Рішення № 18479513, 05.09.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.11 Справа № 17/5009/3506/11

Суддя Корсун В.Л.

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю Фірми “Промислово-технологічна компанія”, 69118, м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 1

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “ЗНТК”, 69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Червоногвардійська, 40

про визнання правочину недійсним

суддя Корсун В.Л.

У засіданні приймали участь представники:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

21.06.11 до господарського суду Запорізької області звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Фірми “Промислово-технологічна компанія” (далі ТОВ Фірма “Промислово-технологічна компанія”) з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю “ЗНТК” (ТОВ “ЗНТК”) про визнання правочину про надання послуг від 28.08.09 недійсним.

Ухвалою від 21.06.11 судом порушено провадження у справі № 17/5009/3506/11, судове засідання призначено на 07.07.11. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об’єктивного розгляду і вирішення справи.

Ухвалою від 07.07.11 за клопотанням представника позивача, на підставі ч. 3 ст. 69 ГПК України, судом продовжено строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 31.08.11.

В судовому засіданні 31.08.11 судом оголошено перерву до 05.09.11.

За заявою представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні 05.09.11, на підставі ст. ст. 821, 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач на позовних вимогах наполягав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Зазначав наступне. 19.08.09 ТОВ Фірма “Промислово-технологічна компанія” звернулось до ТОВ “ЗНТК” з листом за вих. від 19.08.09 № 56/р про надання послуг по згинанню зовнішнього полотна. ТОВ “ЗНТК” виконало послуги по згинанню зовнішнього полотна, загальна вартість яких становить 127 856,00 грн. Позивачем оплачені надані послуги, що підтверджується банківськими виписками від 17.11.09 № ПК-0000358 та від 10.12.09 № ПК-0000388. ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя була проведена планова виїзна перевірка ТОВ Фірма “Промислово-технологічна компанія” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.09 по 31.12.09, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.09 по 31.12.09, за результатами якої складено акт від 28.05.10 №1577/2305/23286565. Згідно з цим актом, укладений між сторонами правочин відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 ЦК України є нікчемним, і в силу ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю. Отже, на думку позивача, оскільки згідно з висновками ДПІ, викладеними в акті перевірки від 28.05.10 № 1577/2305/23286565, правочин про надання послуг від 28.08.09, є нікчемним, позивач керуючись ст. ст. 11, 203, 207, 215, 216, 234, 236, 509, 525, 526, 530, 629, 638, 901, 903 ЦК України, просить суд позов задовольнити та визнати правочин про надання послуг від 28.08.09 недійсним.

Відповідач у відзиві від 01.08.11 на позовну заяву проти позовних вимог заперечив повністю вказуючи, що ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя не наділена правом самостійного визнання недійсними правочинів, укладених суб’єктами господарювання. У зв’язку з чим, висновки акту перевірки від 28.05.10 №1577/2305/23286565 є необґрунтованими. Правочин про надання послуг, що укладений між сторонами у справі повністю відповідає ст. 203 ЦК України, а тому підстав для визнання його недійсним не має. З урахуванням викладеного просить суд у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. (ст. 205 ЦК України).

Із змісту ст. 207 ЦК України вбачається, що правочин у простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв’язку.

Листом за вих. від 19.08.09 № 56/р ТОВ Фірма “Промислово-технологічна компанія” просить відповідача надати послуги по згинанню зовнішнього полотна. Також, позивач гарантує оплату в повному обсязі за надані послуги.

ТОВ “ЗНТК” виставлено рахунок-фактуру від 28.08.09 № 280809 на оплату послуг в сумі 127 856,00 грн.

28.08.09 між сторонами підписаний акт № 1022 здачі-прийняття робіт (надання послуг), за змістом якого Виконавцем - ТОВ “ЗНТК” по рахунку від 28.08.09 № 280809 були виконані роботи на загальну суму 127 856,00 грн. Сторони претензій одна до одної не мають.

Згідно із банківськими виписками від 17.11.09 № 146 на суму 30 000,00 грн. та від 10.12.09 на суму 97 856,00 грн., копії яких залучено до матеріалів справи, позивачем перераховані грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ “ЗНТК” відповідно до рахунок-фактуру від 28.08.09 № 280809.

Відповідачем в ході розгляду справи не заперечувався факт оплати позивачем виконаних послуг.

Надані до суду документи в сукупності свідчать про наявність між сторонами угоди (правочину), який за своєю правовою природою є угодою про надання послуг.

Згідно з ст. 837 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Законодавством не передбачено обов’язковість письмової форми договору про надання послуг.

