Постанова № 18385288, 13.09.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2011                                                                                           № 9/76

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тищенко А.І.

суддів:           Михальської Ю.Б.

          Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача : Третяк А.М. – юрист

від відповідача: Сугоняко А.А. - юрист

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КАН»

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 09.06.2011

у справі № 9/76

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАН»

до Приватного підприємства «ВІЛЄКС»

про зобов»язання вчинити дію та стягнення 80735, 63 грн.

та за зустрічним позовом Приватного підприємства «ВІЛЄКС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАН»

про стягнення 214817, 34 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м.Києва від 09.06.2011р. у справі № 9/76 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічні позовні вимоги задоволено частково, з Товариства з обмеженою відповідальність «КАН» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛЄКС" підлягає стягненню 20629 грн. 61 коп. витрат по зберіганню майна, 206 (двісті шість) грн. 29 коп. витрат по сплаті державного мита та 22 (двадцять дві) грн. 66 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить прийняте рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову та задоволенні зустрічного позову скасувати, задовольнити первісні позовні вимоги повністю, посилаючись на те, що висновки, викладені в рішенні суду, не відповідають обставинам справи, рішення прийнято з порушенням норм матеріального права,

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд при прийнятті рішення безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення залишку коштів, перерахованих як гарантійний платіж за договором оренди № 01/11-07/1-2м та за договором оренди № 01/11-07/1-4м.

Апелянт в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що місцевим судом не враховано, що згідно листа US 8/29/09 від 10.02.2009 року ТОВ «КАН» на адресу ПП «ВІЛЄКС» направило акти звірки взаєморозрахунків саме за Договором 1 та Договором 2 і саме на вказані суми, однак ПП «ВІЛЄКС» в порушення вимог Закону України № 996-ХІУ від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 серпня 1994 року за № 202/412 (із змінами та доповненнями), Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 протягом десяти днів з дня отримання виписок (Актів) не підтвердило заборгованість а також не заявило свої заперечення, а надало свої акти звірки заборгованості б/н від 24.02.2009 року на суму 35 058,33 грн. та б/н від 24.02.2009 року на суму 16 740,20 грн., що є підтвердженням визнання відповідачем своєї заборгованості перед ТОВ «КАН» саме за Договором 1 та Договором 2.

Крім того, апелянт зазначає, що відмова місцевого суду у задоволенні позовних вимог про стягнення з ПП «ВІЛЄКС» на користь ТОВ «КАН» вартості переданого майна на зберігання знову ж є безпідставною, та такою що не відповідає дійсним обставинам справи і прийнято з порушенням норм матеріального права, виходячи з наступного. ТОВ «КАН» неодноразово зверталось до ПП «ВІЛЄКС» щодо надання доступу до майна для його вивезення, ПП «ВІЛЄКС» жодним чином не реагував. Крім того ТОВ «КАН» неодноразово зверталось до ПП «ВІЛЄКС» щодо повернення майна, але при цьому жодної відповіді від ПП «ВІЛЄКС» не надходило. Листом від 25.11.2010 року № 104 ПП «ВІЛЄКС» надало відповідь що «.. ПП «ВІЛЄКС» не розуміє, про яку додаткову угоду зазначається в листі...». Оскільки ПП «ВІЛЄКС» не надавало представникам ТОВ «КАН» доступу для демонтажу майна, а також не здійснювало його самостійного повернення, та крім того листом від 25.11.2010 року № 104 взагалі відмовилось фактично визнавати факт наявності у нього майна, належного ТОВ «КАН», останнє звернулося до суду з проханням стягнення вартості такого майна.

Апелянт вважає, що задоволення судом вимоги ПП «ВІЛЄКС» про стягнення з ТОВ «КАН» на користь ТОВ «ВІЛЄКС» витрати по зберіганню майна у сумі 20 629,61 грн. є неправомірним, оскільки суд виходив лише з наявності розрахунку витрат наданих ПП «ВІЛЄКС» які не мають жодних документальних обґрунтувань, жодних доказів що саме такі витрати реально ним було понесено при зберіганні майна отриманого від ТОВ «КАН».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, колегія встановила наступне.

