Постанова № 18341980, 15.09.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2011 р. № 2а-6570/11/1370

13 год. 27 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Качур Р.П.,

за участю секретаря судового засідання - Подібки М. З.

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області до товариства з обмеженою відповідальністю «ПолліЛьвів» про стягнення нарахованих із застосуванням «звичайних цін»сум податків,

В С Т А Н О В И В:

7 червня 2011 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області до товариства з обмеженою відповідальністю «ПолліЛьвів»про стягнення нарахованих із застосуванням «звичайних цін»сум податків в сумі 100123 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач здійснював продаж товарів контрагенту повязаній особі за цінами, нижчими від цін на ті самі товари для інших контрагентів. Відтак позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 6863/10/10 від 20.06.2011 року (вх. № 28767) просить стягнути суму податкового зобовязання з податку на прибуток та з податку на додану вартість, визначеного із застосуванням звичайних цін, на загальну суму 125154 грн.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали, просив задовольнити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у запереченні проти позову № 55/11 від 24.06.2011 року (вх. № 29614), де вказано, що ціноутворення на підприємстві здійснюється на підставі наказу № 4/09 від 04.02.2009 року, тобто в залежності від величини гурту та постійного Клієнта та не узалежнене від того, чи Клієнт є повязаною особою. Вважає позовні вимоги безпідставними та просить відмовити у їх задоволенні.

Представники відповідача проти позову заперечили, надали пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просили у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПолліЛьвів» зареєстроване Городоцькою районною державною адміністрацією Львівської області 04.12.2008 року, що підтверджено копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 467459. Відповідача взято на облік в органах ДПС 05.12.2008 року за № 1462 згідно довідки позивача № 753 від 25.10.2010 року

В період з 24.03.2011 року по 13.04.2011 року Державною податковою інспекцією у Городоцькому районі Львівської області проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року товариства з обмеженою відповідальністю «ПолліЛьвів», про що складено Акт № 143/23/36264151 від 18.04.2011 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 3.1. ст. 3, п. 4.1. ст. 4, п. п. 7.4.1., п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 55624 грн., а також порушення п. 4.1. ст. 4, п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 44499 грн.

28.04.2011 року позивачем на підставі акта перевірки № 143/23/36264151 від 18.04.2011 року прийнято податкове повідомлення рішення № 0000252301, яким встановлено порушення п. 3.1. ст. 3, п. 4.1. ст. 4, п. п. 7.4.1., п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у звязку з чим збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток в розмірі 69530 грн., у тому числі за основним платежем 55624 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 13906 грн.

28.04.2011 року позивачем на підставі акта перевірки № 143/23/36264151 від 18.04.2011 року прийнято податкове повідомлення рішення № 0000262301, яким встановлено порушення п. 4.1. ст. 4, п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у звязку з чим збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в розмірі 55624 грн., у тому числі за основним платежем 44499 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 11125 грн.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 1.18. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п. 4.1. ст. 4 цього ж Закону база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 цього ж Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

Згідно п. п. 1.20.1. п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно п. п. 1.20.2. п. 1.20. ст. 1 цього ж Закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно п. п. 1.20.8. п. 1.20. ст. 1 цього ж Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим же Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Згідно п. п. 1.20.10. п. 1.20 ст. 1 цього ж Закону донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Згідно п. 3.1. ст. 3 цього ж Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 4.1. ст. 4 цього ж Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно ст. 190 ГК України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Згідно ст. 2 Закону України «Про ціни і ціноутворення», цей закон поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва.

Згідно ст. 7 цього ж Закону, вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Згідно п. 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Сторонами долучено до матеріалів справи копії:

- наказу директора ТзОВ «Поллі Львів»№ 4/09 від 04.02.2009 року, яким встановлено, що для разової партії Товару більш ніж на 100000 грн. рівень торгівельної націнки складатиме не більш ніж 1% від прихідної ціни. Вказана торгівельна націнка стосується тільки постійних гуртових Покупців товару Товариства;

- договору № С-168П від 11.12.2009 року, укладеного між ТзОВ «Поллі Львів»та ТзОВ «М-ФОН»та додаткової угоди до вказаного договору стосовно ціноутворення;

- договору № СТ-55 від 01.09.2010 року, укладеного між ТзОВ «Поллі Львів»та ТзОВ «Торгова Група»та додаткової угоди до вказаного договору стосовно ціноутворення;

- договору № 3/10 від 01.01.2010 року, укладеного між ТзОВ «Поллі Львів»та ПП «Аркадія»та додаткової угоди до вказаного договору стосовно ціноутворення;

- договору № 9/09 від 01.04.2009 року, укладеного між ТзОВ «Поллі Львів»та ПП «Аркадія»та додаткової угоди до вказаного договору стосовно ціноутворення;

