Постанова № 18427691, 11.04.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2011 р. Справа № 2а-13571/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Донець Л.О. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засіданняПопової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2011р. по справі№2а-13571/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія"Галон"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Галон» (далі - позивач)звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі - відповідач), в якому просить суд, після уточнення, скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0000741505/0 від 13.10.2010 року; №0000581505/0 від 19.08.2010 року та № 0000581505/1 від 17.09.2010 року, якими були визначені податкові зобовязання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в сумі 303527,90 грн., із яких 233483 грн. - за основним платежем; 70044,90 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2011 року позовні вимоги було задоволено.

Скасовані податкові повідомлення-рішення відповідача №0000741505/0 від 13.10.2010 року; №0000581505/0 від 19.08.2010 року та № 0000581505/1 від 17.09.2010 року.

Відповідач, не погодившись з рішення суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне врахування судом норм матеріального права, а саме: Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач пройшов процедуру державної реєстрації та знаходиться на податковому обліку.

Працівниками відповідача була проведена невиїзна документальна перевірка позивача щодо підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків з податку на додану вартість ПП «ВКФ «Лугсервіс» за травень 2010 року, про що був складений акт № 4633/15-509/36901576 від 30.07.2010 року.

Порушення встановлені за результатами перевірки склали у порушенні позивачем при здійснені діяльності, зокрема, п. п. 7.2.3п.7.2т.7,п.п.7.4.1п.7.4ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму податкового кредиту за травень 2010 року на 290581 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку відємного значення попереднього звітного періоду за травень 2010 року на суму податку на додану вартість 290581 грн.

За результатами перевірки та адміністративного оскарження були ухвалені податкові повідомлення-рішення № 0000581505/1 від 17.09.2010 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в сумі 303527,90 грн., з яких 233483 грн.- за основним платежем та 70044,90 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Окрім цього, працівниками була проведена невиїзна документальна перевірка позивача щодо підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків з податку на додану вартість ПП «ВКФ «Лугсервіс» за квітень 2010 року , про що складений акт № 5490/15-509/36988374 від 17.09.2010 року.

Порушення встановлені під час наведеної вище перевірки склали у порушенні ч.1 ст. 203, 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з ПП «ВКФ «Лугсервіс»; вимоги п.п.7.2.3п.7.2ст.7, п.7.4.1п.7.4ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» завищено суму податкового кредиту за квітень 2010 року на суму 213494 грн., що призвело до завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на 2448 грн., заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на 211046 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати до бюджету за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку відємного значення попереднього звітного періоду у сумі 211046 грн.

За результатами перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000741505/0 від 13.010.2010 року, яким позивачу було визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 316569 грн., з яких 211056 грн. за основним платежем та 105523 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із приписів Закону України «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону „Про податок на додану вартість ”, податковий кредит це суми, на яку платнику податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначених згідно з законом про податок на додану вартість.

Згідно до п.п.7.2.3 п.7. 2.6 п.7.2 ст.7 вказаного вище закону податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 наведеного вище Закону, зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим законом, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як свідчать матеріали справи, в ході господарської діяльності позивач мав взаємовідносини з ПП «ВКФ «Лугсервіс», з яким були укладені договори поставки №б/н від 01.04.2010 року на поставку дизельного пального Л-0,2-62.

Податковим органом ставиться під сумнів фактичне виконання вказаної угоди, оскільки надані до матеріалів справи, документи бухгалтерського обліку не відображають у повному обсязі у відповідності до вимог чинного законодавства дані господарські операції.

Колегія суддів погоджується з наведеною вище позицією апеляційної скарги, з наступних підстав.

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» каже, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п.5.4.1 «Інструкції Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568, та ГОСТ 27352-87 "Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования".

Крім цього, за приписами наведеної Інструкції з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Підпункт 7.5.6 пункту 7.5 вказаної Інструкції зазначає, що відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких:

перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Підпункт 7.5.7 пункту 7.5 зазначеної Інструкції каже, що ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства.

Підпунктом 7.5.8 пункту.7.5 передбачено, що відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.

У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення.

У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Порядком виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.08.1996 року №228/253, зазначено, що для первинного обліку обсягів перевезених вантажів і транспортної роботи автомобільного транспорту підставою для списування товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх вантажоодержувача, а також для виконання розрахунків між перевізниками і замовниками автомобільного транспорту застосовуються такі типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема, подорожній лист вантажного автомобіля; товарно-транспортна накладна.

Матеріали справи не містять посилань на технічні та технологічні можливості позивача та його контрагента ПП «ВКФ «Лугсервіс» для вчинення поставки дизельного палива.

За відсутності в матеріалах справи товарно-транспортних накладних, неможливо визначити місце здійснення поставок, проміжок часу, момент оприбуткування даного пального позивачем, тощо.

Крім цього, колегія суддів, зазначає, що відсутність паспорта якості на відвантажений нафтопродукт, та іншої необхідної технічної документації на пальне унеможливлює ідентифікувати подальшу реалізацію даних партій пального позивачем.

Колегія суддів зауважує, що підприємство-позивач здійснює свою діяльність у сфері оптової торгівлі палива, отже діє в одному сегменті ринку, обізнаний з конюнктурою даного ринку, де існують налагоджені та стабільні звязки.

Критерії протиправності рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень передбачені частиною 3 статті 2 КАС України.

Оскаржувані рішення відповідача відповідають даним критеріям оскільки прийняті та вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використання повноважень з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За таких обставин, позовна заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Виходячи з наведеного, колегія суддів, дійшла до висновку, що постанова суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Судом першої інстанції під час надання оцінки наданим доказам не були враховані приписи Законів України «Про податок на додану вартість», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні», «Інструкції Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155; «Порядку виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи», що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.08.1996 року № 228/253.

Відповідно до ч.1ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Отже колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2011р. по справі№2а-13571/10/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяКононенко З.О.

Судді Донець Л.О. Бондар В.О. Повний текст постанови виготовлений 15.04.2011 р.