Рішення № 18459685, 19.09.2011, Голосіївський районний суд міста Києва

2-2605/11 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2011 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі головуючого суддіАнтонова Н.В.

при секретаріКавун І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", третя особа на стороні відповідача: Національний Банк України про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа Національний Банк України, про визнання недійсним та розірвання кредитного договору № ML-302/031/2007 від 6 лютого 2007 року, у звязку з істотним порушенням договору другою стороною.

Позивач посилався на те, що Відповідач Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» має інший ідентифікаційний код юридичної особи ніж той, з якою Позивач уклав кредитний договір № ML-302/031/2007 від 6 лютого 2007 року, а саме із Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», а також на те, що при зміні своєї назви Відповідач припустився порушень норм чинного законодавства, що призвело до внесення змін в односторонньому порядку до кредитного договору № ML-302/031/2007 від 6 лютого 2007 року. Також в позовній заяві Позивач посилався на ту обставину, що єдиною грошовою валютою на території України є гривня і надання кредиту Відповідачем і приймання платежів по кредиту в іноземній валюті (долар США) є порушенням з боку Відповідача норм законодавства України.

Позивач просив позов задовольнити, просив визнати недійсним кредитний договір № ML-302/031/2007 від 6 лютого 2007 року та розірвати зазначений кредитний договір.

Відповідач проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, надав до суду заперечення на позовну заяву та копії документів, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позову.

Вивчивши матеріалі справи, вислухавши доводи сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що «06» лютого 2007 року між Позивачем та Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» було укладено Кредитний договір № ML-302/031/2007 , цільове призначення: купівля нерухомого майна (а.с.5-7).

Відповідно до умов Кредитного договору Відповідач надав Позивачу кредит у сумі 55 250,00 (Пятдесят пять тисяч двісті пятдесят,00) доларів США, строком користування до «06» лютого 2027р.

Також, для забезпечення виконання боргових зобовязань за Кредитним договором, між Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» та ОСОБА_4 було укладено Договір поруки № SR-302/031/2007 від 06.02.2007р. (а.с.9).

Позовні вимоги Позивача ґрунтуються на тому, що Відповідач незаконно змінив в односторонньому порядку умови Кредитного договору та не довів, що є правонаступником тієї банківської установи, з якою Позивач уклав Кредитний договір.

В обґрунтування таких тверджень Позивач зазначає, що уклав кредитний договір з юридичною особою (Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк»), яка має ідентифікаційний код 26141206, а Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»» має ідентифікаційний код 21685166, який, на думку Позивача змінено на підставі правонаступництва, шляхом зміни назви юридичної особи, у відповідності до ч.7 ст.9 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», і на думку Позивача Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» є відмінною юридичною особою від Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», з якою Позивач уклав Кредитний договір.

Однак такі твердження Позивача суд оцінює критично з огляду на наступне.

Судом встановлено, що дійсно на печатці Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», відтиск якої міститься на Кредитному договорі міститься ідентифікаційний код 26141206, однак це ідентифікаційний код філії Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк»в м. Дніпропетровську, яка на той час була відокремленим структурним територіальним підрозділом, без створення юридичної особи, ЗАТ «ОТП Банк», яке мало ідентифікаційний код 21685166, що підтверджується Довідкою № 117 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Зміна ж назви з ЗАТ «ОТП Банк»на ПАТ «ОТП Банк», без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи (216885166), як того вимагає ч.7 ст.9 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», внаслідок приведення установчих документів товариства у відповідності до нової редакції ЗУ «Про господарські товариства»із змінами та доповненнями від 31.10.2008р., а саме зміна виду організаційно-правової форми АТ «ОТП Банк», що підтверджується Довідкою № 746 з ЄДРПОУ та свідоцтвом про державну реєстрацію Відповідача.

А отже, у відповідності до ЗУ «Про господарські товариства», Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»є правонаступником Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», і фактично є однією і тією ж юридичною особою, з якою Позивачем укладено Кредитний договір, що повністю спростовує твердження Позивача про те, що Відповідач є невідомою для нього юридичною особою та що Відповідачем не доведено факту правонаступництва прав та обовязків Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк».

Вищезазначене свідчить, що Відповідач при виконанні умов Кредитного договору жодним чином не змінював в односторонньому порядку умов Кредитного договору і діяв в межах чинного законодавства України,

Також, позовні вимоги Позивача щодо недійсності Кредитного договору ґрунтуються на тому, що відповідно до чинного законодавства грошовою одиницею України є гривня, та відповідно до норм ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане в гривнях.

Однак, у ч. 2 ст.524 ЦК України зазначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті.

Таким чином, Позивач не враховує положення чинного законодавства, однобічно їх розглядає і тлумачить.

Згідно ч. 1 і 3 ст. 533 ЦК України, в якій зазначено, що грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Випадки і порядок використання іноземної валюти визначаються Законом України «Про Національний банк України»від 20.05.1999 року № 679-XIV (із змінами та доповненнями) і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 (із змінами та доповненнями) , виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 N 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.

