Ухвала суду № 1840998, 23.04.2008, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД       

Справа № 22а–176/08 (22а-1582/07)                                                                                              Головуючий суддя у 1-ій

Категорія статобліку – 36                                                                                                              інстанції – Бишевська Н.А.

                                                                                                                                                          А 38/172-07

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

23 квітня 2008 року                                                                          м. Дніпропетровськ

            Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого  судді–  Туркіної Л.П. ( доповідач),

суддів              –  Коршуна А.О., Проценко О.А.

при секретарі – Стрєлка Р.Л.

за участі представників сторін:

прокуратури – Пойда-Семенюк Є.В. ( посвідчення № 213 від 15.11.2006 р. )

позивача – Осаволюк Р.В. ( довіреність від 21.09.2007 р. )

відповідача 1 – Таран Д.М. ( довіреність № 905/10/10 від 16.10.2008 р. ),

Обертович М.Г. ( довіреність № 906/10/10 від 16.01.2008 р. ),

Степанчук І.Ю. ( довіреність № 5775/10/10-039 від 14.03.2008 р. )

відповідача 2 – не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції  у Ленінському районі м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ

на постановугосподарського суду Дніпропетровської області від 24 травня 2007 року

по справі№ А38/172-07 ( 36 ( А27/95 ( А 25/26)))

            за позовом -ТОВ з іноземними інвестиціями « Галілей», м. Дніпропетровськ

            до відповідача 1 - Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ

            відповідача 2 – Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

            за участю Прокуратури Ленінського району м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ

            про  визнання недійсним рішення та стягнення бюджетної заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2005 р. залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2005 р., частково задоволено позов ТОВ з іноземними інвестиціями «Галілей», м. Дніпропетровськ до ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська про визнання недійсним рішення та стягнення бюджетної заборгованості. Визнано недійсним рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов’язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства № 176/26-2/24607347/2847 від 25.02.2002 р. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням та ухвалою судів першої та другої інстанції, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Дніпропетровська оскаржила їх в касаційному порядку.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.01.2007 р. рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2005 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2005 р. у справі № А36 (А27/95(А25/26)) скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 170000 грн. бюджетної заборгованості, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В решті ухвалені по справі судові рішення залишені без змін.

У постанові Вищого адміністративного суду України зазначено, що «відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивача 170000 грн. в рахунок відшкодування податку на додану вартість, суд першої інстанції виходив з того, і з цим погодився суд апеляційної інстанції, що однією з обов’язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до державного бюджету України. Також суди попередніх інстанцій виходили з того, що сторонами доказів сплати спірних сум ПДВ до Державного бюджету України не надано.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки для віднесення до податкового кредиту відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97- ВР (далі по тексту Закон України від 03.04.1997р. № 168/97) не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету. Дійсно, відповідно до п. 1.8. ст.. 1 названого Закону України бюджетне відшкодування – сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Проте, в даному випадку судами попередніх інстанцій не враховано приписи підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, відповідно до якого датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку (робіт, послуг)».

«Всупереч вимогам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України судами першої та апеляційної інстанцій не перевірені належним чином доводи позивача, викладені в заяві про уточнення позовних вимог (а.с.-80,81); не з’ясовані обставини, на які посилався позивач в обґрунтування своїх вимог в частині стягнення 170000 грн. в рахунок відшкодування податку на додану вартість. Також судами не надано належної правової оцінки тому, чи виконав позивач усі передбачені законом умови щодо отримання заявленого бюджетного відшкодування та чи має він всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Відповідно до ч. 5 ст. 227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Постановою господарського суд Дніпропетровської області від 24.05.2007 р. позовні вимоги ТОВ з іноземними інвестиціями «Галілей», направлені на новий розгляд, задоволено. Стягнуто з державного бюджету на користь ТОВ з іноземними інвестиціями «Галілей» 170000 грн. в рахунок бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, видано виконавчий лист.

Рішення суду обґрунтоване посиланнями на норми п. 1.8. ст. 1, п. п. 7.5.1. п. 7.5,  п. п.7.4.1. п. 7.4., п. п. 7.7.1, 7.7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також тим, що «в матеріали справи позивачем надані докази  на підтвердження фактів здійснення операції з придбання товарів; належним чином оформлено податкову накладну, видано платником податку на додану вартість, та податкові декларації з податку на додану вартість».

Не погодившись із постановою господарського суду Дніпропетровської області, ДПІ у  Ленінському районі м. Дніпропетровська подала скаргу, у якій зазначила, що просить скасувати постанову господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2007 р., ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ з іноземними інвестиціями «Галілей»  в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує невірним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує на невірне застосування судом норм п. 1.8. ст.1, п. п. 7.4.1. п. 7.4., п. п. 7.7.5. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» відповідно до яких однією з обов’язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України. Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету, випливає з самої суті поняття податку, його основної функції – формування доходів Державного бюджету України (п. 19 ст. 2, ст. 9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку як особи, яка згідно Закону України № 168 зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

«В ході розгляду даної справи позивачем не надано до суду доказів сплати спірних сум ПДВ до Державного бюджету України. Таким чином, при розгляді справи господарським судом не досліджено усіх необхідних доказів, а саме як факту сплати податку до бюджету, так і факту надмірної сплати, чим порушено вимоги ст. 86 КАС України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.01.2007 р. по справі № А36(А27/95(А25/36)) справу направлено на новий розгляд в частині стягнення бюджетної заборгованості, але господарським судом при розгляді справи № А38/172-07 (36(А27/95(А25/36)) встановлювались обставини справи № А36(А27/95(А25/36)), що свідчить про вихід судом за межі розгляду справи».

У судовому засіданні представник ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, постанову господарського суду Дніпропетровської області – без змін.

