Ухвала суду № 18354279, 11.08.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/428/11

Головуючий у 1-й інстанції: Касап В.М.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В. Ю., Сапальової Т.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Полонському районі Хмельницької області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.03.2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Понінківський картонно-паперовий комбінат" до державної податкової інспекції у Полонському районі Хмельницької області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2011 року ТОВ "Понінківський картонно-паперовий комбінат" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Полонському районі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги заявник мотивував тим, що за результатами проведеної ДПІ у Полонському районі планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 13.04.2009 року по 31.12.2009 року встановлено порушення позивачем п.5.1., пп. 5.2.1. п.5.2, пп. 5.3.9. п. 5.3. ст.5, пп.11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», на підставі яких складено акт № 1716/231-36475570 від 17.05.2010 року та винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 26.05.2010 року № 0000782301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 861198,00 грн. та від 26.05.2010 року № 0000792301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств у розмірі 938085,00 грн.

За результатами розгляду скарг позивача, ДПІ у Полонському районі прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.07.2010 року №0000782301/1, №0000792301/1, від 21.10.2010 року №0000782301/2, №0000792301/2, від 29.12.2010 року № 0000782301/3, № 0000792301/3.

Вважаючи вказані повідомлення-рішення протиправними, товариство звернулось ло суду з вимогою про їх скасування.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 березня 2011 року вказаний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

Зокрема апелянт наголошує на тому, що судом першої інстанції не надано жодної правової оцінки фіктивності контрагентів позивача та проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди в т.ч. позивачу з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги положення ч.2 ст. 228 Цивільного кодексу України, зокрема податковий орган наголошує на нікчемності правочинів позивача з контрагентами за, оскільки у цих підприємств відсутня достатня на думку скаржника кількість трудових ресурсів, та основних засобів, які б забезпечували приймання продукції від постачальника та відвантаження її покупцю.

Апелянт наголошує, що у контрагентів TOB «Младен Груп-Лтд», TOB «Укромаркетс», СПД ФОП ОСОБА_2 відсутні ліцензії на збирання, заготівлю макулатури та відсутні вимоги для провадження діяльності із збирання та заготівлі відходів.

На думку апелянта, всі операції ТОВ "Понінківський картонно-паперовий комбінат" не мали реального характеру, операції з продажу та придбання товарів (робіт, послуг), відображені в податковій звітності контрагентів не мали і не могли мати ніякого юридичного змісту, діяльність контрагентів здійснювалась в порушення ст.42 Конституції України, ст.24 та ст.6 Господарського кодексу України.

Операції з поставки проклеючої дисперсії від TOB "Толден" та поставки макулатури від TOB «Младен Груп-Лтд», TOB «Укромаркетс», СПД ФОП ОСОБА_2, та відповідно оприбуткування і приймання-передача такого товару не проводились, підприємством здійснено операції лише шляхом проведення по регістрах бухгалтерського обліку, товарно-майновий характер яких наявними документами перевірки не підтверджено, тому вказані правочини є нікчемними.

Апелянт зауважує, що контрагентами видавались податкові та підписувались акти приймання-передачі накладні без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Контрагентами порушено ст.228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. Правочини Позивача з даним контрагентами відповідно до п.п.1, 2 ст.215, п.п.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків.

У звязку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до направлень від 31 березня 2010 року №70/231, 22 квітня 2010 року №92/231, згідно із п.1 ст.11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, ДПІ у Полонському районі проведена планова виїзна перевірка ТОВ „Понінківський картонно-паперовий комбінат" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 13.04.2009 року по 31.12.2009 року.

Судом першої інстанції також встановлено, що ТОВ „Понінківський картонно-паперовий комбінат" за період, що перевірявся мав договірні відносини з TOB "Толден", згідно договору поставки хімічних продуктів № 22/06/09 від 22.06.2009 року, з TOB «Младен Груп-Лтд» згідно договору поставки макулатури № 27/10/09 від 27.10.2009 року, з TOB «Укромаркетс» згідно договору поставки макулатури № 11/09 від 06.11.2009 року, та з ФОП ОСОБА_2 згідно договору поставки макулатури № 01/07 від 01.07.2009 року.

