Рішення № 18473798, 14.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/434-48/29214.09.11 За позовомЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України

до1. Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт"

2. Інспекції Головного державного реєстратора флоту

3. Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні

позивача:1. Державного підприємства "Адміністрація річкових портів"

2.Фонду державного майна України

провизнання права власності, зобовязання повернути майно та визнання недійсними свідоцтв

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Глєбов С.В.

від відповідача 1:Письмак О.Є.

від відповідача 2:Горяна О.О.

від відповідача 3:Тищенко О.Г.

від третьої особи 1:Сербулов О.В.

від третьої особи 2:Цуцкірідзе І.Л.

від прокуратури:Ткаченко Т.М. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та звязку України (надалі "Міністерство") звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до Відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт" (надалі АТ"Київський річковий порт"), Інспекції Головного державного реєстратора флоту та Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства про визнання недійсними свідоцтв про право власності на річкові судна, видані АТ "Київський річковий порт", визнання права власності держави в особі Міністерства транспорту та звязку України на майно, річкові судна пристаней "Вінниця", "Могилів-Подільський" та зобовязання АТ "Київський річковий порт" повернути державі в особі Міністерства транспорту та звязку України річкові судна пристаней "Вінниця" та "Могилів-Подільський".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне майно не передавалося до статутного фонду АТ "Київський річковий порт" при корпоратизації державного підприємства, а тому право власності на спірне майно не перейшло до приватної власності товариства.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.11.2010 р. у справі №46/434, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2011 р., позов задоволено частково, визнано право власності держави в особі Міністерства транспорту та звязку України на майно, річкові судна пристаней "Вінниця" та "Могилів-Подільський", а саме: буксир "БК-541", теплохід "ПТ-76", теплохід "Л. Ратушна", теплохід "М. Пирогов", буксир "БК-208", баржі "2646", "2647", "2642", "2644", "2649" та земснаряд "ЧЗС-3", зобовязано Відкрите акціонерне товариство "Київський річковий порт" повернути державі в особі Міністерства транспорту та звязку України річкові судна пристаней "Вінниця" та "Могилів-Подільський", а саме: буксир "БК-541", теплохід "ПТ-76", теплохід "Л. Ратушна", теплохід "М. Пирогов", буксир "БК-208", баржі "2646", "2647", "2642", "2644", "2649" та земснаряд "ЧЗС-3" шляхом передачі їх Державному підприємству "Адміністрація річкових портів".

Постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2011 р. у справі №46/434 рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2011 р. скасовано, а справу №46/434 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Вказано, що при новому розгляді для забезпечення принципу повноти необхідно з'ясувати особу, яке несе витрати по утриманню спірного майна, навести правове обґрунтування в частині заявленого віндикаційного позову, та врахувати, що спірні судна не є нерухомим майном.

Згідно автоматизованої системи документообігу господарського суду міста Києва справу №46/434 передано на розгляд судді Бойко Р.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.07.2011 р. прийнято до провадження справу №46/434, присвоєно їй новий №46/434-48/292 та призначено її до розгляду на 15.08.2011р.

В судовому засіданні представником відповідача 1 надано пояснення, в якому в задоволенні позову просить відмовити повністю, вказує на правомірне набуття ним права власності на спірне майно.

Представником третьої особи 2 в судовому засіданні надано пояснення, в якому позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.08.2011 р. замінено позивача Міністерство транспорту та звязку України, правонаступником Міністерством інфраструктури України (надалі "Міністерство") та у звязку із необхідністю витребування додаткових доказів розгляд справи відкладено до 31.08.2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.08.2011 р. у звязку із неявкою представника відповідача 2 та необхідністю витребування додаткових документів розгляд справи відкладено до 14.09.2011 р.

Згідно ст. 25 Господарського процесуального кодексу України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

Із матеріалів справи вбачається, що Відкрите акціонерне товариство "Київський річковий порт" змінило організаційно-правову форму на Публічне акціонерне товариство "Київський річковий порт", а в Статуті вказано про правонаступництво.

Таким чином, відповідач 1 Відкрите акціонерне товариство "Київський річковий порт" має бути замінений правонаступником Публічне акціонерне товариство "Київський річковий порт".

Представники прокуратури та позивача в судове засідання з'явилися, позовні вимоги підтримують та просять задовольнити їх повністю.

В судове засідання представники відповідачів з'явилися, в задоволенні позовних вимог просять відмовити повністю.