01.11.2011 року між Товариством з обмеженою "Кан" (орендар за договором) та Приватним підприємством «Вілекс» (орендодавець за договором) було укладено Договір оренди №01/11-07/1-2м (далі по тексту Договір-1) та Договір оренди №01/11-07/2-4м (далі по тексту Договір-2).

Згідно п. 1.1 Договору-1 орендодавець (Приватне підприємство "Вілєкс") надає в оренду Орендареві (ТОВ «КАН») приміщення (надалі «Приміщення») загальною площею 107,04 кв.м., яке належить орендодавцю на праві приватної власності, що підтверджується реєстраційним посвідченням Київського міського БТІ від 06.04.2000р. Приміщення розташоване за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 87-А вищезазначене Приміщення передається в оренду з метою використання його як адміністративного приміщення (діловий офіс).

Відповідно до п. 1.1 укладеного Договору-2 орендодавець (приватне підприємство "Вілєкс") надає в оренду орендареві (ТОВ "Кан") приміщення (надалі -«Приміщення») загальною площею 260 кв.м., яке належить орендодавцю на праві приватної власності, що підтверджується реєстраційним посвідченням Київського міського БТІ від 06.04.2000р. Приміщення розташоване за адресою: м. Київ. вул. Межигірська, 87-А. Вищезазначене Приміщення передається в оренду з метою

використання його як адміністративного приміщення (діловий офіс).

Строк дії договорів оренди згідно п. 2.1. Договору-1 та Договору-2 встановлено з 01.12.2007 року по 31 жовтня 2010 року, включаючи обидві дати.

Пунктами 2.2. Договору-1 та Договору-2 встановлено, що об'єкт, який орендується, повинен бути переданий орендодавцем та прийнятий орендарем. При передачі об'єкта, що орендується, складається акт приймання-передачі, який підписується сторонами.

Об'єкт, що орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання акта приймання-передачі (п.2.3. договору-1 та договору-2).

01.12.2007          року між позивачем та відповідачем підписано Додаток № 2 до Договору оренди №01 11-07/1-2м від 01.11.2007р. та Додаток №2 до Договору оренди №01/11-07/2-4від01.11.2007р., у відповідності до орендодавець передав, а орендар прийняв в користування приміщення, визначені Договором-1 та Договором-2.

01.12.2008          року між позивачем та відповідачем було підписано Додаткову угоду до Договору-1, відповідно до п.п. 1.2 якої орендодавець передає орендарю до орендованої площі 107,04кв.м., додатково ще 13,51 кв.м. площі. Таким чином, розмір орендованої площі складає 120,55кв.м (п.1). Додаток до Договору є невід'ємною його частиною і вступає в дію 01.12.2008 року.

Пунктом 10.4 Договору-1 та Договору-2 сторонами погоджено, що орендар може припинити дію Договору, надіславши письмове повідомлення орендодавцю за 30 (тридцять) днів у разі незгоди з підвищенням тарифів та платежів, підвищенням орендної плати, у випадку невиконання або неналежного виконання орендодавцем умов Договору.

Листом б/н від 29.10.2008 року ПП «ВІЛЄКС» повідомило ТОВ «КАН» про підвищення орендної плати за Договором-1 та Договором-2, який за твердженням позивача було отримано 20.12.2008 року. (доказів про те, що ТОВ «КАН» отримало лист раніше ПП «Вілєкс» не надано).

29.12.2008р. ТОВ «КАН» направлено на адресу ПП «Вілєкс повідомлення №08/210/08 та №08/209/08 повідомило про припинення дії Договору-1 та Договору-2 з 01.02.2009 року у зв»язку з підвищенням орендної плати за Договором-1 та Договором-2.

