Ухвала суду № 18452291, 14.04.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2011 р.Справа № 2а-48439/09/1670 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засіданняАнтоненко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2010р. по справі№2а-48439/09/1670

за позовом Державної податкової інспекції у м. Полтаві

до Підприємства електромереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло"

про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2009 року Державна податкова інспекція у місті Полтаві (надалі позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Підприємства електромереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» (надалі відповідач), в якому просила:

- Стягнути з Підприємства електромереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» за рахунок наявних активів заборгованість по податку на додану вартість на суму 172386,17 грн.

17 листопада 2010 року позивачем до суду було подано заяву про зменшення позовних вимог на суму боргу 108285,34 грн., яка була нарахована податковими повідомленнями рішеннями № 0009461502/0 від 06.11.2008 р., № 000651502/0 від 22.01.2009 р. № 0002151502/0 від 23.02.2009 р., № 0002151502/0 від 23.02.2009 р., скасованими постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.10.2010 р.

Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по податку на додану вартість у сумі 64100.83 грн., яка складається з податкових зобовязань, визначених відповідачем самостійно в поданих податкових деклараціях за жовтень-грудень 2008 року, січень-липень 2009 року та пені за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобовязань.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2010 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Харківського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, мотивуючи скаргу порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Державною податковою інспекцією у місті Полтаві були проведені невиїзні документальні перевірки ПЕЗО «Міськсвітло» з питань своєчасності сплати суми податкового зобовязання по податку на додану вартість.

За наслідками перевірки було встановлено порушення відповідачем п. п. 5.3.1, 5.3 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р., а саме: несвоєчасну сплату відповідачем узгоджених податкових зобовязань з податку на додану вартість.

Судом першої інстанції встановлено, що Підприємство електромереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» зареєстроване як юридична особа 26.03.1992 р. Виконавчим комітетом Полтавської міської ради, свідоцтво серії А00 № 082763, ідентифікаційний код 03338159.

Відповідачем подано до Державної податкової інспекції в м. Полтаві декларації з податку на додану вартість, де самостійно визначені суми зобовязання до сплати в бюджет в наступних розмірах на загальну суму 56539 грн.:

- декларація № 249061 від 21.11.2008 року податкове зобовязання на суму 4442 грн.;

- декларація № 261509 від 18.12.2008 року податкове зобовязання на суму 9213 грн.;

- декларація № 298164 від 20.01.2009 року - податкове зобовязання на суму 9130 грн.;

- декларація № 17313 від 19.02.2009 року - податкове зобовязання на суму 540 грн.;

- декларація № 30298 від 19.03.2009 року - податкове зобовязання на суму 589 грн.;

- декларація № 66303 від 21.04.2009 року - податкове зобовязання на суму 556 грн.;

- декларація № 102705 від 20.05.2009 року - податкове зобовязання на суму 3513 грн.;

- декларація № 114227 від 19.06.2009 року - податкове зобовязання на суму 25 708 грн.;

- декларація № 150987 від 30.07.2009 року - податкове зобовязання на суму 2 805 грн.;

- декларація № 185182 від 20.08.2009 року - податкове зобовязання на суму 43 грн.

Відповідачем узгоджені податкові зобовязання за вищевказаними деклараціями були погашені шляхом сплати коштів у розмірі 56539 грн. платіжними дорученнями: № 567 від 27.11.2008 року в сумі 4442 грн., № 630 від 24.12.2008 року в сумі 9213 грн., № 1 від 23.01.2009 року в сумі 9130 грн., № 46 від 27.02.2009 року в розмірі 450 грн., № 571 від 17.11.2010 року в сумі 250 грн., № 77 від 27.03.2009 року в сумі 589 грн., № 113 від 24.04.2009 року в сумі 556 грн., № 167 від 28.05.2009 року в сумі 3513 грн., № 52 від 24.06.2009 року в сумі 25708 грн., № 236 від 23.07.2009 року в сумі 2805 грн., № 274 від 28.08.2009 року в сумі 43 грн.

У зазначених платіжних дорученнях відповідачем самостійно визначено призначення платежу: податок на додану вартість за відповідний місяць ( жовтень-грудень 2008 року, січень-липень 2009 року).

До облікової картки позивача по зазначеним платіжним дорученням відповідачем зараховано кошти як «сплата податкового зобовязання, визначеного платником податків».

Разом з тим, у подальшому, позивачем змінено призначення платежу шляхом зарахування коштів у рахунок сплати інших, не визначених платником податків платежів, а на залишок коштів збільшено переплату по невизначеному документу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зарахування Державною податковою інспекцією у м. Полтаві сплачених платником податку сум з податку на додану вартість із зазначенням у платіжних дорученнях призначення платежу «податок на додану вартість» у рахунок погашення інших податкових зобовязань, а також нарахування пені на своєчасно сплачені узгоджені податкові зобовязання відповідно вищезазначених платіжних доручень вчинено необґрунтовано та неправомірно.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Згідно п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» платники податків і зборів (обовязкових платежів) зобовязані сплачувати належні суми податків і зборів (обовязкових платежів) у встановлені законами терміни.

Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобовязань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами ті державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів не передбачена зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Відповідно до п. п. 4.1.1, 4.1 ст.4 та п. п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає у податковій декларації, та зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Згідно до п. 5 ст. 50 Бюджетного кодексу України, податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

Відповідач посилається на п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» якою зазначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) у рівних пропорціях.

Однак, ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачені джерела погашення податкових зобовязань або погашення податкового боргу платника податків. Податковий борг платник податків може погашати добровільно та самостійно, або за рішенням органу стягнення. При добровільному та самостійному погашенні податкового боргу платник податків вказує у платіжному документі період, за який сплачує борг. За рішенням органу стягнення суми ПДВ не стягувались тому застосування норми, передбаченої пунктом 7.7 вказаного Закону є неправомірним.

Відповідно до вимог п. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», суми податкових зобовязань або податкового боргу слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеними у ньому призначеннями платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. при цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені у реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначенням у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань, визначених платником податків.

Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Отже, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податку.

За таких обставин, самостійне зарахування Державною податковою інспекцією у місті Полтаві сплачених відповідачем сум податку в рахунок податкового боргу є неправомірним.

Таким чином, відповідач, самостійно визначивши та перерахувавши суми податку на додану вартість, а також вказавши напрямок бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в рахунок погашення зобовязань наступних податкових періодів, виконав своє зобовязання зі сплати цього податку за визначеними ним періодами, що виключає застосування до нього штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». У податкового органу відсутнє право самостійно змінювати призначення платежу визначеного платником податків при здійсненні розрахунків зі сплати податків, зокрема, з метою погашення податкового боргу змінювати період, за який сплачується податкове зобовязання.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправними дій відповідача щодо зміни цільового призначення перерахованих відповідачем коштів на погашення визначених ним самостійно податкових зобовязань.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, зазначає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи, правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права та підстав для скасування судового рішення не вбачає.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2010р. по справі№2а-48439/09/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяШевцова Н.В.

Судді Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. Повний текст ухвали виготовлений 19.04.2011 р