Представники третіх осіб в судове засідання з'явилися, позовні вимоги прокурора підтримують та просять задовольнити їх повністю.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.03.1992 р. на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.12.1991 р. №399-р, в звязку з надходженням від Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту заяви на приватизацію, протоколу конференції трудового колективу та інформації про основні показники виробничо-господарської діяльності підприємства Міністерством України у справах роздержавлення власності та демонополізації виробництва спільно з Фондом державного майна України було видано наказ про створення приватизаційної комісії, якій доручено провести підготовчу роботу по приватизації Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту.

З метою визначення об'єктів приватизації Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" Міністерством України у справах роздержавлення власності та демонополізації виробництва (07.05.1992 р.) спільно з Фондом державного майна України (08.05.1992 р.) було затверджено "Протокол погодження концепції перетворення міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в процесі приватизації".

Відповідно до п. 2 вказаного Протоколу вирішено, що на основі майна суднобудівних-судноремонтних заводів та ремонтно-експлуатаційних баз флоту (в частині промислової діяльності), річкових портів та інших підприємств, за виключенням підприємств шляхового господарства, Держфлотнагляду України та охорони здоров'я, Фондом державного майна України утворюються акціонерні товариства.

Наказом Фонду державного майна України №477 від 10.11.1992 р. "Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в акціонерні товариства" вирішено створити на базі державного майна транзитного (магістрального) флоту, головного підприємства, 20 підприємств та структурних одиниць "Укррічфлот" (згідно додатку №1) Державну акціонерну судноплавну компанію "Укррічфлот" шляхом випуску акцій на повну вартість її майна, а на базі інших підприємств МДО "Укррічфлот", що не увійшли до складу судноплавної компанії (згідно додатку №2, в т.ч. Київський річковий порт) створити окремі акціонерні товариства.

Комісією складено акт оцінки вартості цілісного майна комплексу на підставі інвентаризаційної відомості переліку майна, складеної станом на 01.09.1992 р.

15.01.1993 р. наказом Фонду державного майна України №25 затверджено Статут акціонерного товариства "Київський річковий порт".

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Статуту акціонерне товариство "Київський річковий порт" засноване Фондом державного майна України шляхом перетворення державного підприємства в відкрите акціонерне товариство та з моменту його реєстрації є правонаступником державного підприємства Київський річковий порт з переходом до нього усіх майнових прав і зобовязань останнього.

Пунктом 4.2 Статуту встановлено, що з метою виконання основних завдань акціонерне товариство "Київський річковий порт" на час реєстрації Статуту включає до свого складу зазначені підрозділи, без права юридичної особи, зокрема: пристані "Вінниця" та "Могилів-Подільська".

Протягом 1997-2007 років АТ "Київський річковий порт" на підставі заяв про втрату правоустановчих документів одержало свідоцтва про право власності на спірні річкові судна.

Спір стосується особи, яка є власником майна, річкових суден пристаней "Вінниця" та "Могилів-Подільський", а саме: буксир "БК-541", теплохід "ПТ-76", теплохід "Л. Ратушна", теплохід "М. Пирогов", буксир "БК-208", баржі "2646", "2647", "2642", "2644", "2649" та земснаряд "ЧЗС-3". Прокурор вказує, що власником такого майна є держава, а відповідач оспорює та не визнає право держави на таке майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідач 1 вказує на набуття права власності на спірні судна шляхом їх включення Фондом державного майна України до його статутного фонду під час створення, а тому набуття права власності на них згідно ст. 12 Закону України "Про господарські товариства".

Створення АТ "Київський річковий порт" здійснено в процесі корпоратизації державного підприємства, а тому набуття такою особою права власності на державне майно здійснюється в порядку приватизації державного майна.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції від 15.12.1992 р.) приватизація майна державних підприємств - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Пунктом першим статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на момент приватизації АТ "Київський річковий порт") встановлено, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами; незавершене будівництво; частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.

Статтею 7 цього Закону України визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць.

Пунктом 6 ст. 18 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" встановлено, що створене акціонерне товариство є правонаступником приватизованого підприємства.

У статті 20 вказаного Закону України зазначено, що визначення початкової ціни об'єкта приватизації або розміру статутного фонду господарського товариства, що створюється на основі державного підприємства, здійснюється виходячи з оцінки у відновній вартості основних фондів за вирахуванням їх зносу, фактичної вартості оборотних фондів та врахування дебіторської та кредиторської заборгованості відповідно до методики, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У випадках, передбачених Державною та місцевими програмами приватизації, початкову ціну майна державного підприємства може бути змінено з урахуванням потенційної прибутковості.