02.02.2009 року між сторонами у справі підписано додаткову угоду до договору 01/11-07/1-2м (Договір-1), згідно якої орендодавець приймає на збереження майно орендаря, що залишилося у приміщенні яке орендував останній, згідно акту прийому-передачі (п.1). Орендодавець має право продажу зазначеного вище майна за цінами, погодженими з орендарем протягом одного місяця (п.2). У разі якщо орендодавець не реалізовує майно протягом терміну, зазначеному у пункті 2 цієї угоди, то він надає доступ працівникам орендаря для демонтажу та вивозу згаданого майна (п.3). Даний додаток до Договору є невід'ємною його частиною і вступає в дію «02» лютого 2009 року (п. 4).

Товариство з обмеженою відповідальністю «КАН» звернулось до суду з позовом про зобов'язання ПП «Вілєкс» здійснити документальне оформлення розірвання Договору оренди №01/11-07/1-2м від 01.11.2007р. та Договору оренди №01/11-07/2-4м від 01.11.2007р. та стягнення грошових коштів у розмірі 80735,63 грн., з яких 51798,53 грн. суми гарантійного платежу за Договором-1 та Договором-2 , 28937,10 грн. - вартість майна позивача переданого на зберігання, а також стягнути судові витрати.

Згідно ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Як встановлено частинами 1-3 ст. 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони ( ч.1 ст. 207 ЦК України).

Пунктами 10.4-10.6 Договору-1 та Договору-2 встановлено право орендаря на односторонню відмову від договору, а п.п. 10.2, 10.3, 10.5 встановлено право орендодавця на односторонню відмову від договору.

Одностороння відмова від договору, відповідно до змісту ч. 3 ст. 651 ЦК, безпосередньо тягне правові наслідки розірвання або зміни договору.

Зокрема, п. 10.4 Договору-1 та Договору-2, встановлено, що орендар може припинити дію цього Договору, надіславши письмове повідомлення орендодавцю за 30 (тридцять) днів у разі незгоди з підвищенням тарифів та платежів, підвищенням орендної плати, у випадку невиконання або неналежного виконання орендодавцем умов цього Договору.

Таким чином, позивач скористався наданим йому правом на односторонню відмову від договору у зв'язку з підвищенням тарифів та платежів орендодавцем, надіславши таку відмову за тридцять днів до припинення договору, про що свідчить повідомлення № 113/210/08 від 29.12.2008р. та №118/209/08 від 29.12.2008р., які вручені представникові відповідача Бочок 29.12.2008 року за вхідними №№ 84, 85 відповідно.

Оскільки умовами договорів оренди, укладеними між сторонами, було передбачено право на односторонню відмову від договору, позивачем була вчинена відмова у строки, передбачені договором, у письмовій формі. Таким чином договір є розірваним з моменту, вказаному у такій відмові, тобто з 01.02.2009 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що підстави для задоволення вимог про зобов'язання відповідача за первісним позовом здійснити документальне оформлення розірвання (припинення) Договору-1 та Договору-2 відсутні, оскільки дію Договору-1 та Договору-2 припинено у відповідності до п. 10. 4 Договорів шляхом вчинення одностороннього правочину у вигляді односторонньої відмови від договору, право на яку передбачено договором, а саме направлення письмового повідомлення Орендодавця про відмову ( від договору оренди, в зв'язку зі зміною тарифів (цін).

Позовні вимоги про стягнення з відповідача сум гарантійного платежу за Договором-1 та Договором-2 у розмірі 51798,53 грн. та 28937,10 грн. - вартість майна позивача переданого на зберігання не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3.1 Договору-1 та Договору-2 орендар сплачує орендодавцю гарантійний платіж за останній та оренду плату за перший місяці оренди в розмірі орендної плати авансом протягом 3-х банківських днів з моменту набуття чинності цього Договору на підставі виставленого орендодавцем рахунку. При умові належного виконання орендодавцем своїх договірних зобов'язань сума гарантійного платежу використовується, як орендна плата за два тижні останнього місяця оренди, та як оплата косметичного ремонту приміщення, яке звільняє орендар (пункт 6.3 Договору).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним було перераховано 08.02.2005р. гарантійний платіж та орендну плату за перший місяць оренди за приміщення 260 кв.м. у розмірі 38160,00 грн. та 01.06.2007р. за приміщення 107,4 кв.м. у розмірі 28666,32 грн, за договорами оренди, які раніше укладались між представниками сторін. Після закінчення строків оренди між сторонами укладено нові договори оренди (Договір-1 та Договір-2) без зміни розміру орендних площ та основних умов оренди, вказані суми гарантійних внесків зарахувались сторонами в подальшому і нових платежів позивачем за первісним позовом не здійснювалось.

