Постанова № 18426838, 06.09.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 вересня 2011 року 11:44 № 2а-10007/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І. В. та представників:

позивача: Апалькова Є.Ю.;

відповідача: Назаренко О.В.;

прокуратури:не зявились

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства “БІ ЕНД ЕЙЧ”

доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

за участюПрокуратури Шевченківського району міста Києва

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 06 вересня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12 липня 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Приватне акціонерне товариство “БІ ЕНД ЕЙЧ” (далі по тексту позивач, ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 30 червня 2011 року №0004152312/0 та №0004162312/0.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2011року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-10007/11/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 26 липня 2011 року.

В судовому засіданні 26 липня 2011 року, у звязку з необхідністю витребування додаткових доказів, оголошено перерву до 06 вересня 2011 року.

26 липня 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) прокуратура Шевченківського району міста Києва повідомила про вступ у справу на захист інтересів держави в особі ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

В судовому засіданні 06 вересня 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 30 червня 2011 року №0004152312/0 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.2статті 54, абзацом “б” пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” визначено суму грошового зобовязання з податку на прибуток на суму 730 993,00 грн., в тому числі за основним платежем 584 794,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 146 199,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 30 червня 2011 року №0004162312/0 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.2статті 54, абзацом “б” пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” визначено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 23560931,00 грн., в тому числі за основним платежем 18848 745,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4712186,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 10 червня 2011 року №1409/23-12/20006513 “Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства “БІ ЕНД ЕЙЧ” (код за ЄДРПОУ 20006513) з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.03.2011р.” (далі по тексту Акт перевірки).

Зміст Акта перевірки свідчить, що підставою для визначення позивачу сум грошового зобовязання з податку на прибуток та податку на додану вартість є два епізоди порушення, а саме: 1) підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 584794,00грн., в тому числі: І квартал 2009 року 126802,00 грн., ІІ квартал 2009року 234745,00 грн., ІІІ квартал 2009 року 223247,00 грн.; 2) підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 18848745,00 грн., в тому числі: січень 2009року 470862,00 грн., лютий 2009 року 771645,00 грн., березень 2009 року 486859,00 грн., квітень 2009 року 1021849,00 грн., травень 2009 року 734971,00 грн., червень 2009 року 799019,00 грн., липень 2009 року 525557,00 грн., серпень 2009 року 1177969,00 грн., вересень 2009 року 438704,00 грн., жовтень 2009 року 1096647,00грн., листопада 2009 року 878447,00 грн., грудень 2009 року 711168,00 грн., січень 2010 року 867887,00 грн., лютий 2009 року 1013572,00 грн., березень 2010 року 600975,00 грн., квітень 2010 року 1041444,00 грн., травень 2010 року 588748,00 грн., червень 2010 року 431186,00 грн., липень 2010 року 791625,00 грн., серпень 2010 року 274677,00 грн., вересень 2010 року 539423,00 грн., жовтень 2010 року 1247975,00 грн., листопад 2010 року 454072,00 грн., грудень 2010 року 1943464,00 грн.

Висновки Акта перевірки про порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” мотивовані наступними обставинами.

Як встановлено в Акті перевірки, за перевірений період ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” мало взаємовідносини з ТОВ “Медіамаркет Груп” щодо надання останнім рекламних послуг в мережі Інтернет.

В ході відпрацювання ДПІ у Печерському районі м. Києва контрагентів ТОВ“Медіамаркет Груп” встановлено, що підприємство мало взаємовідносини з ТОВ“Технололоджігруп”, ТОВ “Техноуніверсал” та ТОВ “Ціррус ЛТД” та не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) ТОВ “Медіамаркет Груп”, що свідчить про не спрямованість укладених правочинів на настання реальних наслідків.

Враховуючи відсутність поставок по ланцюгу ТОВ “Медіамаркет Груп” - ТОВ“Технололоджігруп”, ТОВ “Медіамаркет Груп” - ТОВ “Техноуніверсал” та ТОВ“Медіамаркет Груп” - ТОВ “Ціррус ЛТД”, відповідач прийшов до висновку про нікчемність укладених між такими підприємствами правочинів та зазначив, що“…ТОВ“Медіамаркет Груп” є “транзитером”, існує можливість того, що “вигодонабувачем” виступають ряд підприємств, серед яких є ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ”.

За таких підстав відповідач вирішив, що в ТОВ“Медіамаркет Груп” відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобовязань по поставці товарів (послуг) та відсутній намір створення правових наслідків.