При цьому з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 N 406 "Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими в іноземній валюті.

З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

У положеннях ч. 2 ст. 44 ЗУ «Про Національний банк України», в якій зазначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Відповідно до норм пп. «г»п. 4 ст. 5 Декрету КМУ г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.

У нормах ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»від 07.12.2000 року № 2121-III (із змінами та доповненнями) зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.

Відповідач діяв на підставі положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України. Так Відповідачем до зміни назви з ЗАТ «ОТП Банк»на ПАТ «ОТП Банк», було отримано генеральну банківську ліцензію за № 191 від 02.03.1998 року на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.

Невідємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл від 08.11.2006 року за № 191-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати Відповідач з валютними цінностями (додається).

Таким чином, правових перешкод для того, щоб Відповідач мав право укладати Кредитний договір, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобовязання в іноземній валюті немає, і Кредитний договір укладений між Відповідачем та Позивачем , відповідає нормам чинного законодавства України.

Зміна обставин (зміна курсу валюти США) є однаково негативна як для Позивача, так і для Відповідача. Підвищення курсу долара США, як обставина, на яку посилається Позивач по відношенню до національної валюти України, гривні, є однаково негативним явищем як для Позивачів, так і для Відповідача. Долар США, що є валютою кредиту, є не власними коштами Відповідача, і Відповідач не є їхнім емітентом, а залученими на зовнішньому та внутрішньому ринку валютними ресурсами. У звязку з цим банк, як фінансова установа має власні грошові зобовязання перед населенням України, юридичними особами, а саме тому не існує порушення співвідношення майнових інтересів сторін. Виконання кредитного договору не позбавило заінтересовану сторону (Позивача) того, на що вона розраховувала при укладенні договору, адже Позивач, отримавши кредит в доларах США використав його в своїх цілях, зазначених в Кредитному договорі. Крім того Відповідач в період з 03.2008 року по 10.2008 року, коли середній курс становив 4.84 за дол. США, не звертався за розірвання кредитного договору, при цьому приймаючи на себе валютні ризики.

Із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Відповідно до ст. 36 Закону України "Про Національний банк України", офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком. Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", валютні курси встановлюється Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Поряд с цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України N 496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. Відповідно до вищевказаного, стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена. Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, Позивач усвідомлював, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

З вищевикладеного слідує, що твердження Позивача щодо зміни курсу долара США по відношенню до гривні є обставиною на яку Позивач не розраховував є необґрунтованим.

Окрім того, Позивач зазначає, що наприкінці грудня 2010р., Поручителем було отримано від Відповідача повідомлення від Відповідача про відступлення Відповідачем права вимоги основної суми боргу, нарахованих відсотків та інших витрат Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», що підлягають оплаті за Кредитним договором, і що цим Відповідач нібито самоправно відступив право вимоги за Кредитним договором, що призвело до істотної зміни обставин Кредитного договору, і це унеможливлює подальше виконання Позивачем кредитних зобовязань.

Такі твердження Позивача є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі, з огляду на наступне.

Згідно п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, Кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Також, згідно ч.3 ст.512 ЦК України, Кредитор у зобовязанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що у відповідності до умов Договору купівлі-продажу кредитного портфеля від «12»листопада 2010р., Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»прийняло право вимоги за Кредитним договором № ML-302/031/2007 від 06.02.2007р., укладеного між Позивачем та Відповідачем.

Ні кредитним договором а ні будь-яким чинним законом України, не передбачено неможливості передання (відступлення) права вимоги, що повністю спростовує твердження Позивача про самоправне відступлення права вимоги за Кредитним договором Відповідачем на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а відповідно і твердження Позивача щодо істотної зміни обставин Кредитного договору, оскільки поточний рахунок № 26207201730706 для погашення кредитної заборгованості Відповідачем не закрито і Позивач має можливість внесення на нього коштів.

Зважаючи на вищевикладене, Кредитний договір укладений відповідно до положень чинного законодавства та з дотриманням вимог ст. ст. 203, 205, 207, 208, ч. 2 ст. 524 і ст. 533 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-IV(із змінами та доповненнями), та в межах повноважень Відповідача, щодо, а позовні вимоги щодо визнання недійсним та розірвання Кредитного договору - є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на законі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 47, 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ст. 44 ЗУ «Про національний банк України», Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.ст. 192, 512,514, 524, 533, 629, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 10, 11, 60 122, 128, 213 Цивільного процесуального кодексу України, умовами Кредитного договору, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", третя особа на стороні відповідача: Національний Банк України про визнання недійсним кредитного договору - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, а сторонами, які не були присутні при проголошенні рішення суду - протягом десяти днів з дня отримання його копії до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва.

Суддя: Антонова Н. В.