Під час оцінки усього майна Київського річкового порту під час приватизації, за винятком майна, що не увійшло до статутного фонду (перелік затверджений заступником голови Фонду державного майна України) було прийнято за основу вартість за консолідованим балансом підприємства станом на 1992 рік, за виключенням об'єктів, що не увійшли до статутного фонду згідно вказаного переліку.

Згідно із ст. 37 Цивільного кодексу Української РСР (який діяв на момент корпоратизації АТ "Київський річковий порт") при злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

При вирішенні питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов'язує перехід майнових прав та обов'язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу.

Згідно зі ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" продаж часток (акцій, паїв), що належать державі в майні господарських товариств, здійснюється шляхом перетворення державних підприємств у акціонерні товариства. При перетворенні його засновником виступає відповідний орган приватизації, який діє в межах повноважень, передбачених для засновників акціонерного товариства законодавством.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Пунктом 6.1.1 Статуту ВАТ "Київський річковий порт" визначено, що майно товариства створюється за рахунок в т.ч. внеску засновника.

Засновником акціонерного товариства "Київський річковий порт" є Фонд державного майна України (п. 1.5 Статуту), а передання останнім у власність акціонерному товариству "Київський річковий порт" майна здійснювалося згідно акту оцінки вартості цілісного майна комплексу на підставі інвентаризаційної відомості переліку майна, складеної станом на 01.09.1992 р.

Із наведеного у інвентаризаційній відомості (відомість розрахунку відновної вартості машин, обладнання, транспортних засобів за станом на 01.09.1992 р. Київський річковий порт) переліку майна вбачається, що при формуванні статутного фонду акціонерного товариства "Київський річковий порт" спірне майно йому не передавалося, а відтак і не було приватизовано.

Крім того, з протоколу наради по визначенню статутного фонду акціонерного товариства, створеного на базі державного підприємства МДО "Укррічфлот" "Київський річковий порт" від 11.03.1993 р. вбачається, що присутні слухали питання про включення до статутного фонду вартості збиткового пасажирського флоту (питання №4 пункту 3), проте жодного рішення щодо такого включення прийнято не було (пункт 4).

Таким чином, спірні судна не були внесені Фондом державного майна України до статутного капіталу АТ "Київський річковий порт", а тому власником такого майна залишилася держава.

Доказів існування обставин, з якими чинне законодавство України передбачало набуття відповідачем 1 у власність спірного майна, матеріали справи не містять. При цьому, отримані АТ "Київський річковий порт" свідоцтва про право власності на спірні судна, а саме: буксир "БТ-541"(свідоцтво СЕ №00995), теплохід "ПТ-76" (свідоцтво СЕ №011164), теплохід "Л.Ратушна" (свідоцтво PV №02447), теплохід "М.Пирогов" (свідоцтво PV №02446), буксир "БК-208" (свідоцтво PV №02445), баржі: "2646" (свідоцтво - PV №02409), "2647" (свідоцтво PV №02410), "2642" (свідоцтво PV №02408), "2644" (свідоцтво PV №02444), "2649" (свідоцтво PV №02443) та земснаряд "ЧЗС-3" (свідоцтво PV №02450), на підставі заяв про втрату попередніх свідоцтв, не змінюють правового режиму державного майна, не є підставою для припинення права власності держави на майно.

Також не може бути підставою для набуття відповідачем 1 права власності на державне майно і його посилання на утримання такого майна (ремонт) тощо, оскільки проведення ремонту майна чи несення витрат по його утриманню не є підставою для набуття на нього права власності.

Включення державного майна на баланс відповідача 1 не змінює власника цього майна.

Посилання відповідача 1 на те, що п.4.2 Статуту визначає, що відокремленими підрозділами товариства є пристань Вінниця та пристань Могилів-Подільська не спростовує висновку суду про приналежність спірного майна державі, адже визначення відокремленого підрозділу новоствореної в процесі корпоратизації юридичної особи не свідчить про набуття у власність майна, яке було закріплене за аналогічним відокремленим підрозділом державного підприємства.

Крім того, визначення АТ "Київський річковий порт" правонаступником всіх прав та обовязків державного підприємства не означає автоматичного набуття товариством всього державного майна, закріпленого державою за відповідним державним підприємством.

