Постанова № 18426813, 13.09.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 вересня 2011 року 08 год. 46 хв. № 2а-11651/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., при секретарі судового засідання Крупічко Ю.Ю. вирішив адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

до

третя особаВідділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві

Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Хрещатик»

провизнання протиправною та скасування постанови, зобовязання вчинити дії

за участю представників:

позивача: Іванов А.О.,

відповідача: Власенко О.А.,

третьої особи: Орендівський В.І.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 13.09.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст складено і підписано 18.09.2011 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві (далі Відповідач), в якому просить:

- постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві Власенко О. А. від 28.08.2010 року про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно боржника в частині накладення арешту на заставлене майно, а саме транспортний засіб марки DAWEOO NEXIA, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить боржнику на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, виданого УДАІ ГУМВС України в м. Києві 24.02.2007 року, - скасувати;

- звільнити заставлене майно, а саме транспортний засіб марки DAWEOO NEXIA, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, з-під арешту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2011 р. залучено до справи Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Хрещатик»в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

У судове засідання 13.09.2011 р. представники сторін та третьої особи прибули.

Позивач позов підтримує в повному обсязі. Позовні вимоги вмотивовує тим, що Відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження в частині накладення арешту на заставлене майно в порушення вимог чинного законодавства.

Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідно до ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження»для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів або якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Згідно із заявою ПАТ «Дельта Банк»залишок несплаченого кредиту складає 2297,19 доларів США, що не перевищує вартості транспортного засобу DAWEOO NEXIA, 2007 року випуску.

Третя особа зазначає, що накладення арешту на майно згідно з постановою ВП № 21115351 від 28.08.2010 р. державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києва узгоджується з вимогами чинного законодавства, та є прямим обов'язком органу виконавчої служби по вчиненню дій для виконання судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ «Український промисловий банк»та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 158/ПВ-07 від 02.03.2007 року, згідно з яким позичальнику було надано 9 045,00 доларів США під 12,5% річних. Строк кредитного договору встановлений з 02.03.2007 року по 01.03.2013 року.

На підставі ст. 572-593 ЦК України, положень Закону України «Про заставу»в рахунок забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між сторонами було укладено договір застави № б/н від 02.03.2007 року (зареєстровано приватним нотаріусом Київського МНО ОСОБА_5 за № 546), згідно з яким транспортний засіб марки DAWEOO NEXIA, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 перебуває у заставі ТОВ «Український промисловий банк», який у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами цього боржника у встановленому законом та договором порядку.

Відповідно до ст. 512-519 ЦК України, ст. 92, 95 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Постанови Правління НБУ №369 «Про затвердження Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства», 30.06.2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк»та Національним банком України було укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанку»на користь АТ «Дельта Банку», відповідно до п. 4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, Укрпромбанк передає (відступає) Дельта Банку права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком, внаслідок чого Дельта Банк замінює Укрпромбанк як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а згідно з п. 4.2 внаслідок передачі Укрпромбанком Дельта Банку прав вимоги до боржників, Дельта Банку переходить (відступається) право вимагати (замість Укрпромбанку) від боржників повного, належного та реального виконання обовязків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Згідно з п. 4.3 Договору про передачу активів та кредитних зобов'язань Дельта Банку у власність переходять права вимоги за зобов'язаннями, в обсязі і на умовах, що існували на момент передачі.

Постановою старшого державного виконавця Власенко О. А. від 28.08.2010 року № 21115351 відкрито виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-1507-1, виданого Святошинським районним судом м. Києва 11.08.2010 року, про стягнення з ОСОБА_4 боргу у сумі 595 737,27 грн. на користь ПАТ «КБ «Хрещатик»та накладено арешт на все майно боржника, зокрема і на транспортний засіб марки DAWEOO NEXIA, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі автомобіль), що належить боржнику на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, виданого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 24.02.2007 року.

