Рішення № 18479512, 05.09.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.11 Справа № 17/5009/3524/11

Суддя Корсун В.Л.

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю “РИА-ТРАНС”, 69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 87

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “ЦОКОЛЬ”, 69002, м. Запоріжжя, вул. Артема, 71

про визнання правочину недійсним

суддя Корсун В.Л.

У засіданні приймали участь представники:

від позивача: не зявився

від відповідача: не зявився

СУТЬ СПОРУ:

21.06.11 до господарського суду Запорізької області звернулось товариство з обмеженою відповідальністю “РИА-ТРАНС” (далі ТОВ “РИА-ТРАНС”) з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю “ЦОКОЛЬ” (ТОВ “ЦОКОЛЬ”) про визнання правочину про виконання ремонтних робіт приміщень недійсним.

Ухвалою від 21.06.11 судом порушено провадження у справі № 17/5009/3524/11, судове засідання призначено на 07.07.11. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та обєктивного розгляду і вирішення справи.

Ухвалою від 07.07.11 за клопотанням представника позивача, на підставі ч. 3 ст. 69 ГПК України, судом продовжено строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 31.08.11.

Ухвалою від 31.08.11 судом розгляд справи відкладено на 05.09.11. Цією ж ухвалою судом, через необґрунтованість, відмовлено у задоволенні заяви державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя від 14.07.11 № 882/10/10-028 про вступ у справу у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача, проти якої заперечив представник позивача.

За заявою представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні 05.09.11, на підставі ст. ст. 821, 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач на позовних вимогах наполягав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Зазначав наступне. 19.10.09 ТОВ “РИА-ТРАНС” звернулось до ТОВ “ЦОКОЛЬ” з листом про виконання ремонтних робіт в приміщеннях, гарантувавши оплату на підставі рахунка та акту здачі-прийняття виконаних робіт. 03.11.09 відповідач виставив позивачу рахунок № ЦК-0000330 за ремонтні роботи. В період із 01.11.10 по 10.12.10 ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя була проведена планова виїзна перевірка ТОВ “РИА-ТРАНС” з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період часу з 21.11.07 по 30.09.10, за результатами якої складено акт від 15.12.10 № 4301/2305/35553736. Згідно з цим актом, зміст вичиненого між сторонами правочину суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, що не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України. Також податковим органом в наведеному Акті було зазначено, що договір вчинено без наміру створення правових наслідків, передбачених самим договором, в результаті чого він є фіктивним правочином. Таким чином, на думку позивача, оскільки згідно з висновками ДПІ, викладеними в акті перевірки від 15.12.10 №4301/2305/35553736, правочин про виконання ремонтних робіт приміщень, укладений між позивачем та відповідачем, суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є фіктивним, то такий правочин має бути визнаний недійсним. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 203, 215, 228, 234 ЦК України, просить суд позов задовольнити та визнати правочин про виконання робіт приміщень від 19.10.09 не дійсним.

Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, відзив на позов суду не надав, представники відповідача в судові засідання за викликом жодного разу не зявились, правом надати відзив на позов не скористались. Про дату, час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином. Підставою для вказаних тверджень суду є те, що згідно з ч. 1 ст. 64 ГПК України, суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше 3 днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про дату, час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Як вбачається із Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 05.07.11, тобто станом на час розгляду цієї господарської справи в суді, місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю “ЦОКОЛЬ” є: 69002, м. Запоріжжя, вул. Артема, 71, що співпадає з адресою відповідача вказаною у позові.

Таким чином, відповідні процесуальні документи надіслані судом згідно з поштовими реквізитами учасників процесу. Зазначене свідчить, що судом були вжиті всі заходи щодо повідомлення відповідача про дату, місце і час розгляд справи.

Згідно із ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. (ст. 205 ЦК України).

Із змісту ст. 207 ЦК України вбачається, що правочин у простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів звязку.

