Постанова № 18390986, 08.09.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2011 р. справа № 2а/0570/10160/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: <година >

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Голуб В.А.

при секретаріПітель В.М.

за участю:

представника позивача Команова В.В.,

представника відповідача Козерука О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до Відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області про скасування постанови, зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернулось до суду з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області про скасування постанови, зобовязання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.01.2011 року по адміністративній справі № 2а-25713/10/0570 скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17.11.2010 року та задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча». При цьому скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 30.08.2010 року. Також судом апеляційної інстанції вказано, що наслідком скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві є фактично відновлення виконавчого провадження.

Позивач вказує, що ним було направлено на адресу відповідача заяву про відновлення виконавчого провадження від 02.03.2011 року № 09/1-2/7-66. Однак відповідач постановою від 17.05.2011 року відмовив позивачу у відкритті виконавчого провадження № 7884591.

На думку позивача, відповідачем при винесенні вказаної постанови було порушено вимоги ст. 51 Закону України “Про виконавче провадження” в частині відновлення виконавчого провадження протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби. Позивач вважає, що при зверненні з заявою про примусове виконання рішення 13.06.2001 року платіжна вимога та визнана боржником претензія відповідно до норм Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції, яка діяла на час звернення заявника, тобто 13.06.2001 року) входили до переліку виконавчих документів, що підлягали виконанню. Крім того, відповідачем за заявою позивача від 13.06.2001 року за тими ж виконавчими документами виконавче провадження вже було відкрито постановою від 20.06.2001 року.

Тому позивач просить суд постанову відповідача про відмову у відкритті виконавчого провадження від 17.05.2011 року скасувати; зобовязати начальника Відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області виконати вимоги ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» та відновити виконавче провадження по примусовому стягненню з Селидівської виправної колонії № 82 заборгованості в сумі 215878, 41 грн.; зобовязати відповідача надати до суду звіт про виконання судового рішення.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав заперечення, обґрунтовуючи їх тим, що на час звернення позивача до відповідача із заявою про відновлення виконавчого провадження, норма ст. 17 Закону України “Про виконавче провадження” не передбачала визнану боржником претензію в якості виконавчого документу. Також як зазначає відповідач, згідно п. 4 листа Міністерства юстиції України від 25.11.2002 року № 27-32/1258 «Щодо прийняття на виконання та виконання державними виконавцями відповідей про визнання претензій», виконання відповіді про визнання претензії здійснюється виключно шляхом стягнення коштів з рахунку, вказаного у відповіді про визнання претензії. Звернення стягнення на інші рахунки або майно боржника не допускається. Відповідь на визнану претензію підлягає поверненню стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження.

Крім того, ст. 18-1 Закону України “Про виконавче провадження” визначено перелік виконавчих документів, до якого не входить відповідь про визнання претензії. Визнання боржником претензії є досудовим врегулюванням спору. З урахування змін у законодавстві, претензія також не є документом, який підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Тому у задоволенні позову відповідач просить відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Позивач Публічне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» - зареєстрований виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 30.12.1996 року, ідентифікаційний код юридичної особи 00191129, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 162449 (а.с.33). Як вбачається з даного свідоцтва, 02.07.2010 року відбулася зміна свідоцтва про державну реєстрацію позивача в частині найменування організаційно-правової форми товариства на публічне акціонерне товариство.

У судовому засіданні встановлено, що постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області від 17.05.2011 року було відмовлено позивачу у відкритті виконавчого провадження про стягнення з Селидівської виправної колонії № 82 заборгованості в сумі 215 878, 41 грн. на користь Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» (а.с. 7).

Правовою підставою відмови у відкритті виконавчого провадження відповідач зазначив ст. 17, п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження”, та вказав про відсутність у переліку документів, що підлягають виконанню за приписами цієї статті, саме акцептованої платіжної вимоги з визнаною претензією.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, це передбачено ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження».

Статтею 17 Закону України «Про виконавче провадження» визначено перелік виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;

8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені підстави для відкриття виконавчого провадження щодо виконавчого документа, зазначеного в ст. 17 цього Закону, якими є: 1) заява стягувача або його представника про примусове виконання рішення; 2) заява прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 4) в інших передбачених законом випадках.

Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» зобовязано державного виконавця протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

У випадках, зазначених в ч. 1, 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом. Перелік таких випадків визначено як:

1) пропуск встановленого строку пред'явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа, зазначеного у ст. 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;

4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;

5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;

6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим ст. 18 цього Закону;

7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;

8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Як встановлено у судовому засіданні, позивачем було направлено до відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції заяву від 12.06.2001 року «про примусове виконання рішення» щодо виконання акцептованої платіжної вимоги № 09/Д-240 від 15.09.2000 року (а.с. 12).

Відділом державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції з урахуванням вимог ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21 квітня 1999 року, N 606-XIV, яка діяла на час звернення стягувача до виконавчої служби у 2001 році) постановою від 20.06.2001 року було відкрито виконавче провадження щодо виконання акцептованої платіжної вимоги № 09/Д-240 від 15.09.2000 року (а.с.9).

5 червня 2008 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області на підставі претензії позивача № 17/2618 від 23.05.2000 року про стягнення з Селидівської виправної колонії № 82 заборгованості в сумі 215 878, 41 грн. на користь Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» відкрито виконавче провадження (а.с.90). Стягувачем в постанові відповідача зазначено ВАТ «ММК ім. Ілліча», боржником - Селидівську виправну колонію № 82.

Постановою старшого державного виконавця Козерука О.П. відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області від 30.08.2010 року зазначений виконавчий документ на підставі ст. 38, п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто стягувачеві. В мотивувальній частині вказаної постанови зазначено, що згідно листа Міністерства юстиції України від 25.11.2002 року № 27-32/1258 виконання відповіді про визнання претензії здійснюється виключно шляхом стягнення коштів з рахунку, вказаного у відповіді про визнання претензії. Звернення стягнення на інші рахунки або майно божрника не допускається. Згідно зі змінами до Закону України «Про виконавче провадження» від 2006 року ст. 18-1 (визначено перелік виконавчих документів) виключена (а.с.91).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду по справі № 2а-25713/10/0570 від 19 січня 2011 року скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17.11.2010 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до Відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області, третя особа Селидівська виправна колонія № 82 про визнання незаконними дій, скасування рішення та зобовязання вчинити дії. Дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області Козерука О.П. по винесенню постанови від 30.08.2010 року про повернення виконавчого документа визнано незаконними. Постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області Козерука О.П. від 30.08.2010 року про повернення виконавчого документа скасовано. Зобовязано відповідача поновити виконавче провадження по примусовому виконанню претензії № 17/2618 від 23.05.2000 року про стягнення з Селидівської виправної колонії № 82 заборгованості в сумі 215 878, 41 грн. (а.с.17).

Згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Судом встановлено, що після скасування Донецьким апеляційним адміністративним судом постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачеві, позивач 02.03.2011 року звернувся до відповідача із заявою про відновлення виконавчого провадження, яку відповідач отримав 11.03.2011 року (а.с.92).

Постановою державного виконавця від 11.03.2011 року виконавче провадження за претензією позивача № 17/2618 від 23.05.2000 року було відновлено, тобто були відновлені порушені права позивача відповідно до постанови Донецького апеляційного адміністративного суду по справі № 2а-25713/10/0570 (а.с.95).

Постановою начальника Відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області від 16.05.2011 року постанова про відкриття виконавчого провадження від 05.06.2008 року та постанова про відновлення виконавчого провадження від 11.03.2011 року були скасовані, зобовязано державного виконавця винести постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (а.с.93-94). Внаслідок цього постановами державного виконавця про скасування процесуального документу від 16.05.2011 року ВП № 7884591 скасовані постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.06.2008 року, про повернення виконавчого документу від 30.08.2010 року та про відновлення виконавчого провадження від 11.03.2011 року з виконання претензії позивача від 23.05.2000 року № 17/2618 (а.с.95).

17.05.2011 року постановою державного виконавця Козерука О.П. відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження за претензією позивача від 23.05.2000 року № 17/2618, відмовлено.

Суд зазначає, що на час відкриття виконавчого провадження 20.06.2001 року, редакція ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження” містила пункт 9, який передбачав такий виконавчий документ, як не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником. Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження за вказаними виконавчими документами як це зазначено ст. 17 Закону України “Про виконавче провадження”.

