Постанова № 18382612, 20.09.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2011 р. Справа № 5015/1768/11 Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І.М.головуючий, судді Грек Б.М. і Кривда Д.С.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Лорелея”, м. Львів (далі ТОВ “Лорелея”),

на рішення господарського суду Львівської області від 26.05.2011 та

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2011

зі справи № 5015/1768/11

за позовом приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Брокбізнес”, м. Київ (далі ПАТ “Страхова компанія “Брокбізнес”),

до ТОВ “Лорелея”,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Лущ Ігор Миколайович, м. Львів,

про стягнення 34 948,57 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ПАТ “Страхова компанія “Брокбізнес” звернулося до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з ТОВ “Лорелея” 34 948,57 грн. страхового відшкодування, виплаченого у звязку зі шкодою, завданою майну страхувальника з вини працівника відповідача.

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.05.2011 (суддя Станько Л.Л.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 (колегія суддів у складі: суддя Галушко Н.А. головуючий, судді Краєвська М.В., Орищин Г.В.), позов задоволено. Судові рішення з посиланням на положення частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), статті 27 Закону України “Про страхування” мотивовано обовязком відповідача сплатити заявлену до стягнення суму.

У касаційній сказі ТОВ “Лорелея” просить Вищий господарський суд України рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення названими судовими інстанціями норм процесуального та матеріального права, зокрема, частини другої статті 1172 ЦК України. Скаржник зазначає про те, що: відшкодувати позивачеві збитки у звязку з виплатою страхового відшкодування зобовязаний генпідрядник Львівське комунальне підприємство “Шляхово-ремонтне підприємство Личаківського району м. Львова” (далі КП “Шляхово-ремонтне підприємство Личаківського району м. Львова”), на замовлення якого відповідно до укладених сторонами договорів ТОВ “Лорелея” виконувало роботи з ремонту водоприймальних колодязів, тому саме назване підприємство є належним відповідачем у даній справі; заявлена до стягнення сума визначена без урахування коефіцієнту зносу застрахованого майна (автомобіля).

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги. Представники учасників судового процесу в судове засідання не з'явилися.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Господарськими судами у справі встановлено, що:

- ПАТ “Страхова компанія “Брокбізнес” на підставі укладеного з гр. ОСОБА_1 договору від 01.09.2008 № 006 добровільного страхування автомобіля Subaru Forester, державний номерний знак НОМЕР_1 (далі Договір страхування) та страхового акта від 09.02.2009 № 11488 виплатило названому страхувальнику 34 519, 45 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 02.10.2009 № 9044;

- зазначеного страхового акта складено з урахуванням постанови Франківського районного суду м. Львова від 10.09.2009 у справі № 3-2799/09 про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, визначеного частиною четвертою статті 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення та протоколу про адміністративне правопорушення від 20.07.2009; згідно з цим протоколом ОСОБА_2 як посадова особа ТОВ “Лорелея” під час проведення ремонтних робіт на проїзній частині вул. І. Франка (35) у м. Львові не обмежив рух транспорту на відповідній ділянці, що спричинило пошкодження транспортного засобу (автомобіля Subaru Forester державний номерний знак НОМЕР_1);

- ТОВ “Лорелея” виконувало роботи з поточного ремонту водоприймальних колодязів у м. Львові в тому числі роботи на ділянці, на якій виникла зазначена дорожньо-транспортна пригода, відповідно до укладених з КП “Шляхово-ремонтне підприємство Личаківського району м. Львова” договорами від 01.07.2009 №№ 2009/07/01, 2009/07/01;

- фактичних даних щодо вини КП “Шляхово-ремонтне підприємство Личаківського району м. Львова” як замовника згаданих робіт у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди не встановлено.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала;

Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто дана норма встановлює презумпцію вини завдавача шкоди.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обовязків.

Статтею 27 Закону України “Про страхування” передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

З урахуванням наведеного попередні судові інстанції, встановивши фактичні обставини, які свідчать про обовязок відповідача відшкодувати фактичні затрати позивача з виплати страхового відшкодування за Договором страхування у звязку з шкодою,що була завдана майну страхувальника саме з вини працівника ТОВ “Лорелея” під час виконання ним трудових обовязків, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову у даній справі.

Вищий господарський суд України не бере до уваги твердження скаржника про те, що відповідно до частини другої статті 1172 ЦК України КП “Шляхово-ремонтне підприємство Личаківського району м. Львова” як замовник зобовязане відшкодовувати завдану ТОВ “Лорелея” шкоду майну страхувальника під час виконання ремонтних робіт водоприймальних колодязів у м. Львові за завданням названого замовника, оскільки у справі не встановлено доказів того, що належне виконання завдання замовника (тобто зобовязань ТОВ “Лорелея” за відповідними договорами підряду) спричинило таку шкоду.

Інші доводи скаржника не спростовують висновків, покладених в основу оскаржуваних судових актів, зокрема, з урахуванням наведеного положення статті 27 Закону України “Про страхування”.

Отже, передбачені законом підстави для скасування оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів відсутні.

Керуючись статтями 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 26.05.2011 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 зі справи № 5015/1768/11 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Лорелея” без задоволення.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Грек

Суддя Д. Кривда