Постанова № 18341972, 15.09.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2011 р.                                                                                 № 2а-5783/11/1370

17 год. 42 хв.          

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -                                                  Качур Р.П.,

за участю секретаря судового засідання -                     Подібки М. З.

представника позивача ОСОБА_1, представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова до приватного підприємства «Санлассі»про стягнення податкового боргу, –

В С Т А Н О В И В:

19 травня 2011 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова до приватного підприємства «Санлассі»про визнання нарахування зобов’язання по податку на прибуток, визначеного із застосуванням звичайних цін, правомірним та стягнення суми податкового зобов’язання в розмірі 61074 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач здійснював продаж результатів робіт (послуг) за цінами нижчими від звичайних цін на такі роботи (послуги), а саме нижче собівартості. Відтак позивач просить визнати нарахування зобов’язання по податку на прибуток, визначеного із застосуванням звичайних цін, правомірним та стягнути суму податкового зобов’язання, визначеного із застосуванням звичайних цін, в розмірі 61074 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві від 25.06.2011 року (вх. № 29299), де вказано, що відповідачем реалізовано роботи (послуги) нерезиденту згідно укладеного контракту, а оскільки на даний вид послуг державне регулювання цін не встановлювалося, то до уваги беруться ціни, зазначені в контракті. Вважає позовні вимоги безпідставними та просить відмовити у їх задоволенні.

Представники відповідача проти позову заперечили, надали пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просили у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Приватне підприємство «Санлассі» зареєстроване Виконавчим комітетом Львівської міської ради 10.10.2008 року, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців № 9974032 від 18.05.2011 року.

В період з 13.12.2010 року по 18.01.2011 року Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 10.10.2008 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 10.10.2008 року по 30.09.2010 року приватного підприємства «Санлассі», про що складено Акт № 38/23-2/36183111 від 25.01.2011 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5, п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.3. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 77484 грн.

05.01.2011 року позивачем скеровано на адресу відповідача запит про представлення документів та проведення інвентаризації, у якому просив надати обґрунтування звичайних цін при реалізації товарів.

Згідно Розрахунку від 18.05.2011 року про визначення податкових зобов’язань із застосуванням звичайних цін позивачем визначено суму податкових зобов’язань із застосуванням звичайних цін за платежем податок на прибуток в розмірі 61074 грн., у тому числі за основним платежем 48859 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 12215 грн.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. п. 1.20.1. п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно п. п. 1.20.2. п. 1.20. ст. 1 цього ж Закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Згідно п. п. 1.20.5-1 п. 1.20. ст. 1 цього ж Закону, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість»та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Згідно п. п. 1.20.8. п. 1.20. ст. 1 цього ж Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим же Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Згідно п. п. 1.20.9. п. 1.20. ст. 1 цього ж Закону додатково до правил визначення звичайної ціни, встановлених цим пунктом, Кабінет Міністрів України має право встановити методологію визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону

Згідно п. п. 1.20.10. п. 1.20 ст. 1 цього ж Закону донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Згідно п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно п. п. 7.4.3. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Згідно ст. 190 ГК України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Згідно ст. 2 Закону України «Про ціни і ціноутворення», цей закон поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва.

Згідно ст. 7 цього ж Закону, вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Згідно п. 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідачем долучено до матеріалів справи:

- копію контракту № 1/52-08 від 05.12.2008 року, згідно якого ПП «Санлассі»(постачальник) зобов’язується виготовити і поставити продукцію згідно з вимогами замовника, а фірма «Naama Naot Germany GmbH»(замовник) зобов’язується поставити матеріали та провести оплату наданих постачальником послуг. Загальна вартість Контракту становить 610353,22 Євро, у тому числі вартість давальницької сировини 466453,77 Євро, вартість послуг 143899,45 Євро;

- копію Додатка № 14 до Контракту № 1/52-08 від 05.12.2008 року, згідно якого встановлюється нова редакція специфікації, а також загальна вартість Контракту становить 2145730,82 Євро, у тому числі вартість давальницької сировини 1752190,82 Євро, вартість послуг 393540 Євро.

Право податкового органу на донарахування податкових зобов'язань платника податку внаслідок визначення звичайних цін, встановлено законодавством, однак, на думку суду, процедура визначення звичайних цін повинна відповідати вимогам цього ж законодавства.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Належних та допустимих доказів визначення у встановленому законом порядку рівня звичайних цін на виконання робіт, вказаних у Контракті № 1/52-08 від 05.12.2008 року позивачем не надано.

Визначаючи рівень звичайних цін податковий орган використовував метод «витрати плюс», визначений п.п. 1.20.9 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»і виходив лише із даних бухгалтерського обліку відповідача. При цьому не використовував інформацію про укладенні на момент виконання умов контракту договори з ідентичними (однорідними) роботами (послугами) у зіставних умовах.

Суд зазначає, що застосування податковим органом п. п. 1.20.9. п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є неправомірним, оскільки відповідач не є природнім монополістом, відтак при визначенні звичайних цін не може бути застосовано вказаної норми Закону.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані відповідачем переконують у підставності заперечень позовних вимог.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов’язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, чого позивачем зроблено не було.

Згідно ч. 3 ст. 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, Суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки у діях відповідача відсутні порушення п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5, п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.3. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За таких обставин суд вважає, що позивач не довів підставності позовних вимог, а тому у позові слід відмовити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, правила ст. 94 КАС України не застосовуються.

Керуючись ст. ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 20 вересня 2011 року.

Суддя                                                             Качур Р.П.