Як вбачається із змісту Договору-1 та Договору-2 у зазначених договорах відсутні посилання на зарахування гарантійних платежів за іншими/ або попередніми договорами.

Крім того, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження сплати гарантійних платежів за Договором-1 та Договором-2 або за іншими договорами (як не надано і самих договорів, на які він посилається по тексту позовної заяви), а також не надано доказів на підтвердження зарахування гарантійних платежів за іншими договорами оренди, як гарантійних платежів за Договором-1 та Договором-2.

Колегія не приймає до уваги посилання позивача на те, що заборгованість відповідача підтверджується Актами звірки заборгованості б/н від 24.02.2009р. на суму 35058,33 грн. та б/н від 24.02.2009р. на суму 16740,20 грн., оскільки з наданих до матеріалів справи копій не вбачається, що проведені звірки заборгованостей стосуються саме до Договору-1 та Договору-2, а не проведені за іншими зобов'язаннями між сторонами.

Аналізуючи вищезазначене, колегія приходить до висновку, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування сплати платежів по Договору-1 та Договору-2 (в тому числі і гарантійних платежів) жодними належними та допустимими доказами, позовні вимоги про стягнення з відповідача гарантійного платежу за Договором оренди №01/11-07/1-2м від 01.11.2007 року та Договором оренди №01/11-07/2-4м від 01.11.2007 року задоволенню не підлягають.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача вартості переданого на зберігання майна у відповідності до Додаткової угоди від 02.02.2009р. до договору 01/11-07/1-2м від 01.11.2007 року та яка є невід»ємною його частиною у розмірі 23897,10 грн.

Відповідно до п.1 Додаткової угоди від 02.02.2009р. до договору 01/11-07/1-2м, орендодавець приймає на збереження майно орендаря, що залишилося у приміщенні, яке орендував останній, згідно акту прийому-передачі.

Орендодавець має право продажу зазначеного вище майна за цінами погодженими з орендарем, протягом одного місяця (п.2).

Пунктом 3 додаткової угоди передбачено, що у разі, якщо орендодавець не реалізовує майно протягом терміну, зазначеному у пункті 2 цієї угоди, то він надає доступ працівникам орендаря для демонтажу та вивозу згаданого майна.

Між позивачем та відповідачем було підписано Акт прийому-передачі майна, у відповідності до якого позивач за первісним позовом передає, а відповідач за первісним позовом приймає, майно вказане нижче за цінами, узгодженими сторонами. Майно було встановлено позивачем за первісним позовом в орендованих приміщеннях згідно Договору оренди № 01/11-07/2-4м від 01.11.2007 р., Договору оренди №01/11-07/1-2м від 01.11.2007р.

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ст. 948 ЦК України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Таким чином, виходячи зі змісту правовідносин, що випливають з договору зберігання, зберігач зобов'язаний повернути річ, передану на зберігання поклажадавцеві, а не відшкодувати його вартість. Позивачем не доведено факт звернення до відповідача щодо повернення переданого на зберігання майна або втрати цього майна зберігачем (відповідачем) чи факту реалізації такого майна відповідачем.

Посилання позивача на те, що відповідач має право реалізувати дане майно, а тому повинен відшкодувати позивачеві його вартість, є помилковим, оскільки у відповідності до п.2 Додаткової угоди від 02.02.2009 року продаж переданого на зберігання майна є правом відповідача за первісним позовом, яке він може реалізувати тільки за погодженням з ТОВ "Кан", а не обов'язком.

Пунктом 3 Додаткової угоди встановлено, у разі, якщо майно, передане на зберігання не буде реалізовано у відповідності до п. 2 Додаткової угоди, то відповідач зобов'язаний надати доступ працівникам ТОВ "Кан" для забрання переданих на зберігання речей.