Передача державного майна можлива за відповідним актом за умови включення його державою до статутного капіталу акціонерного товариства, доказів існування чого відносно спірного майна матеріали справи не містять.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою,

Встановлені судом обставини, якими в тому числі є подача до заяви на оформлення права власності, одержання свідоцтв на право власності на судна, заперечення державної власності спірного майна, свідчать про невизнання АТ "Київський річковий порт" власності держави України на спірне майно, а тому вимога про визнання права власності на спірне майно є правомірною.

Також прокурором заявлено вимогу про зобовязання АТ "Київський річковий порт" повернути державі в особі Міністерства інфраструктури України спірне майно шляхом його передачі ДП "Адміністрація річкових портів".

Судом встановлено, що власником спірного майна є держава України, а будь-яких правочинів чи актів щодо передачі цього майна у власність АТ "Київський річковий порт" не приймалося.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

В даному випадку відсутні підстави вважати ВАТ "Київський річковий порт" добросовісним набувачем майна, оскільки відсутні правочини щодо оплатного набуття такого майна цією особою, а із змісту власних установчих документів їй було відомо про те, що спірне майно не передано до статутного капіталу товариства при створенні, а тому відсутні підстави для застосування в даних відносинах ст.ст. 330, 388 Цивільного кодексу України.

Законні підстави для користування спірним майном у АТ "Київський річковий порт" відсутні, а тому вимоги прокурора про зобовязання повернути наведене майно державі згідно ст. 387 Цивільного кодексу України є правомірною.

Твердження ВАТ "Київський річковий порт" про набуття права власності на спірне майно за набувальною давністю судом відхиляється, адже згідно пунктів 1, 8 Прикінцевих та перехідних положень та ст. 344 Цивільного кодексу України визнання судом права власності на нерухоме майно згідно вказаної норми не може мати місце раніше 01.01.2011 р. (а позов прокурором у даній справі, що свідчить про вимогу власника повернути майно, подано у 2010 році). До того ж, відповідно до ч.4 ст. 344 Цивільного кодексу України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду, доказів існування якого стосовно спірного майна матеріали справи не містять.

Відповідно до Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 789 від 06.06.2006 р., Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства.

Згідно з п. 4 цього Положення Міністерство транспорту та зв'язку України забезпечує ефективне використання державного майна підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери його управління, приймає рішення щодо їх утворення, реорганізації, ліквідації, виконує відповідно до законодавства України функції з управління обєктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Тотожні положення закріплені в Положенні про Міністерство інфраструктури України, затверджене Указом Президента України від 12.05.2011 р. №581/2011.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1485-р від 25.11.2009 р. визначено Міністерство транспорту та звязку органом управління обєктами державної власності, які не ввійшли до статутних фондів ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт".

Доказів скасування чи визнання недійсним наведеного розпорядження матеріали справи не містять, а тому правомірним є звернення прокурора з даним позовом в інтересах Міністерства інфраструктури України, яке є правонаступником Міністерства транспорту та звязку України.

В частині заявленого прокурором способу повернення майна, а саме: шляхом передачі Державному підприємству "Адміністрація річкових портів", в позові необхідно відмовити з огляду на таке.

В обґрунтування передачі майна Державному підприємству "Адміністрація річкових портів" прокурор та інші учасники судового процесу посилаються на наказ Міністерства транспорту та звязку України від 17.08.2007 р. №721, який видано на виконання спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та звязку України від 19.07.2007 р. №1211/614.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2008 п. у справі №8/50, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2008 р. та від 19.12.2008 р. визнано протиправним та скасовано наведений спільний наказ Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та звязку України від 19.07.2007р. №1211/614, а доказів прийняття подібного наказу щодо закріплення спірного майна за Державним підприємством "Адміністрація річкових портів" після 25.11.2009 р. (нового розпорядження Кабінету Міністрів України щодо спірного майна) матеріали справи не містять.

При цьому суд відзначає, що власник (держава в особі уповноваженого органу управління) не позбавлений можливості у передбаченому законодавством порядку визначити спосіб управління наведеним майном в т.ч. закріпити на праві господарського відання за Державним підприємством "Адміністрація річкових портів".

Виходячи з викладеного, позовні вимоги про визнання права власності держави в особі Міністерства інфраструктури України на майно: річкові судна пристаней "Вінниця" та "Могилів-Подільський" та про зобовязання Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" повернути державі в особі Міністерства транспорту та звязку України річкові судна пристаней "Вінниця" та "Могилів-Подільський" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд зазначає, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; а суд може захистити таке право та інтерес способами, що встановлені договором або законом. Зокрема, вказаною нормою передбачено визнання недійсним лише правочину.

В силу ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При зверненні з позовом у даній справі про визнання недійсним свідоцтва про право власності, яке лише видається при оформленні права та не є правочином, заступник прокурора не зазначив норму закону, що передбачає захист цивільних прав та інтересів вказаним способом. Тобто заступник прокурора заявив вимоги про захист прав позивача у непередбачений законом спосіб, що виключає можливість їх задоволення (в цій частині) судом.

Задоволення позову в частині визнання права власності за державою та витребування такого майна виключає підстави вважати, що порушене право держави також підлягає захисту у спосіб визнання недійсними відповідних свідоцтв.

Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням положень п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до вимог про визнання права власності застосовується положення Цивільного кодексу УРСР 1963 р., а до вимог про зобовязання повернути майно, Цивільного кодексу України, адже передбачений строк позовної давності, що діяв раніше, не сплив до набрання чинності Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно із ст. 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Статтею 80 Цивільного кодексу УРСР визначено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Аналогічні норми містяться в ст.ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України.

Заступник прокурора міста Києва посилається на те, що про існування спірних правовідносин йому стало відомо із звернення ДП "Адміністрація річкових портів" від 21.07.2009 р. та проведеної згідно такого звернення перевірки.

Заступник прокурора міста Києва не був учасником спірних правовідносин, а доказів обізнаності його з наявністю порушень інтересів Міністерства інфраструктури України в частині заволодіння спірним майном, матеріали справи не містять, а тому наведені обставини визнаються судом поважною причиною пропуску строку позовної давності, що зумовлює висновок про наявність підстав для захисту порушеного права держави.

Зважаючи на встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, а також те, що заперечення відповідачів не спростовують правової природи підстав, з яких суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання права власності держави в особі Міністерства інфраструктури України на майно, річкові судна пристаней "Вінниця" та "Могилів-Подільський" та про зобовязання Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" повернути державі в особі Міністерства інфраструктури України річкові судна пристаней "Вінниця" та "Могилів-Подільський", що у сукупності із поважністю причин пропуску строку позовної давності та його відновлення судом, свідчить про наявність підстав для задоволення їх у наведеній частині.

В задоволенні позову до відповідача 2 та відповідача 3 необхідно відмовити повністю, оскільки заявлені до них вимоги стосуються визнання недійсними свідоцтв. Позовні вимоги до відповідача 1 в частині визнання недійсними свідоцтв та в частині визначення способу передачі спірного майна державі "шляхом їх передачі Державному підприємству "Адміністрація річкових портів" задоволенню не підлягають з викладених підстав.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України з відповідача1.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 25, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Замінити відповідача 1 Відкрите акціонерне товариство "Київський річковий порт" правонаступником Публічне акціонерне товариство "Київський річковий порт".

2. Позов заступника прокурора міста Києва до Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" задовольнити частково.

3. Визнати право власності держави в особі Міністерства інфраструктури України на майно, річкові судна пристаней "Вінниця" та "Могилів-Подільський", а саме: буксир "БК-541", теплохід "ПТ-76", теплохід "Л. Ратушна", теплохід "М. Пирогов", буксир "БК-208", баржі "2646", "2647", "2642", "2644", "2649" та земснаряд "ЧЗС-3".

4.Зобовязати Публічне акціонерне товариство "Київський річковий порт" (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 70, ідентифікаційний код 03150071) повернути державі в особі Міністерства інфраструктури України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, ідентифікаційний код 00017584) річкові судна пристаней "Вінниця" та "Могилів-Подільський", а саме: буксир "БК-541", теплохід "ПТ-76", теплохід "Л. Ратушна", теплохід "М. Пирогов", буксир “БК-208”, баржі "2646", “2647”, “2642”, “2644”, “2649” та земснаряд “ЧЗС-3". Видати наказ.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 70, ідентифікаційний код 03150071) в дохід Державного бюджету України державне мито у розмірі 170 (сто сімдесят) грн. 00коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. Видати наказ.

6. В іншій частині позовних вимог до Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" відмовити.

7. В задоволенні позовних вимог заступника прокурора міста Києва до Інспекції Головного державного реєстратора флоту та Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.В. Бойко

Дата підписання повного тексту рішення 19.09.2011 р.