Як вбачається з наданих суду документів, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні обов’язки. Обов’язки позивача виразились в оплаті наданих послуг, а обов’язки відповідача - у наданні послуг.

Про прийняття ТОВ “ЗНТК” запропонованих умов угоди про надання послуг свідчить виписаний відповідачем рахунок-фактуру від 28.08.09 № 280809 на суму 127 856,00 грн. та акт № 1022 здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Отже, суд приходить до висновку, що між сторонами відбулась угода про надання послуг у вигляді досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов, необхідних для зазначених угод.

За результатами планової виїзної перевірки ТОВ Фірма “Промислово-технологічна компанія”, ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя складено акт від 28.05.10 № 1577/2305/23286565 “Про результати планової виїзної перевірки ТОВ Фірма “Промислово-технологічна компанія”, код ЄДРПОУ 23286565, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.09 по 31.12.09, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.09 по 31.12.09”. Відповідно до змісту вказаного акту позивачем порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Предметом позову у справі № 17/5009/3506/11 є визнання правочину про надання послуг від 28.08.09 недійсним, з підстав наявності фактів, встановлених в акті ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя “Про результати планової виїзної перевірки ТОВ Фірма “Промислово-технологічна компанія”, код ЄДРПОУ 23286565, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.09 по 31.12.09, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.09 по 31.12.09”.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу (ч. 1).

Статтею 203 ЦК України (в редакції на час укладення спірного договору) визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, ін. актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (ГК України), господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Підставою для недійсності вчиненого правочину, як вказує позивач є наявність в змісті акту ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від 28.05.10 №1577/2305/23286565 “Про результати планової виїзної перевірки ТОВ Фірма “Промислово-технологічна компанія”, код ЄДРПОУ 23286565, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.09 по 31.12.09, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.09 по 31.12.09” висновку про те, що позивачем порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Юридичною формою рішень державного чи іншого органу є акт - офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.

Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальний акт), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб’єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Акт перевірки від 28.05.10 №1577/2305/23286565 складений ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя за результатами планової виїзної перевірки ТОВ Фірма “Промислово-технологічна компанія” не є нормативним актом, оскільки не встановлює, не змінює і не скасовує норми права, не носить загальний чи локальний характер та не застосовується неодноразово.

Також цей акт перевірки не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не породжує права і обов’язки у ТОВ Фірми “Промислово-технологічна компанія”.

Тобто, в цьому акті перевірки не містяться вимоги та приписи податкового органу, які обов’язкові для виконання ТОВ Фірмою “Промислово-технологічна компанія”.

Зазначений акт перевірки, як і інші подібні документи, складені посадовими особами податкових органів (у т.ч. їх керівниками чи заступниками керівників), а саме: акти документальних перевірок, акти перевірок грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, інших документів, пов’язаних із обчисленням і сплатою податків (обов’язкових платежів), довідки, розрахунки, письмові пропозиції осіб, що здійснювали перевірку тощо, не можуть розглядатись як нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії.

Викладені у цих документах обставини можуть бути лише підставою для вжиття керівником податкового органу чи його заступником відповідних заходів: винесення податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних (фінансових санкцій) тощо, які і можуть бути оскаржені платником до суду саме як правові акти індивідуальної дії.

Відповідно до вимог ст. 35 ГПК України, обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування (ч. 1). Факти, встановлені рішенням господарського суду (…) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони (ч. 2). Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов’язковим для господарського суду при вирішенні питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені (ч. 3). Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору (ч. 4). Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Поняття і види доказів визначено статтею 32 ГПК України, відповідно до якої, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (ч. 2).

Розглядаючи справу суд виходить з того, що відповідно до вимог ст. 42 ГПК України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із положеннями ст. 43 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та ін. особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтями 33 та 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33). Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи. Які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34).

Враховуючи, що акт ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від 28.05.10 №1577/2305/23286565 та зазначені в ньому відомості в силу вимог ст. 35 ГПК України, не є підставою для звільнення від доказування, а позивачем в ході розгляду справи не надано доказів на підтвердження недодержання сторонами в момент вчинення спірного правочину вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України для визнання судом спірного правочину недійсним, суд не вбачає правових підстав для визнання правочину про надання послуг від 28.08.09 недійсним.

З огляду на викладене, оскільки позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження заявлених позовних вимог, у задоволенні позову судом відмовляється.

Згідно з положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 42, 43, 45, 22, 33, 34, 44, 49, 69, 82, 821, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Суддя В.Л. Корсун

Повне рішення складено 12.09.2011