Враховуючи викладене, колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача вартості переданого на зберігання майна у розмірі 23897,10 грн. відповідно до Додаткової угоди від 02.02.2009р. до договору 01/11-07/1-2м від 01.11.2007 року.

Позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом 24524,80 грн. вартості відновлюваного ремонту орендованих приміщень, 169662,93 грн. упущеної вигоди, яку він недоотримав у період з 01.02.2009р. по 15.04.2009р., 20629,61 грн. вартості зберігання майна.

Як правильно встановлено місцевим судом, дію Договору-1 та Договору-2 припинено з 01.02.2009р. у відповідності до п. 10.4 Договорів, в зв'язку з тим, що орендар скористався своїм правом на односторонню відмову від договору, в зв'язку з підвищенням цін та тарифів.

Як вбачається з матеріалів справи, орендар направив орендодавцеві акти приймання-передачі орендованого майна та додаткові угоди про припинення дії договіору-1 та Договору-2, що підтверджується копією поштової квитанції від 10.02.2009 року за № 9385, яка отримана останнім 16.02.2009 року. Однак, орендодавець запропонованого йому виконання орендарем щодо повернення орендованих приміщень шляхом підписання актів повернення орендованих приміщень не прийняв.

Відповідно до п. 2.9 договорів, у разі, якщо орендодавець відмовиться від підписання акту прийому-передачі, він зобов'язаний надати письмово причину такої відмови. Матеріали справи не містять письмової відмови орендодавця від підписання актів з зазначенням причин такої відмови.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

02.02.2009р. між сторонами договорів оренди було підписано додаткову угоду до договору № 01/11-07/1-2м відповідно до умов якої орендодавець приймає на збереження майно орендаря, що залишилося у приміщенні, яке орендував останній, згідно акту прийому-передачі(п.1). Тобто дана угода свідчить про те, що орендар залишив орендовані приміщення, а майно, яке залишилось в приміщенні передав на зберігання позивачеві за зустрічним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Зазначена норма перекликається із встановленим законодавством обов'язком наймача користуватися річчю за її призначенням та не допускати погіршення стану речі. Оскільки об'єктом договору найму можуть бути тільки неспоживні речі, погіршення стану речі, яка перебувала в наймі, може бути викликано лише її нормальним зносом, тобто тим рівнем зносу, який мав би місце незалежно від того, хто здійснює користування річчю. Будь-який інший стан речі, яка повертається із користування, який не відповідає розумінню нормального зносу, повинен бути окремо обумовлений в договорі найму.

Позивачем за зустрічним позовом не надано жодних доказів на підтвердження пошкодження орендованих приміщень орендарем, та порушення відповідачем за зустрічними позовом п. 2.9 Договорів, а також не надано доказів реального понесення ним збитків на відновлення пошкодженої речі.

Надані позивачем за зустрічним позовом локальні кошториси № 2-1-1 та № 2-1-2, до яких додано розрахунок договірної ціни, згідно якого проведення ремонтно-будівельних робіт здійснюється у 2011 році підписано лише позивачем за зустрічним позовом, жодних доказів оплати за проведення даних робіт суду не надано., а отже не доведено понесення реальних витрат на відновлення орендованих приміщень.

Крім того, як встановлено місцевим судом, 15.04.2009 року, приміщення які передавались за Договором-1 та Договором-2, передано в оренду іншим орендаторам.

Пункт 3 ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України визначає, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до ст.22 ЦК України під збитками розуміються, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Збитки – це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов’язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин, і яке виражається у зроблених ним витратах, тощо. Застосування відповідальності у вигляді відшкодування заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань збитків, можливе лише за наявності складу правопорушення, до якого входять такі елементи: протиправна поведінка; наявність збитків; причинний зв’язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; наявність вини.

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 224, 225 ГК України, згідно з якими учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги, щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати нанесені цим збитки суб'єкту права або законні інтереси якого порушені.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладання на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст. 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України) (п. 1 роз'яснення президії ВАСУ від 01.04.1994р. №02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди").

Відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов:

- протиправної дії чи бездіяльності особи;

- заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи;

- причинного зв'язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками; - вини боржника.

