарахування ним сум трьох процентів річних та збитків від інфляції через відсутність даних про календарний період їх нарахування, ухвалою від 14.09.2011 р. позивача надати суду обґрунтований розрахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних з зазначенням сум, на які здійснюється нарахування та конкретних періодів нарахування для кожної суми (з якого по яке число).

Проте, вказана вимога позивачем не виконана.

Враховуючи відсутність даних щодо періоду нарахування зазначених сум, суд позбавлений можливості як перевірити правильність розрахунку позивача, так і здійснити власний їх перерахунок.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з розясненнями Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 р. № 02-5/612 «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України», при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 цієї статті можливо лише за наявності таких умов:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору;

- позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

З урахуванням викладеного вище, неподання позивачем без поважних причин витребуваних господарським судом доказів, які в даному випадку є необхідними для вирішення спору сторін в частині вимог про стягнення збитків від інфляції в сумі 32762,71 грн. та трьох процентів річних в сумі 5805,71 грн., є підставою для залишення позову в цій частині без розгляду з підстав, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню як законні та обґрунтовані.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 81 ч. 1 п. 5, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства «ЖЕО-110»Голосіївського району (03028, м. Київ, проспект Науки, 11, код 26408187) на користь публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»(01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код 03327664) основний борг в сумі 329349 (триста двадцять девять тисяч триста сорок девять) грн. 70 коп., 3293 (три тисячі двісті девяносто три) грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита та 120 (сто двадцять) грн. 66 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позов в частині стягнення збитків від інфляції в сумі 32762,71 грн. та трьох процентів річних в сумі 5805,71 грн. залишити без розгляду.

В інший частині позову відмовити.

Суддя О.Г. Удалова

Рішення підписано 27.09.2011 р.