Як зазначає Позивач, право застави у ТОВ «Український промисловий банк»виникло раніше, ніж винесено рішення суду на користь ПАТ «КБ «Хрещатик». Також, зважаючи на те, що зобов'язання гр. ОСОБА_4 перед АТ «Дельта Банк»як правонаступником ТОВ «Український промисловий банк», та керуючись тим фактом, що сума, яка підлягає стягненню на користь ПАТ «КБ «Хрещатик», є значною, є підстави припускати неможливість задоволення вимог обох кредиторів за рахунок вищевказаного транспортного засобу. Отже, вважає Позивач, державний виконавець не мав законних підстав для накладення арешту на майно, що є предметом застави АТ «Дельта Банк».

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення сторін та третьої особи, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV «Про виконавче провадження»(далі Закон 606-ХІV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частинами 1, 2 ст. 2 Закону № 606-ХІV зазначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11 Закону № 606-ХІV).

Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.2010 р. на адресу ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві надійшла заява стягувача про відкриття виконавчого провадження згідно з виконавчим листом Святошинського районного суду м. Києва № 2-1507-1 від 11.08.2010 про стягнення з ОСОБА_4 боргу у розмірі 595 737,27 грн. на користь ПАТ «КБ «Хрещатик», в якій він просить одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження накласти арешт на все майно ОСОБА_4

28.08.2010 р. керуючись статтями 3, 18, 20, 24 Закону України «Про виконавче провадження»(в редакції від 21.04.1999 р.), державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження, якою накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону на його відчуження в межах суми звернення стягнення, копії якої направлено сторонам до відома.

Того ж дня державним виконавцем направлено вимоги про надання інформації щодо майнового стану боржника до БТІ м. Києва, УДАІ м. Києва, Головного управління земельних ресурсів КМДА та КП «ДУОЖФ»Святошинського району м. Києва.

Згідно повідомлення УДАІ ГУ МВС України в м. Києві за боржником зареєстрованні такі транспортні засоби: DAWEOO NEXIA, 2007 р.в., червонного кольору та БОГДАН - А09202, 2007 р.в., жовтого кольору.

21.06.2011 на адресу відділу надійшла заява боржника з проханням ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, а 29.06.2011 - заява, у якій зазначено, що транспортний засіб марки DAWEOO NEXIA, 2007 року випуску перебуває у заставі ПАТ «Дельта Банк»відповідно до кредитного договору № 158/ПВ-07 від 02.03.2007 р.

01.07.2011 р. відповідачем до ПАТ «Дельта Банк»направлено лист, у якому повідомлено заставодержателя про арешт заставленого майна та розяснено його права згідно із Законом України «Про виконавче провадження». А також з проханням надати інформацію щодо заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ «Дельта Банк»відповідно до кредитного договору № 158/ПВ-07 від 02.03.2007 р. з метою подальшого звернення стягнення на виявлене майно боржника на підставі рішення суду.

18.07.2011 р. на адресу ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві надійшла заява ПАТ «Дельта Банк»про звільнення заставленого майна боржника з-під арешту, а також повідомлено, що залишок несплаченого кредиту становить 2297,19 доларів США.

21.07.2011 р. відповідачем заявнику направлено відповідь та повідомлено, про неможливість звільнити з-під арешту майно, оскільки відсутні підстави, передбачені Законом України «Про виконавче провадження». Також повідомлено про можливість заставодержателя звернутися до суду.

За приписами ст. 59 Закону № 606-ХІV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення цього майна з-під арешту.

Наведені норми закону підлягають застосуванню саме у випадку виникнення спору щодо права власності на майно, яке було описане державним виконавцем, а у даній справі позов заявлено з інших правових підстав, відповідно, вирішенню підлягає питання щодо правомірності дій державного виконавця по винесенню постанови про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно, яке перебуває в заставі у позивача.

Згідно із ст. 54 Закону № 606-ХІV стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового виконання допускається лише у разі, коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю та в разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів.

Таким чином, положення вказаної статті регламентують саме порядок та допустимість звернення стягнення на майно боржника в порядку примусового виконання, що згідно з приписами цієї статті допускає стягнення заставленого майна боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, лише у конкретно визначених випадках, та в свою чергу не забороняє здійснювати опис та накладати арешт на майно, що перебуває в заставі, в тому числі для забезпечення задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.