Разом з тим, доказів припинення або закриття вказаного виконавчого провадження сторонами в судовому засіданні не надано, тому, користуючись приписами ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає зазначити, що акцептована платіжна вимога № 09/д-240 від 15.09.2000 року, яка була визнана боржником, підлягає виконанню відділом державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції за виконавчим провадженням 2001 року.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження» контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, а також керівник вищестоящого органу державної виконавчої служби.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, визнати недійсним складений державним виконавцем акт, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Постанови про скасування процесуального документу від 16.05.2011 року, якими скасовані постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.06.2008 року, про повернення виконавчого документу від 30.08.2010 року та про відновлення виконавчого провадження від 11.03.2011 року з виконання претензії позивача від 23.05.2000 року № 17/2618 прийняті та підписані державним виконавцем Козеруком О.П., тобто посадовою особою, яка не має відповідно до ст. 83 Закону “Про виконавче провадження” на це повноважень.

17 травня 2011 року відповідачем, як вже було зазначено вище, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа).

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що на час предявлення для примусового виконання до органу державної виконавчої служби платіжної вимоги № 09/д-240 від 15.09.2000 року та відповіді про визнання претензії № 17/2618 від 23.05.2000 року зазначені документи відповідали ознакам виконавчих документів за приписами Закону України «Про виконавче провадження» у відповідній редакції і не можуть втрачати таких ознак внаслідок змін у законодавстві, оскільки законодавець не надав таким змінам зворотної дії у часі, а повторне відкриття виконавчого провадження відбулося з незалежних від позивача обставин.

Таким чином, прийняття відповідачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, якою унеможливлено здійснення виконавчого провадження за документом, який мав силу виконавчого документу на час його предявлення для примусового виконання, суперечить вимогам закону, а відповідне рішення відповідача підлягає скасуванню.

Неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами. З огляду на викладене, відповідачем невірно застосовано норму закону у часі при прийнятті оскаржуваної постанови, що призвело до порушення вимог ст.ст. 17 та 26 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції від 12 травня 2011 року N 3319-VI) при складанні спірної постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 1, 2 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Зясувавши фактичні обставини справи, проаналізувавши подані сторонами письмові докази, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв з не дотриманням встановлених законодавством вимог, у порушення прав, свобод та інтересів позивача.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що у спірних правовідносинах має місце використання відповідачем повноважень з метою, з якою це повноваження не було надано та не в межах повноважень, наданих законом. Суд також зазначає, що відповідач не довів правомірність прийнятого рішення в порядку ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобовязати субєкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту субєкта владних повноважень про виконання постанови суду або у разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту та накласти на винну посадову особу, відповідальну за виконання постанови, штраф у розмірі від ста до трьохсот мінімальних заробітних плат.

Враховуючи встановлені судом неодноразові порушення прав позивача протягом здійснення виконавчого провадження за вищезазначеними документами, суд вважає за необхідне зобовязати Відділ державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області подати звіт про виконання судового рішення протягом місяця з дня набрання постановою суду законної сили.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

З огляду за зазначене, витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 3, 40 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до Відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області про скасування постанови, зобовязання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.

Скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області від 17.05.2011 року ВП № 7884591 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа).

Зобовязати Відділ державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області відновити виконавче провадження ВП № 7884591 про примусове стягнення з Селидівської виправної колонії № 82 на користь Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» заборгованості у розмірі 215 878, 41 грн. (двісті п'ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім тисяч гривень сорок одна копійка).

Зобовязати Відділ державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області подати звіт про виконання судового рішення протягом місяця з дня набрання постановою суду законної сили.

Стягнути з Державного бюджету України (код бюджетної класифікації доходів 22090200, р/р 31112095700005 Державний бюджет Калінінського району м. Донецька, ЄДРПОУ 34687090, МФО 834016, банк Головне управління Державного Казначейства України у Донецькій області) на користь Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» судовий збір в сумі 3 грн. 40 коп. (три гривні сорок копійок).

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 08 вересня 2011 року. Постанову у повному обсязі виготовлено 13 вересня 2011 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Голуб В. А.