Далі по тексту Акта перевірки, враховуючи наведену вище інформацію та посилаючись на норми Бюджетного та Цивільного кодексів України, Закону України “Пробухгалтерський облік та фінансову звітність”, відповідач встановив нікчемність правочинів, укладених між ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” та ТОВ“Медіамаркет Груп”.

Висновки Акта перевірки про порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7Закону України “Про податок на додану вартість” базуються на двох епізодах порушення, а саме: 1) нікчемність правочинів, укладених між ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” та ТОВ“Медіамаркет Груп”, про що встановлено при перевірці перевірки повноти обчислення податку на прибуток; 2) віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість при безоплатному отриманні імпортних товарів.

Так, стосовно формування податкового кредиту при здійсненні позивачем імпортних операцій, в Акті перевірки встановлено наступне.

За перевірний період позивач сплачував податок на додану вартість митним органам при оформленні вантажних митних декларацій (далі по тексту - ВМД) при ввезенні на територію України фільмокопій на підставі дистрибюторських договорів; відповідно до таких дистрибюторських договорів з нерезидентами фільмокопії ввозяться на митну територію України на безоплатній основі та без переходу права власності для подальшого розповсюдження на території України.

На думку відповідача, підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” повязує право на податковий кредит з фактом придбання товарів; оскільки в даному випадку при безоплатному отриманні імпортованих товарів відсутній факт придбання товарів, у ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” відсутнє право на податковий кредит по таких імпортних операціях.

Позивач не погоджується висновками Акта перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями й мотивує позовні вимоги наступним: валові витрати позивача за господарськими операціями з ТОВ“Медіамаркет Груп” підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами; відповідачем не встановлено, що ТОВ“Медіамаркет Груп” не надавало послуг позивачу; підпункт5.3.9пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” стосується лише випадків повної відсутності розрахункових, платіжних та інших документів, які в свою чергу були в наявності на момент перевірки; послуги, що надавалися ТОВ“Медіамаркет Груп”, використані позивачем в межах господарської діяльності; податковим законодавством не встановлено солідарної відповідальності платника податків за дії його контрагента; відповідачем не наведено жодного належного доказу та обставини, які б свідчили про нікчемність договорів, укладених з ТОВ“Медіамаркет Груп”; крім того, позивач ніколи не мав взаємовідносин з ТОВ“Технололоджігруп”, ТОВ“Техноуніверсал” та ТОВ “Ціррус ЛТД”, а тому порушення третіх осіб не можуть слугувати підвою для висновку про порушення податкового законодавства саме позивачем.

При ввезенні товару в митному режимі “імпорт” з повною сплатою податку на додану вартість під час митного оформлення, позивач відповідно до підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” правомірно визначав податковий кредит; податковий кредит при імпорті товарів на митну територію України підтверджений ВМД, оформленими відповідно до вимог чинного законодавства; імпортований товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджено попередніми перевірками відповідача; Закон України “Про податок на додану вартість” для отримання прав на податковий кредит не передбачає умов стосовно переходу права власності на товар чи проведення розрахунків між експортером та імпортером.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу сум грошового зобовязання з податку на прибуток та податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

В частині визначення грошового зобовязання з податку на прибуток Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування валових витрат при придбанні товарів, робіт чи послуг є подальше використання таких товарів, робіт, послуг у власній господарській діяльності підприємства.

Матеріали справи свідчать, що 05 січня 2009 року між Закритим акціонерним товариством “БІ ЕНД ЕЙЧ” (колишня назва (організаційно-правова форма) позивача) (рекламодавець) та ТОВ“Медіамаркет Груп” (рекламіст) укладено договір №1-05/01/09 про надання рекламних послуг, предметом якого є загальні умови надання рекламістом рекламодавцю рекламних послуг в мережі Інтернет; послуги за даним договором включають в себе, але не обмежуються:виготовлення рекламних матеріалів, розміщення та показ рекламних матеріалів на веб-сайтах; адресну поштову розсилку електронних рекламних листів та оголошень; адаптацію веб-сайтів рекламодавця до пошукових машин в мережі Інтернет.

25 березня 2009 року між ЗАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” (замовник) та ТОВ“Медіамаркет Груп” (виконавець) укладено договір №1-25/03/09 про проведення рекламної кампанії за умовами якого виконавець зобовязується надати за плату послуги з розміщення реклами замовника на спеціальних конструкціях у відповідності до затвердженого сторонами адресною програмою на період рекламної кампанії, а замовник зобовязується прийняти послуги та оплатити їх.