Право на заставлене майно, щодо якого проведено виконавчі дії по накладенню арешту у позивача виникло на підставі договору застави від 02.03.2007 року, що укладений для забезпечення виконання кредитного договору № 158/ПВ-07 від 02.03.2007 року, тобто до винесення судового рішення про стягнення коштів з ОСОБА_4, виконання якого проводиться відповідачем.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу»в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною 1 статті 593 Цивільного кодексу України передбачено, що право застави припиняється у разі: припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про заставу»заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання.

Враховуючи вищезазначені обставини, виконання забезпеченого заставою зобовязання може відбутися, в тому числі, за рішенням суду способом стягнення коштів з боржника, а не за рахунок заставленого майна, що автоматично припинить звернення стягнення на заставлене майно.

Звернення стягнення на заставлене майно та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника є правами кредитора, які він може реалізовувати у будь-якому порядку. Звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обовязком заставодержателя.

Згідно приписів ст. 54 Закону № 606-ХІV про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Реалізація заставленого майна провадиться в порядку, встановленому цим Законом.

З коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого вони використовуються для задоволення вимог заставодержателя. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, кошти йому виплачуються у разі належного підтвердження права на заставлене майно. Після повного задоволення вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

Таким чином, звернення стягнення на майно, передане в заставу позивачу, за договором застави від 02.03.2007 року в примусовому порядку для задоволення вимог інших стягувачів, які не є заставодержателями є можливим, зокрема, у випадку припинення в подальшому права застави позивача, та, в свою чергу, допускається після повного задоволення вимог заставодержателя за рахунок коштів отриманих від реалізації заставленого майна.

Набуття заставодержателем права звернення на заставлене майно прямо кореспондується з правом заставодержателя звернутись до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту, оскільки в разі припинення права застави, майно що перебуває під арештом може бути використане для задоволення вимог інших кредиторів, а у випадку реалізації заставодержателем права звернення на заставлене майно виникає потреба у звільненні майна з-під арешту з необхідністю реалізації прав заставодержателя у відповідний спосіб.

Статтею 589 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі невиконання зобовязання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За загальним правилом, визначеним у статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобовязання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 590 ЦК України).

Суд звертає увагу, що кредитним договором № 158/ПВ-07, для забезпечення виконання якого укладений договір застави від 02.03.2007 року, встановлений строк виконання зобовязання до 01.03.2013 року.

Частина 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" передбачає можливість звернення стягнення на заставлене майно за виконавчим написом, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в силу положень ст. 54 Закону 606-ХІV державний виконавець зобовязаний повідомити заставодержателя та роз'яснити заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Виходячи з наведених положень закону та договору, враховуючи що станом на час звернення позивача з даним позовом до суду, останній не реалізував свого права звернення стягнення на заставлене майно згідно договору від 02.03.2007 року, суд не вбачає порушення прав позивача, а також вважає, що відсутніми є підстави для задоволення вимог про звільнення заставленого майна з-під арешту, а здійснення арешту майна не позбавляє права заставодержателя на першочергове задоволення його вимог за рахунок заставленого майна.

За таких обставин, накладення арешту на майно згідно з постановою ВП № 21115351 від 28.08.2010 року узгоджується з вимогами чинного законодавства, є прямим обовязком органу виконавчої служби по вчиненню дій по виконанню судового рішення, прийнята постанова не є остаточним документом зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій та спрямованим на реалізацію заставленого майна.

Посилання позивача на незаконність прийнятої постанови державного виконавця, твердження про безпідставність її винесення є помилковими та такими, що спростовуються вищенаведеним.

Разом з тим суд враховує, що в рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб»щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному звязку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із субєктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Таким чином, позивач скористався своїм правом на судовий захист і його право не може бути обмежене, однак при встановлених обставинах підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Враховуючи те, що судом не встановлено наявності будь-яких рішень, дій чи бездіяльності Відповідача, як субєкта владних повноважень, які стосувалися б порушення вимог чинного законодавства щодо порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 69, 71, 94, 97, 112, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову повністю.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л. О. Маруліна