Прокурор вимоги апеляційної скарги підтримав.

Представник відповідача-2 до суду не прибув, про час та місце розгляду апеляційної скарги відповідач-2 повідомлений належним чином.

Заслухавши представників позивача, відповідача 1, прокуратури, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла  висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволення, виходячи з наступного.

Виходячи з ухвали Вищого Адміністративного суду України від 24.01.2007 р., предметом розгляду даної справи є вимоги позивача про стягнення на його користь 170000 грн. в рахунок відшкодування податку на додану вартість.

Як свідчать матеріали справи у вересні 2004 року ТОВ з іноземними інвестиціями «Галілей» було самостійно виявлено помилки в податкових деклараціях по податку на додану вартість за 2001 рік.

Виправлення самостійно виявлених помилок було проведено шляхом надання розрахунку коригування сум податку на додану вартість та відображення уточнених даних в податковій декларації на додану вартість за вересень 2004 р., яку позивач у затвердженій ДПА України формі подав до ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська 12.10.2004 р., про що свідчить лист податкової від 24.10.2004 р. № 29167/20/28-260-274.

Зазначеним листом податкова запропонувала позивачу подати нову декларацію, оскільки у надісланій поштою податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2004 р. у вступній частині у полі 03 не вказаний звітний період, за який виправляються помилки. При цьому, у додатку 2 до декларації з ПДВ «Розрахунок коригування сум ПДВ» вказані періоди, у яких виявлена помилка, а саме: липень, серпень та грудень 2000 р., а також вересень та грудень 2001 р., що є порушенням вимог п. п. 4.4. Порядку в частині коригування у декларації звітного періоду помилок лише однієї раніше поданої декларації.

Податкова зазначила, що «згідно ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ з внесеними змінами та доповненнями (далі – Закон № 2181) строки давності складають не більше 1095 днів з дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкових декларацій за липень, серпень та грудень 2000 р., тобто відповідно з 21.08.2000 р., 20.09.2000 р. та 22.01.2001 р. У жовтні 2001 р. строки давності коригування помилок, виявлених декларацій з ПДВ за вищевказані періоди минули».

Таким чином відповідач відмовив позивачу у здійсненні бюджетного відшкодування з ПДВ з тих підстав, що самостійне виправлення платником помилок, що містяться у раніше поданій податковій звітності може бути здійснено у декларації звітного періоду лише відносно однієї раніше поданої декларації, а також, зазначивши про збіг строку давності щодо можливості виправлення показників декларації за липень, серпень та грудень 2000 р.

Розрахунок коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість позивача за вересень 2004 р. свідчить, що сума коригування ПДВ за 2000 р. склала 41299 грн. за 2001 р. – 245447 грн.

З зазначеної суми коригування за 2001 р. позивач на момент уточнення позивних вимог 06.09.2005 р. просив відшкодувати 170000 грн. 00 коп., посилаючись на неправомірність відмови податкової у відшкодуванні суми 245447 грн. 00 коп. та зазначаючи, що податкова декларація містила заяву щодо повного відшкодування ПДВ шляхом здійснення перерахування коштів та рахунок платника.

Надані позивачем матеріали, а саме: видаткові накладні від 10.09.2001 р. № 4, від 29.11.2001 р. № 10, податкові накладні № 11 від 29.11.2001 р., № 7 від 10.09.2001 р. (а.  с. № 83, 84, 85, 97 т. 3), угода № 1 від 29.11.2001 р. свідчать про обґрунтованість здійсненого корегування. Будь-яких доказів або пояснень, що спростовують доказову силу наданих позивачем документів первинного бухгалтерського та податкового обліку, відповідачі не надали. Факт відсутності відшкодування ПДВ на момент винесення постанови суду від 24.05.2007 р. сторонами не оскаржується.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що постанова господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2007 р. відповідає фактичним обставинам та нормам Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Закону України «Про податок на додану вартість» у редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема п. п. 7.7.1, 7.7.3. ст. 7 зазначеного Закону.

Висновки колегії суддів виходять з наступного.

Відповідно до п. п. 7.7.1. ст. 7 та п. п. 7.7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у названій редакції суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Згідно п. п. 4.1.1, 4.1.2. п. п. 4.1. ст. 4, п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті

Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

«Податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків».

Отже, посилання апелянта на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права спростовується зазначеним вище, та не відповідають нормам ч. 2 ст. 19 Конституції України, які закріплюють принцип верховенства закону. Виходячи з того, що податкова не надала суду доказів, які б свідчили, що з боку позивача або його контрагентів мала місце несплата ПДВ за операціями, зазначеними позивачем як підстава формування податкового кредиту, судом також не приймаються до уваги посилання апелянта про недослідженість судом усіх необхідних доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС України.

Оскільки саме податкові органи здійснюють контроль за надходженням податків до бюджету, колегія суддів вважає, що належними доказами несплати є саме акти перевірок та облікові документи податкових органів, які у позивача відсутні.

Якщо ж особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов’язку і витребовує необхідні докази. Як свідчать матеріали справи, з відповідним клопотанням відповідачі не звертались.

Виходячи із резолютивної частини рішення суду першої інстанції, колегія суддів також дійшла висновку, що посилання апелянта на ту обставину, що суд вийшов за «межі розгляду справи» або позовних вимог, є безпідставними.

На підставі викладеного вище, колегія суддів вважає за необхідне постанову господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2007 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 

Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції  у Ленінському районі м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2007 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

            Ухвала може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

            Ухвалу оформлено у повному обсязі  05.06.2008 р.

Головуючий суддя:                                                                                     Туркіна Л.П.

            Судді:                                                                                                           Коршун А.О.

                                                                                                                         Проценко О.А.