Згідно додатку до останнього договору в період рекламної кампанії з 30 березня 2009року по 12 квітня 2009 року ТОВ“Медіамаркет Груп” розміщувало анонс фільму “Форсаж-4” на сіті-лайтах в різних районах міста Києва.

На виконання зазначених договорів сторонами підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), в тому числі, згідно яких ТОВ“Медіамаркет Груп” надало позивачу послуги організації презентації для медіа-партнерів та послуги з розміщення реклами на інтернет-сайтах по художнім фільмам “Готель для собак”, “Зізнання шопоголіка”, “Подвійна гра”, “Монстри проти чужих”, “Хранителі”, “Відьмина гора”, “Кароліна”, “Ігри влади”, “Трансформери: помста полеглих”, “Вперед і вгору”, “Джонні Д”; послуги з розміщення реклами “Анонс фільму “Форсаж-4”, організація презентації премєри художніх фільмів “Рок хвиля”, “Зоряний шлях”, “Ангели і демони”; організація частування під час презентацій художніх фільмів “Девять”, “Гола правда”, “Захоплення підземки”, “Справа 39”.

Розрахунки за товар здійснені у повному обсязі шляхом перерахуванняпозивачем на розрахунковий рахунокТОВ“Медіамаркет Груп” грошових коштів, про що свідчать відповідні виписки баку, копії яких знаходять в матеріалах справи.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить зясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції та установлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як встановлено судом та як свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” є діяльність з розповсюдження фільмів.

Позивач надав в матеріали справи докази, які підтверджують праваПрАТ“БІ ЕНД ЕЙЧ” на публічний показ зазначених вище художніх фільмів, а саме: копії державних прокатних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування художніх фільмів.

Права на публічну демонстрацію художніх фільмів позивач набував за умовами договорів, укладених з іноземними юридичними особами SONY PICTURES RELEASING INTERNATIONAL CORPORATION, UNITED INTERNATIONAL PICTURES B.V., BUENA VISTA INTERNATIONAL INC.

Отже, за перевірений період, зокрема період за який визначено суму податкового зобовязання, позивач володів правами на публічну демонстрацію художніх фільмів на підставі укладених з іноземними субєктами господарювання договорів та мав право на розповсюдження та демонстрування художніх фільмів.

Крім того, судом залучено до матеріалів справи макети банерів, афіш та копій сторінок з Інтернет-сайтів, в яких наводиться рекламна інформація про художні фільми, права на які належали позивачу.

Загальновідомим є той факт, що реклама сприяє збільшенню попиту, зокрема, у сфері розповсюдження фільмів, і, як наслідок, приросту доходу, тому цілком логічно, що рекламні послуги у ТОВ“Медіамаркет Груп” придбавалися з метою їх використання у господарській діяльності позивача.

Крім того, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, одним із видів діяльності ТОВ“Медіамаркет Груп” є рекламна діяльність.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача зТОВ“Медіамаркет Груп” є реальними та такими, що здійснені в межах звичайної господарської діяльності підприємств, а послуги, що придбавалися позивачем у ТОВ“Медіамаркет Груп”, придбавалися з метою використання та були використані у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

За правилами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В Акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача таких розрахункових, платіжних та інших документів.

Матеріалах справи містяться всі необхідні документи, а саме: договори, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), виписки банку, які підтверджують правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат вартості послуг, наданих ТОВ“Медіамаркет Груп”.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 цього Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

В матеріалах справи містяться копії виписок банку, які підтверджують перерахування позивачем на користь ТОВ“Медіамаркет Груп” коштів в рахунок оплати за придбані послуги.

Обставини справи свідчать, що підставою для висновку ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про порушення позивачем норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та про нікчемність угод, укладених між ним та ТОВ“Медіамаркет Груп” є припущення про відсутність поставок по ланцюгу ТОВ “Медіамаркет Груп” - ТОВ“Технололоджігруп”, ТОВ “Медіамаркет Груп” - ТОВ “Техноуніверсал” та ТОВ“Медіамаркет Груп” - ТОВ “Ціррус ЛТД”, та нікчемність укладених між такими підприємствами правочинів.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів того, що послуги, які придбавав позивач у ТОВ “Медіамаркет Груп”, не могли бути надані останнім; чи надання таких послуг якимось чином залежало від ТОВ“Технололоджігруп”, ТОВ “Техноуніверсал” та ТОВ“Ціррус ЛТД”.