В ході проведення перевірки апелянтом встановлено порушення ТОВ „Понінківський картонно-паперовий комбінат" п.5.1., пп. 5.2.1. п.5.2, пп. 5.3.9. п. 5.3. ст.5, пп.11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В результаті виявлених порушень ДПІ у Полонському районі складено акт № 1716/231-36475570 від 17.05.2010 року, на підставі якого винесено податкове повідомлення - рішення від 26.05.2010 р. № 0000782301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 861198,00 грн., в тому числі 574132,00 грн. за основним платежем та 287066,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення - рішення від 26.05.2010 року № 0000792301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств у розмірі 938085,00 грн., в тому числі 712555,00 грн. за основним платежем та 225530,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. За результатами розгляду скарг позивача в процедурі апеляційного узгодження податкового зобовязання ДПІ у Полонському районі були прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.07.2010 року №0000782301/1, №0000792301/1, від 21.10.2010 року №0000782301/2, №0000792301/2, від 29.12.2010 року №0000792301/3, № 0000782301/3.

Суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови та задовольняючи позов, виходив з того, що податковим органом не наведено належних та допустимих доказів факту того, що укладені між ТОВ „Понінківський картонно-паперовий комбінат" та його контрагентами TOB „Толден", TOB «Младен Груп-Лтд», TOB «Укромаркетс», ФОП ОСОБА_2 правочини не мали реального характеру.

Крім того, податковим органом не доведено факту порушення позивачем п.5.1., пп. 5.2.1. п.5.2, пп. 5.3.9. п. 5.3. ст.5, пп.11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак податкові повідомлення-рішення від 26 травня 2010 року №0000782301/0, № 0000792301/0, від 30 липня 2010 року № 0000782301/1, № 0000792301/1, від 21 жовтня 2010 року № 0000782301/2, № 0000792301/2, від 29 грудня 2010 року № 0000792301/3, № 0000782301/3 є протиправними та підлягають скасуванню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно із ст.67 Господарського Кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п.5.11. Закону N 334/94-ВР установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Виключний перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат передбачено п.5.3. вказаного Закону.

Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності ( п . 5.1 Закону N 334/94-ВР).

Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою ( п . 1.32 Закону N 334/94-ВР ).

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці ( п . 5.2.1. Закону N 334/94-ВР ).

Колегія суддів зауважує, що пункт 5.2 Закону N 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат, а пункт 5.3 - перелік витрат, які до складу валових не належать незалежно від того, чи пов'язані вони із господарською діяльністю платника податків, а отже до складу валових витрат відносяться ті витрати, які здійснені позивачем для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, та не зазначені в переліку пункту 5.3 статті 5 Закону N 334/94-ВР.

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вже висловлювала правову позицію щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії. Зокрема, у постанові від 10 червня 2008 року (справа N 21-2044во07) було вказано, що до складу валових витрат належать лише витрати, які прямо передбачені Законом, що використовувалися для забезпечення господарської діяльності підприємства.

Разом з тим, серед обмежень, передбачених п.5.3. Закону N 334/94-ВР послуги, які виключено апелянтом зі складу валових витрат позивача, відсутні.

За своїм змістом ця норма Закону передбачає як підставу для невключення до складу валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених документально.

Також колегія суддів відзначає, що нормами Закону N 334/94-ВР не передбачено необхідності доказування платником податку безпосереднього зв'язку здійснених ним витрат саме у зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тобто наперед вважається, що всі витрати платника податку є прямо пов'язані із такою підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, на що й вказує пункт 5.10 ст. 5 Закону N 334/94-ВР.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів в разі фактичного здійснення господарської операції.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи містять відповідні договори поставки та податкові та видаткові накладні позивача з кожним із контрагентів, які повністю підпадають під визначення первинних документів та підтверджують факт здійснення товариством господарських операцій.

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на відсутність у позивача документів на транспортування товару, оскільки товариство не відносило до валових витрат понесені транспортні витрати без первинних транспортних документів, одночасно посилання на неправомірне віднесення до валових витрат сум по придбаних товарно-матеріальних цінностях, перевезення яких не підтверджено товарно-транспортними накладними суперечить чинному законодавству.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, TOB „Толден", TOB «Младен Груп-Лтд», TOB «Укромаркетс», ФОП ОСОБА_2 складських приміщень не використовують, а отже транспортування здійснювалось за рахунок покупця, тобто ТОВ „Понінківський картонно-паперовий комбінат" здійснював транспортування своїм транспортом, а відтак не відніс до валових витрат суми витрат за транспортування товарів.