Лише за наявності зазначених чотирьох умов настає відповідальність за порушення зобов'язання.

Позивачем за зустрічним позовом визначено розмір упущеної вигоди виходячи з розрахунку орендної плати за приміщення площею 260 кв.м. та 120,55 кв.м., яку позивач міг би отримати у період з 01.02.2009р. по 15.04.2009р., однак не отримав через протиправні, за твердженням позивача, дії відповідача.

Однак, суду не надано жодних доказів на підтвердження неможливості використання орендованих приміщень саме через протиправні дії відповідача за зустрічним позовом, враховуючи відсутність з боку відповідача за зустрічним позовом протиправної поведінки (орендар скористався встановленим договором правом на односторонню відмову), посилання позивача щодо неповернення приміщення орендарем не підтверджені матеріалами справи ( натомість є докази пропонування орендарем документального оформлення передачі орендованих приміщень).

Враховуючи викладене, колегія приходить до висновку про відсутність підстав для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків у розмірі 169662,93 грн.

Позивач за зустрічним позовом просить також стягнути з ТОВ «КАН» витрати по зберіганню майна в розмірі 20629,61 грн. за додатковою угодою до договору № 01/11-07/1-2м.

Згідно ст. ст. 948, 949 ЦК України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання, а зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

При задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом щодо стягнення з ТОВ «КАН» на користь ТОВ «ВІЛЄКС» витрати по зберіганню майна у сумі 20 629,61 грн., 206,29 грн. - витрат по сплаті державного мита та 22,66 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, Суд виходив лише з наявності розрахунку витрат наданих ПП «ВІЛЄКС», які не мають жодних документальних обґрунтувань.

Згідно ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами є письмові та речові докази, та кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. При поданні розрахунків витрат на зберігання ПП «ВІЛЄКС» не надало жодних доказів, що саме такі витрати реально ним було понесено при зберіганні майна отриманого від ТОВ «КАН».

Однак, судом не було враховано, що ТОВ «КАН» не забрало із зберігання майно передане ним ПП «ВІЛЄКС» у зв'язку з тим, що ПП «ВІЛЄКС» відмовлялось від повернення майна, та фактично відмовилось від визнання факту отримання свого майна.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. ПП «ВІЛЄКС» не довело що у його діях відсутня вина щодо неповернення майна із зберігання.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). ПП «ВІЛЄКС» відмовляючись від повернення майна (та взагалі від факту отримання такого майна) порушує умови Додаткової угоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (ст. 612 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 613 ЦК України боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

Враховуючи викладене, колегія приходить до висновку, що ПП «ВІЛЄКС» не має права на відшкодування витрати по зберіганню майна у зв'язку з недоведеністю фактів та розмірів витрат по зберіганню майна, а також наявності саме вини ПП «ВІЛЄКС» у неповерненні майна ТОВ «КАН».

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наявні в матеріалах справи докази всупереч вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не підтверджують обставини, на які посилається позивач за первісним позовом як на підставу своїх вимог, тому відсутні достатні правові підстави для задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що позовні та зустрічні позовні вимоги заявлено без надання переконливих та достатніх доказів, які б свідчили про їх обґрунтованість і законність, а тому відсутні підстави для задоволення як основного так і зустрічного позову.

Оцінюючи вищевикладені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення місцевого суду підлягає зміні, у задоволенні основного позову та зустрічного позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст. 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КАН» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м.Києва від 13.09.2011р. № 9/76 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції.

«В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

«В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛЄКС" (04080, м. Київ, вул. Межигірська, буд.87-А, ЄДРПОУ 21592051)на користь Товариства з обмеженою відповідальність «КАН» (04076, м.Київ, вул. Електриків, буд. 26; ЄДРПОУ 30677272) 103, 15 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду м.Києва».

Матеріали справи № 9/76 повернути Господарському суду м.Києва.

Головуючий суддя                                                                      Тищенко А.І.

Судді                                                                                          Михальська Ю.Б.

                                                                                          Отрюх Б.В.