Листом за вих. від 19.10.09 № 19/10-09 ТОВ “РИА-ТРАНС” просить відповідача виконати такі ремонтні роботи приміщення: встановлення цементної стяжки, покриття підлоги лінолеумом, фарбування стелі, фарбування стін, роботи із заміни каналізаційних труб, ремонт сходів, роботи із заміни вимикачів світла та освітлювальних ламп, заміна умивальника та унітаза, заміна дверей. Також, позивач гарантує оплату виконаних робіт за фактом виконання, на підставі рахунка та підписаного сторонами акта здачі-прийняття робіт.

03.11.09 ТОВ “ЦОКОЛЬ” виставлено рахунок-фактуру № ЦК-0000330 на оплату робіт в сумі 24 124,34 грн.

24.11.09 між сторонами підписаний акт № ЦК-0000330 здачі-прийняття робіт (надання послуг), за змістом якого Виконавцем - ТОВ “ЦОКОЛЬ” по рахунку від 03.11.09 № ЦК-0000330 були проведені роботи на загальну суму 24 124,34 грн. Сторони претензій одна до одної не мають.

Доказів оплати позивачем виконаних ТОВ “ЦОКОЛЬ” робіт за актом № ЦК-0000330 здачі-прийняття робіт (надання послуг) в матеріалах справи відсутні.

Надані до суду документи в сукупності свідчать про наявність між сторонами угоди (правочину), який за своєю правовою природою є угодою підряду.

Згідно зі ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1).

Договір підряду може укладатись на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 цієї статті).

Законодавством не передбачено обовязковість письмової форми договору підряду.

Як вбачається з наданих суду документів, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні обовязки. Обовязки позивача виразились в оплаті виконаних робіт, а обовязки відповідача - у виконанні робіт.

Про прийняття ТОВ “ЦОКОЛЬ” запропонованих умов договору підряду свідчить виписаний відповідачем рахунок-фактура від 03.11.09 № ЦК-0000330 на суму 24 124,34 грн. та акт № ЦК-0000330 здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Отже, суд приходить до висновку, що між сторонами відбулась угода підряду у вигляді досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов, необхідних для зазначених угод.

За результатами планової виїзної перевірки ТОВ “РИА-ТРАНС”, ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя складено акт від 15.12.10 №4301/2305/35553736 “Про результати планової виїзної перевірки ТОВ “РИА-ТРАНС”, код ЄДРПОУ 35553736, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.11.07 по 30.09.10, валютного та іншого законодавства за період з 21.11.07 по 30.09.10”. Відповідно до змісту вказаного акту ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя було отримано акт від 11.06.10 № 95/23-2/31950126 “Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ “ЦОКОЛЬ” (код ЄДРПОУ 31950126) з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01.03.08 по 15.04.10” та акт від 31.08.10 № 159/23-2/31950126 “Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ “ЦОКОЛЬ” (код ЄДРПОУ 31950126) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.10 по 31.08.10”, згідно з яких встановлено порушення п. 1 ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ “ЦОКОЛЬ” при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України. (...) В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств-постачальників за період з 01.03.08 по 31.08.10, що свідчить про те, що правочини між ТОВ “ЦОКОЛЬ” та підприємствами-постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 ЦК України є нікчемними, і силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Предметом позову у справі № 7/5009/3524/11 є визнання правочину на виконання ремонтних робіт недійсним, з підстав невідповідності Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, що не відповідає приписам ч.1 ст. 203 ЦК України. Крім того, позивач вказує, що правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ним, в результаті чого він, у відповідності до ст. 234 ЦК України є фіктивним правочином.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази в їх сукупності суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу (ч. 1).

Статтею 203 ЦК України (в редакції на час укладення спірного договору) визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, ін. актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (ГК України), господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Підставою для недійсності вчиненого правочину, як вказує позивач, є те, що зміст укладеного між сторонами правочину на виконання ремонтних робіт суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, про що зазначено в акті ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від 15.12.10 № 4301/2305/35553736 “Про результати планової виїзної перевірки ТОВ “РИА-ТРАНС”, код ЄДРПОУ 35553736, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.11.07 по 30.09.10, валютного та іншого законодавства за період з 21.11.07 по 30.09.10”.