- договору № 160909-02/1П від 16.09.2009 року, укладеного між ТзОВ «Поллі Львів»та ТзОВ «ПАККО Холдинг»та додаткової угоди до вказаного договору стосовно ціноутворення;

- договору № ТП-195 від 01.01.2010 року, укладеного між ТзОВ «Поллі Львів»та ТзОВ «Торгова мережа «Барвінок»та додаткової угоди до вказаного договору стосовно ціноутворення;

- договору № ТП-132 від 21.01.2011 року, укладеного між ТзОВ «Поллі Львів»та ТзОВ «Торгова мережа «Барвінок»;

- договору № 422 від 10.02.2010 року, укладеного між ТзОВ «Поллі Львів»та ТзОВ «Львівхолод»та додаткової угоди до вказаного договору стосовно ціноутворення;

- договору № 27 від 01.05.2010 року, укладеного між ТзОВ «Поллі Львів»та фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 та додаткової угоди до вказаного договору стосовно ціноутворення.

Право податкового органу на донарахування податкових зобов'язань платника податку внаслідок визначення звичайних цін, встановлено законодавством, однак, на думку суду, процедура визначення звичайних цін повинна відповідати вимогам цього ж законодавства.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Представники відповідача рівень цін, які застосовували при продажу товарів обґрунтовують тим, що відповідно до наказу директора ТзОВ «Поллі Львів»№ 4/09 від 04.02.2009 року при продажу товару великими партіями встановлювали націнку не більш ніж 1% від прихідної ціни і для постійних покупців. Також зазначає про те, що податковим органом під час проведення перевірки не перевірялися обсяги поставки і відповідні ціни продажу, а лише порівнювалася ціна продажу для різних покупців.

Представник позивача зазначив, що під час проведення перевірки не перевірялася відповідність розміру поставки і цінової політики, передбаченої наказом № 4/09 від 04.02.2009 року.

Також представники позивача пояснили, що запит до платника податків для обґрунтування рівня звичайних цін податковим органом не скеровувався, при визначенні рівня звичайних цін він виходив з того, що платником реалізовувались товари контрагенту ПП «Аркадія»нижче рівня цін, встановлених для ряду інших контрагентів, наказ про ціноутворення на підприємстві та договори, укладені з контрагентами відповідача на тих же пільгових умовах стосовно ціноутворення під час перевірки податковим органом до уваги не бралися, запити до інших органів (торгово-промислової палати тощо), які надають висновки щодо рівня цін на товари і послуги не направлялися, що свідчить про те, що податковий орган не діяв в межах норм законодавства.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що податковим органом під час перевірки зроблено висновок про рівень звичайних цін на Яблуко Гренни у наступних розмірах: у лютому місяці 2010 р. - 7,92 грн., у квітні місяці 2010 р. 8,83 грн., у серпні 2010 р. 8,21 грн., у листопаді місяці 2010 р. 12,08 грн.

Із цінових довідок Львівської торгово-промислової палати від 23.08.2011 року та від 29.07.2011 р., які долучено до матеріалів справи (а.с. 166-177) визначено ціни на Яблуко Гренни у лютому-квітні 2010 року середня ціна - 5,51 грн., максимальна - 6,3 грн.; у серпні 2010 року середня 6,3 грн., максимальна 6,83 грн.; у листопаді місяці 2010 року середня 7,35 грн. максимальна 8,4 грн.

Також, Суд зазначає про те, що ціни на товари, зазначені у висновках Львівської торгово-промислової палати, не відповідають «звичайним цінам», визначеним податковим органом, проте є близькі до цін, які застосовувалися відповідачем для контрагента ПП «Аркадія», а також для інших його контрагентів (ТзОВ «М-ФОН», ТзОВ «Торгова Група», ТзОВ «ПАККО Холдинг», ТзОВ «Торгова мережа «Барвінок»та ін.), що відповідає наказу про цінову політику підприємства та не суперечить нормам чинного на момент проведення господарських операцій законодавства, хоча запит до Львівської торгово-промислової палати з метою визначення рівня звичайних цін скеровано не під час перевірки, а під час розгляду судової справи, що вказує на недотримання податковим органом процедури визначення розміру звичайних цін, встановленого законодавством.

Належних та допустимих доказів визначення у встановленому законом порядку рівня звичайних цін на товари, що реалізовувались відповідачем контрагенту ПП «Аркадія»позивачем не надано.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані відповідачем переконують у підставності заперечень позовних вимог.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобовязані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, чого позивачем зроблено не було.

Згідно ч. 3 ст. 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, Суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки у діях відповідача відсутні порушення п. 3.1. ст. 3, п. 4.1. ст. 4, п. п. 7.4.1., п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також п. 4.1. ст. 4, п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За таких обставин суд вважає, що позивач не довів підставності позовних вимог, а тому у позові слід відмовити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, правила ст. 94 КАС України не застосовуються.

Керуючись ст. ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 20 вересня 2011 року.

Суддя Качур Р.П.