Крім того, представником позивача надано в матеріали справи копії балансу ТОВ“Медіамаркет Груп” станом на 31 грудня 2009 року та звіту про фінансові результати за 2009 рік та податкового розрахунку ТОВ “Медіамаркет Груп” сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку форми №1 ДФ за І-IV квартали 2009 року. Зазначені документи свідчать, що в 2009 році ТОВ “Медіамаркет Груп” володіло необхідними виробничими можливостями для надання послуг та виконання робіт за дорученням позивача: залишкова вартість основних засобів становила 401000,00грн., виробничих запасів 31000,00 грн., готової продукції 1567000,00 грн., грошових коштів 322000,00 грн., статутного капіталу 70000,00 грн. та нерозподіленого прибутку 8479000,00 грн.; задекларовані зобовязання ТОВ “Медіамаркет Груп” з оплати праці становили 47000,00 грн.; штат працівників ТОВ “Медіамаркет Груп” станом на IVквартал 2009 року становив 81 особу.

Таким чином, доводи відповідача про відсутність в ТОВ “Медіамаркет Груп” адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань для ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” не підтверджуються та спростовуються матеріалами справи.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті69Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За визначенням статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 208 цього Кодексу якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобовязання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Конфіскаційні санкції, передбачені даною нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемними угод, укладених між ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” та ТОВ“Медіамаркет Груп”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, вчинялися з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

На переконання суду, порушення при створенні підприємств-контрагентів постачальника не може бути підставою для висновків про порушення покупцем норм податкового законодавства при формуванні валових витрат по взаємовідносинам з постачальником.

Суд також відзначає, що порушення кримінальної справи відносно особи не є доказом її вини у вчиненні злочину. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, суд встановив, що на час здійснення спірних операцій ТОВ“Медіамаркет Груп” було зареєстроване як субєкт підприємницької діяльності та включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На думку суду позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також використання позивачем придбаних послуг у власній господарській діяльності, висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є помилковими, а визначення позивачу суми грошового зобовязання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 584 794,00 грн. протиправним.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобовязання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі25відсотків суми нарахованого податкового зобовязання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму грошових зобовязань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

З огляду на відсутність факту заниження позивачем податкових зобовязань, безпідставним є також визначення грошового зобовязання за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 146 199,00 грн.

В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредитце сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем у ТОВ“Медіамаркет Груп” послуг безпосередньо повязано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ“Медіамаркет Груп” був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Стосовно порушення при формуванні позивачем податкового кредиту при здійсненні імпортних операцій, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

На підставі наявних в матеріалах справи документів суд встановив, що за перевірений період позивач здійснював зовнішньоекономічні господарські операції з COLAMBIA PICTURES CORPORATION LIMITED, SONY PICTURES RELEASING INTERNATIONAL CORPORATION, UNITED INTERNATIONAL PICTURES B.V., THE WALT DISNEY COMPANI LIMITED.

Так, 01 жовтня 2008 року між ЗАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” (дистрибютор) та THE WALT DISNEY COMPANI LIMITED (TWDC) укладено угоду про розповсюдження; 01 січня 2009року між ЗАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” (ліцензіат) та UNITED INTERNATIONAL PICTURES B.V (ЮІП) укладено ліцензійний договір; 01 жовтня 2008 року між ЗАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” (дистрибютор) та SONY PICTURES RELEASING INTERNATIONAL CORPORATION (ліцензіар) укладено договір про дистрибуцію; 01 жовтня 20009 року та 01 грудня 2010 року між ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” (дистрибютор) та COLAMBIA PICTURES CORPORATION LIMITED (ліцензіар) укладено дистрибюторські угоди.

За умовами вказаних договорів позивач набував право користування авторським правом на художні фільми з метою їх публічного показу в кінотеатрах України.

Як свідчать ВМД, копії яких знаходяться в матеріалах справи, позивач ввозив на митну територію України фільмокопії із записами художніх фільмів, рекламні матеріали та ролики в митному режимі “імпорт”. Під час митного оформлення відповідно до заявлено горе жиму “імпорт” позивач сплачував, зокрема, податок на додану вартість, сума якого визначалася виходячи з митної вартості товару, встановленою під час митного оформлення товару.

Підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За визначенням статті 188 Митного кодексу України імпорт це митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень.

Відповідно до підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” обєктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту) згідно з положеннями глав 29 - 30 Митного кодексу України.

З метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюються операції з ввезення на митну територію України, зокрема, товарів (супутніх послуг) за будь-якими іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (супутні послуги) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення повязано з поверненням товарів у звязку з припиненням дії зазначених договорів.

Згідно з пунктом 4.3 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, повязаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обовязкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

Аналіз наведений правових норм дає підстави дійти висновку, що платник податку на додану вартість при імпорті товарів зобовязаний сплачувати податок на додану вартість, виходячи з його митної вартості, та має право віднести до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачений у звязку з імпортом на територію України товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності. При цьому підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Проподаток на додану вартість” не ставить в залежність право на отримання податкового кредиту від переходу права власності на товар та факту здійснення розрахунків між імпортером та експортером товару.

На думку суду, визначальним при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні імпортних операцій, зокрема, у випадку безоплатної передачі права на товар та за договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари, є сплата під час митного оформлення товару податку на додану вартість та використання імпортованого товару у межах власної господарської діяльності платника податку.

В свою чергу, сума податку на додану вартість, яка підлягає включенню до складу податкового кредиту у звязку з імпортом товарів на митну територію України, відповідає сумі податку, фактично сплаченого платником податку митному органу до або на день подання ВМД. Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2011 року №К-12432/08.

Відповідно до підпункту 7.2.7 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

За правилами підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата сплати податку по податкових зобовязаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Підпункт 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлює, що датою виникнення податкових зобовязань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті.

Таким чином, право на податковий кредит у платника податку при здійсненні імпорту товарів виникає з дати сплати податку на додану вартість згідно митної декларації (ВМД).

Суд встановив, що позивач під час митного оформлення товарів сплатив податок на додану вартість згідно ВМД в повному обсязі; в свою чергу, ВМД, на підставі яких здійснювалося митне оформлення товару та копії яких знаходяться в матеріалах справи, є такими, що оформлені відповідно до вимог законодавства; порушень щодо оформлення таких ВМД в Акті перевірки не встановлено.

Крім того, як встановлено судом при розгляді питання порушень позивачем норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, основним видом діяльності позивача є розповсюдження фільмів; ввезення фільмокопій із записами художніх фільмів, рекламних матеріалів та роликів здійснювалося позивачем з метою демонстрування художніх фільмів в кінотеатрах на території України.

За таких підстав, суд вважає доведеним факт використання позивачем імпортованого товару у межах власної господарської діяльності. В Акті перевірки відповідачем також не встановлено, що імпортування товару здійснено з метою, іншою, ніж використання позивачем у власній господарській діяльності.

Враховуючи сплату позивачем під час митного оформлення імпортованого товару податку на додану вартість та використання імпортованого товару у межах власної господарської діяльності платника податку, з огляду на підтвердження права на податковий кредит ВМД, оформленими згідно вимог законодавства, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” правомірно включало до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачений митному органу у звязку з імпортом товару на митну територію України.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що за результатами виїзної планової перевірки ЗАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 206 року по 30 вересня 20009 року відповідачем не встановлено порушень щодо формування податкового кредиту при здійсненні позивачем імпорту товару на митну територію України, що підтверджує відповідний акт від 25 лютого 2010 року №301/23-03/20006513, копія якого міститься в матеріалах справи.

Отже, формування податкового кредиту з податку на додану вартість за січень-грудень 2009 року та лютий-грудень 2010 року здійснювалося ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” у відповідності до Закону України “Про податок на додану вартість”, тому висновки Акта перевірки в частині порушення вимог зазначеного Закону є помилковими, відтак, визначення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 18848 745,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 4712186,00 грн. є протиправним.

Таким чином, позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 30 червня 2011 року №0004152312/0 та №0004162312/0 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами позивача про те, що в межах спірних правовідносин він діяв відповідно до наданої податкової консультації, оскільки розяснення Державної податкової адміністрації України стосовно формування податкового кредиту з податку на додану вартість при імпортуванні фільмокопій датоване 18 червня 2011 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПрАТ “БІ ЕНД ЕЙЧ” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства “БІ ЕНД ЕЙЧ” задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 30 червня 2011 року №0004152312/0 та №0004162312/0.

3.Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства “БІ ЕНД ЕЙЧ” судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко