Ухвала суду № 18398562, 20.04.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2011 р.Справа № 2а-14028/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Ємельянової В.І.

Суддів: Рєзнікової С.С. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засіданняАнтоненко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю «Небозвід»та Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2011р. по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Небозвід"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про визнання дій неправомірними та скасування податкових повідомлень- рішень.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Небозвід», звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, у якому після уточнення позовних вимог просило:

1) визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова щодо самостійного визнання нікчемними правочинів, що були укладені між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ «Небозвід»;

2) скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова:

- № 000501800/0 від 07.08.2010 року;

- № 000501800/1 від 23.07.2010 року;

- № 000501800/2 від 26.08.2010 року;

- № 000501800/3 від 08.11.2010 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на правомірність включення податку на додану вартість до податкового кредиту згідно з податкових накладних, наданих фізичною особою підприємцем ОСОБА_1. На думку позивача, податковий орган неправомірно визнав нікчемними правочини, укладені між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ «Небозвід», та на підставі цього безпідставно зробив висновок про завищення позивачем податкового кредиту.

Відповідач проти позову заперечував та вказав, що правочини, укладені між позивачем та ФОП ОСОБА_1, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені правочинами. В результаті вказаних дій, на думку відповідача, позивачем було порушено п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чим занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 14122 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року частково задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю «Небозвід».

Даним судовим рішенням скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 000501800/0 від 07.08.2010 року, № 000501800/1 від 23.07.2010 року, № 000501800/2 від 26.08.2010 року, № 000501800/3 від 08.11.2010 року в частині визначення основного платежу в сумі 2080,00 грн. та штрафу в сумі 1040,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання неправомірними дій Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова відносно самостійного визнання нікчемними правочинів, що були укладені між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ «Небозвід». Позивач просить прийняти в цій частині нову постанову, якою вказану позовну вимогу задовольнити.

Також із рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 07.06.2010 року по 21.06.2010 року працівниками Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Небозвід» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ФОП ОСОБА_1 за період з 01.10.2007 року по 30.09.2008 року.

За результатами перевірки складено акт № 3764/18-010/31060557 від 21.06.2010 року (а.с. 9-18, т. 1).

На думку відповідача, під час проведення перевірки були встановлені наступні порушення позивачем податкового законодавства:

- п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 14122,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 000501800/0 від 07.07.2010 року, яким позивачу визначена сума податкового зобовязання в розмірі 21183,00 грн.: за основним платежем 14122,00 грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 7061,00 грн.

Позивач оскаржив вказане повідомлення рішення в порядку апеляційного узгодження до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, Державної податкової адміністрації у Харківській області, Державної податкової адміністрації України. За результатами розгляду скарг ТОВ «Небозвід» податкове повідомлення рішення № 000501800/0 від 07.07.2010 року залишено без змін, у звязку з чим відповідачем були прийняті податкові повідомлення рішення № 000501800/1 від 23.07.2010 року (а.с. 91, т. 1), № 000501800/2 від 26.08.2010 року (а.с. 92, т. 1), № 000501800/3 від 08.11.2010 року (а.с. 93, т. 1) про визначення ТОВ «Небозвід» суми податкового зобовязання в розмірі 21183,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову в частині скасування податкових повідомлень - рішень щодо визначення податкового зобовязання за основним платежем в сумі 2080 грн. та штрафу в сумі 1040 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в цій частині не доведено правомірності та обґрунтованості прийнятого рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Підставою для прийняття податковим органом рішення про порушення позивачем п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» стала відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на товар, який був поставлений ОСОБА_1 позивачу за договором поставки, відсутність трудових ресурсів у ФОП ОСОБА_1, які могли б приймати участь у прийманні продукції від постачальника та відвантажувати її покупцю.

Колегія суддів вважає такі доводи податкового органу безпідставними з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що контрагент позивача ФОП ОСОБА_1 постачав ТОВ «Небозвід» стоматологічну та медичну продукцію на підставі договору від 03.01.2007 р., зокрема здійснив поставку медичного матеріалу «Полісорб (1*90) см. Голка 48 мм Ѕ туп.уз.фіолет.» в кількості 8 упаковок.

Матеріалами справи встановлено, що придбаний позивачем товар має невеликий обсяг, у звязку з чим його перевезення не потребує найму автотранспорту, укладання договору перевезення та складання товарно-транспортних. Фактичне виконання поставки підтверджується видатковими накладними № РН-00438 від 28.12.2007 року, та № РН-0000078 від 28.02.2008 року (а.с. 50, 51, т. 1).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податкові повідомлення рішення відповідача в частині щодо заниження позивачем ПДВ на суму 2070,00 грн. та накладення на позивача штрафу в сумі 1040,00 грн. прийняті податковим органом необґрунтовано, а тому в цій частині підлягають скасуванню.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання неправомірними дій відповідача щодо визнання податковим органом договорів позивача нікчемними та щодо скасування податкових повідомлень рішень про визначення суми податкового зобовязання з ПДВ в розмірі 12042 грн. за основним платежем та 6021 грн. штрафних санкцій, суд першої інстанції виходив з правомірності в цій частині дій та рішень податкового органу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за операціями з ФОП ОСОБА_1 ґрунтувались на нікчемності угод про надання послуг, укладених між позивачем та його контрагентом, відсутності доказів реальності господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Аналізуючи доводи відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача були в наявності податкові накладні, на підставі яких був сформований податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 14122,00 грн. за грудень 2007 року, січень березень 2008 року.

Одночасно судом було встановлено, що обставини спірних правовідносин визнані сторонами, а тому суд не витребовував та не залучав до матеріалів справи копії вказаних податкових накладних.

Між тим, колегія суддів зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Згідно з п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не включається до складу податкового кредиту сума податку, сплаченого у звязку з придбанням (виготовленням) матеріальних та нематеріальних активів (послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника.

З аналізу п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Наявність здійснення господарських операцій з придбання консультаційних послуг за договорами від 23.02.2007 р., 21.05.2007 р., 01.02.2008 року та їх використання у власній господарській діяльності позивач обґрунтовував актами приймання передачі послуг (а.с. 52-54, т. 1).

Між тим, колегія суддів вважає, що вказані акти не є достатнім доказом реальності виконання угод, укладених між позивачем та його контрагентом, виходячи з наступного.

Як вбачається з акту приймання передачі наданих послуг по договору від 23 лютого 2007 року (а.с. 54, т. 1), виконавець, тобто ФОП ОСОБА_1, надав позивачу інформаційно-консультаційні послуги з пластичної хірургії, корекції живота, повік та вушних раковин.

Однак позивачем не доведено наявності у ФОП ОСОБА_1 необхідних умов для надання таких послуг, тобто наявності у нього фаху в галузі медицини, відповідної медичної освіти, досвіду роботи в даній галузі.

В акті приймання передачі послуг по договору від 21 травня 2007 року (а.с. 52, т. 1) зазначено про надання позивачеві інформаційно-консультаційних послуг по напрямку «маркетингові дослідження в галузі пластичної хірургії».

При цьому, позивачем не доведено, що внаслідок отриманих досліджень ним збільшено кількість партнерів (покупців) або замовників, обсяги реалізації продукції або послуг чи отримана будь-яка економічна вигода.

Виходячи з цього, колегія суддів приходить до висновку про відсутність реальності вказаних операцій та використання позивачем послуг у власній господарській діяльності.

Що стосується актів приймання передачі послуг № ОУ-00053/3, № ОУ-1003, № ОУ-00053, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 166 від 30.05.1997 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 250/2054 від 09.07.1997 р., платник податку самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, оскільки як визначено п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 2 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього ж Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обовязкові реквізити, зокрема: зміст та обсяг господарської операції.

Однак, зазначені акти не містять змісту господарської операції, тобто посилань на те, які саме послуги інформаційно консультаційного характеру були надані виконавцем, їх зміст, а позивачем не надано інших документів на підтвердження фактичного надання послуг та їх використання у власній господарській діяльності.

Колегія суддів зазначає, якщо певна господарська операція не відбулася, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів чи послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обовязкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Виходячи з вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено реальності господарських операцій, за якими був сформований податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 12042 грн..

Одночасно колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції надав вказаним актам належну оцінку та на підставі цього правильно встановив відсутність реальності господарських операцій, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит. Виходячи з цього, колегія суддів не приймає до уваги доводи ТОВ «Небозвід» щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права відносно ненадання належної оцінки даним обставинам.

Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову щодо визнання неправомірними дій відповідача відносно самостійного визнання податковим органом нікчемними правочинів, які були укладені між позивачем та його контрагентом ФОП ОСОБА_1

Як вбачається з акту перевірки, відповідач висновки про неправомірне включення позивачем до податкового кредиту за грудень 2007 року, січень березень 2008 року суми податку на додану вартість в розмірі 14122 грн. обґрунтовував нікчемністю договорів, укладених позивачем з ФОП ОСОБА_1

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Згідно з даною нормою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Оскільки нікчемний правочин був визнаний недійсним в силу закону і не підлягав визнанню недійсним в судовому порядку, то кожний субєкт права, в тому числі і органи державної податкової служби України, наділений можливістю щодо формування власного судження відносно нікчемності конкретного правочину і визначення власної правової поведінки з урахуванням такого судження.

Виходячи з вказаного, колегія суддів зазначає, що викладення відповідачем в акті перевірки власного судження щодо нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «Небозвід» та ФОП ОСОБА_1, відповідає повноваженням податкових органів щодо контролю за правильністю і повнотою визначення податкових зобовязань та узгоджується з визначеним Законом України «Про державну податкову службу в Україні» способом дій податкових органів проведення перевірок діяльності платників податків.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при прийнятті рішення про задоволення позовних вимог правильно та повно встановив всі обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю «Небозвід»та Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2011р. по справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Ємельянова В.І.

Судді(підпис)

(підпис)Рєзнікова С.С. Макаренко Я.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Макаренко Я.М. Повний текст ухвали виготовлений 26.04.2011 р.