Колегія суддів ставиться критично до тверджень апелянта про нікчемність укладених між позивачем та контрагентами правочинів за ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, враховуючи наступне.

По-перше, відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас, вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно, по-перше, встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

По-друге, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Вищий адміністративний суд України вже висловлював правову позицію щодо застосування норм права при розгляді відповідних спорів платників податків з податковими органами. Зокрема в постанові від 02.09.2010 р. К-23029/07 та ухвалі від 04.03.2010 р. К-53289/09 зазначено, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, за обставин, які склалися, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України податковим органом таких доказів суду не надано.

По-третє, вирішуючи питання про наявність у позивача та / або його контрагентів умислу на укладення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, необхідно враховувати, що самі лише факти незнаходження контрагентів позивача за їх юридичними та / або фактичними адресами на момент обстеження таких адрес представниками податкових органів, інформація про кількість працюючих на товариствах контрагентів позивача не є достатньою підставою для висновку про наявність у діях позивача та / або його контрагентів мети, що суперечить інтересам держави та суспільства під час укладення відповідних правочинів.

Крім того, виходячи з вимог ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Законодавством не передбачено обов'язку позивача перевіряти достовірність даних, які вказуються контрагентами у їх первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

По-четверте, висновки апелянта викладені в Акті про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з контрагентами спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а саме договорами поставки та податковими та видатковими накладними.

Відтак, колегія суддів зауважує, що наведені документи, що були предметом аналізу під час проведення відповідних перевірок цілком і повністю відповідають ч.2 ст.9 Закону, містять вичерпну інформацію про зміст і обсяг господарських операцій та одиницю їх виміру (послуга).

Колегія суддів також вважає, що вимоги апелянта щодо відображення в первинних документах будь-якої іншої додаткової інформації як зазначено вище нічим необґрунтовані, а висновки про невіднесення таких документів до первинних безпідставні.

Оскільки первинні документи, що підтверджують надання послуги повністю відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік»та пункту 2.4. затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, суд приходить до висновку про відсутність підстави для застосування п.п 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого до складу валових витрат не належать витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

По-пяте, колегія суддів зауважує, що згідно з ч.2 ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавство не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства допущенні його контрагентом, які тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків.

На підставі вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку, що правочини позивача з контрагентами мали реальний характер, здійснення господарських операцій за ними підтверджується належним чином складеними первинними документами, що відповідають вимогам законодавства, відповідачем належними і допустимими доказами не доведено недійсності вищевказаних правочинів, так само як і будь-яких інших підстав, за якими позивач не мав законних підстав включати витрати, понесені у звязку з оплатою послуг контрагентів до складу валових.

Відповідно до п. 1.3. статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.10.1 статті 10 Закону України “Про податок на додану вартість” особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є: а) платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Як передбачено п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 "Про податок на додану вартість", Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Окрім того, при вирішенні справи суд бере до уваги, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплати товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи зі змісту положень п.п.7.2.3 пп.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України “Про податок на додану вартість” передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту 7.2.4 п. 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165 (із змінами та доповненнями), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Факти надання контрагентами послуг позивачу за правочинами підтверджується належним чином оформленими первинними документами позивача, які були надані відповідачу під час проведення перевірки. Зауваження до форми і змісту накладних у Актах перевірок відсутні. Відповідачем в актах перевірок не заперечується, що на момент видачі податкових накладних контрагенти були включені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, тому на законних підставах видали податкові накладні.

Помилковість висновків апелянта про завищення позивачем валових витрат та необґрунтоване віднесення вищевказаних операцій з контрагентами до нікчемних правочинів обумовлюють неправомірність висновків податкового органу про завищення позивачем сум податкового кредиту за правочинами з контрагентами та заниження позивачем податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.

Отже, сума податку на додану вартість, віднесена позивачем до податкового кредиту, що підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної. Відповідна сума ПДВ позивачем сплачена в вартості наданих послуг.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних контрагентами податкових накладних, а також віднесення до валових витрат, які здійсненні у звязку з наданням послуг контрагентами, за висновком суду апеляційної інстанції, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що Хмельницький окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Полонському районі Хмельницької області, залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.03.2011 року, без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Головуючий <Список >Смілянець Е. С.

Судді< Список >Сторчак В. Ю.

< Список >Сапальова Т.В.