Юридичною формою рішень державного чи іншого органу є акт - офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.

Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальний акт), то вони породжують права і обов'язки тільки у того субєкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Акт перевірки № 4301/2305/35553736 від 15.12.10 складений ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя за результатами планової виїзної перевірки ТОВ “РИА-ТРАНС” не є нормативним актом, оскільки не встановлює, не змінює і не скасовує норми права, не носить загальний чи локальний характер та не застосовується неодноразово.

Також цей акт перевірки не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не породжує права і обовязки у ТОВ “РИА-ТРАНС”.

Тобто, в цьому акті перевірки не містяться вимоги та приписи податкового органу, які обовязкові для виконання ТОВ “РИА-ТРАНС”.

Зазначений акт перевірки, як і інші подібні документи, складені посадовими особами податкових органів (у т.ч. їх керівниками чи заступниками керівників), а саме: акти документальних перевірок, акти перевірок грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, інших документів, повязаних із обчисленням і сплатою податків (обовязкових платежів), довідки, розрахунки, письмові пропозиції осіб, що здійснювали перевірку тощо, не можуть розглядатись як нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії.

Викладені у цих документах обставини можуть бути лише підставою для вжиття керівником податкового органу чи його заступником відповідних заходів: винесення податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних (фінансових санкцій) тощо, які і можуть бути оскаржені платником до суду саме як правові акти індивідуальної дії.

Відповідно до вимог ст. 35 ГПК України, обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування (ч. 1). Факти, встановлені рішенням господарського суду (…) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони (ч. 2). Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обовязковим для господарського суду при вирішенні питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені (ч. 3). Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору (ч. 4). Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Поняття і види доказів визначено статтею 32 ГПК України, відповідно до якої, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (ч. 2).

Розглядаючи справу суд виходить з того, що відповідно до вимог ст. 42 ГПК України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із положеннями ст. 43 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та ін. особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтями 33 та 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33). Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи. Які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34).

Враховуючи, що акт ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від 15.12.10 № 4301/2305/35553736 та зазначені в ньому відомості в силу вимог ст. 35 ГПК України, не є підставою для звільнення від доказування, а позивачем не наведено жодної правової норми, згідно з якою б вчинений між сторонами правочин на виконання ремонтних робіт суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, суд не вбачає правових підстав для визнання правочину на виконання ремонтних робіт від 19.10.09 недійсним.

Також, недоведеним з боку позивача є твердження про фіктивність вчиненого між сторонами правочину на виконання ремонтних робіт з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ч. 2 ст. 234 ЦК України).

Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Оскільки на виконання спірного правочину відповідачем були виконано роботи на загальну суму 24 124,34 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 24.11.09 № ЦК-0000330, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Судом розяснюється, що сам по собі факт не виконання або неналежного виконання однією із сторін умов правочину не робить його фіктивним.

З огляду на викладене, оскільки позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження заявлених позовних вимог, у задоволенні позову судом відмовляється.

З підстав наведених вище, а також приймаючи до уваги те, що під час розгляду вказаної справи суду сторонами та ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя не надано вироку суду за наслідками розгляду кримінальної справи порушеної 19.05.11 старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України Антоновим О.О. у звязку із скасуванням постанови про відмову в порушенні кримінальної справи винесеної за наслідками дослідчої перевірки № 8 за 2011 рік, судом прийнято до уваги, але не визнано в якості доказу в розумінні ст. 35 ГПК України постанову про скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи та порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та невстановлених осіб за фактом фіктивного підприємництва, тобто створення юридичної особи - ТОВ “Таврія Будпостач” з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Згідно з положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 42, 43, 45, 22, 33, 34, 44, 49, 69, 75, 82, 821, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Суддя В.Л. Корсун

Повне рішення складено 12.09.2011