Ухвала суду № 18372138, 13.09.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" вересня 2011 р.                               м. Київ                                        К-13796/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Карася О.В., Рибченка А.О., Усенко Є.А., Федорова М.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області на рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року у справі № 7/189-3165 за позовом Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеграл» про визнання недійсним господарського зобов’язання

          Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області (далі-ДПІ у Підволочиському районі Тернопільської області, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес»(далі-ТОВ «Антарес», відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеграл»(далі-ТОВ «Інтеграл», відповідач 2) про визнання недійсним господарського зобов’язання ТОВ «Антарес»з прийняття та оплати виконаної роботи, яке виникло на підставі договору підряду від 02.12.2004 №14 на загальну суму 9900,00грн., укладеного між відповідачами, стягнення з ТОВ «Антарес»на користь ТОВ «Інтеграл»суми вартості виконаних ремонтних робіт в розмірі 9900,00грн. та стягнення з ТОВ «Інтеграл»в доход Держави коштів у розмірі 9900,00грн., одержаних за договором.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2006 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 22.06.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 27.11.2008 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року, позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 208 Господарського кодексу України, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ «Антарес»та ТОВ «Інтеграл»02.12.2004 було укладено договір підряду №14, предметом якого є ремонтні роботи на загальну суму 9900,00грн.

Виконання умов договору підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №ІН 0000133 від 05.02.2005, актом про списання матеріалів використаних для ремонту приміщення на суму 3229,90грн. від 05.02.2005, квитанцією до прибуткового касового ордеру від 05.02.2005 на суму 990,00грн., податковою накладною №26 від 05.02.2005 на суму 9900,00грн. в т.ч. ПДВ 1650,00грн.

Як на підставу позовних вимог, ДПІ посилається на те, податковим органом було проведено виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Антарес»щодо дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2005 по 31.12.2005, за результатами якої було встановлено порушення вимог п.п.7.4.4, п.7.4., п.п..7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок безпідставного включення до складу податкового кредиту ПДВ за лютий 2005 року суми податку в розмірі 1650,00грн. за господарською операцією по договору від 02.12.2004.

Зі змісту акту перевірки №406/23/30786797 від 24.03.2006 вбачається, що перевіркою встановлено, що податкова накладна виписана у відповідності з вимогами п.7.2. ст.7. Закону «Про податок на додану вартість», але оскільки вона не підтверджена первинними документами то не може бути використана при формуванні податкового кредиту.

Відмовляючи в задоволенні позову суди виходили з відсутності доказів, що спірна угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства у вигляді приховування від оподаткування прибутку та доходів, оскільки виконання спірного господарського зобов’язання підтверджується матеріалами справи, а позивачем сам договір не оспорюється, а суду не надано доказів, які підтверджують протиправні дії з боку відповідачів, з якими закон пов’язує визнання правочинів недійсними і настання певних юридичних наслідків для сторін.

Проте, з таким висновком суд касаційної інстанції в повній мірі не погоджується з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі-ГК України) господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203 та частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв’язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання господарського зобов’язання недійсним, а тому, провадження у справі в зазначеній частині підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 157 КАС України.

Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 ГК України Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За результатом розгляду справи було встановлено, що на момент здійснення спірних операцій ТОВ «Інтеграл»було належним чином зареєстровано платником ПДВ та поставлено на облік в податковій інспекції. Факт ухилення зазначеної особи від сплати податків не встановлено. Матеріалами справи підтверджується, що спірні операції відображені в бухгалтерському та податковому обліку і у вартості товару сплачено суму податку на додану вартість.

Посилання податкового органу, в обґрунтування вимоги про визнання угоди між відповідачами фіктивною, на факт невикористання ТОВ «Антарес»у власній господарській діяльності приміщення, зазначеного в договорі є недоречним, оскільки установлення даного факту не тягне за собою недійсності угоди.

Крім того, слід зазначити, що санкції, встановлені частиною 1 статтею 208 ГК України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а отже не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини 1 статті 238 ГК України. З огляду на це, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що спірні відносини виникли в результаті укладення між відповідачами договору від 02.12.2004 року, який було виконано 05.02.2005, в той час як з позовом до суду ДПІ у Підволочиському районі Тернопільської області звернулась лише 27.07.2006, тобто поза межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого статтею 250 ГК України.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій правильно дійшли висновку про відсутність законних підстав для застосування санкцій, передбачених ст. 208 ГК України.

Відповідно до частини 1 статті 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і закриває провадження у справі з підстав встановлених статтею 157 цього кодексу і згідно ч.1 ст.224 КАС України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення –без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.                    

Керуючись ст. ст. 157, 210, 220, 221, 223, 224, ч.1 ст. 228, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року у справі № 7/189-3165 в частині визнання недійсним господарського зобов’язання ТОВ «Антарес»з прийняття та оплати виконаної роботи, яке виникло на підставі договору підряду від 02.12.2004 №14 на загальну суму 9900,00грн., укладеного між ТОВ «Антарес» та ТОВ «Інтеграл», скасувати. Провадження у справі в цій частині закрити.

В іншій частині рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року у справі № 7/189-3165 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 236 –238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ____ О.В. Карась

____ А.О. Рибченко

____ Є.А. Усенко

____ М.О. Федоров