Рішення № 18298788, 12.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 33/47012.09.11

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Енергобанк"

до товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Дельта Ре"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

товариство з обмеженою відповідальністю "Метрополія-Цінні папери"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

товариство з обмеженою відповідальністю "АУРІ"

про визнання недійсним договору про залучення коштів на умовах

субординованого боргу від 15.12.2004 року

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю № 09/05-185 від 30.09.2010 року;

ОСОБА_2 представник за довіреністю № 2006 від 23.11.2010 року;

від відповідача: ОСОБА_3. представник за довіреністю б/н від 18.01.2011 року;

ОСОБА_4 представник за довіреністю б/н від 01.02.2011 року;

від третіх осіб: 1) не з'явився;

2) не з'явився.

встановив:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Енергобанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Страхове товариство "Дельта Ре", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Метрополія-Цінні папери" про визнання недійсним договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 15.12.2004 року.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в 2004 році з метою забезпечення дотримання нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу Н1 (не менше 6 000000,00 євро) при значних коливаннях курсу євро по відношенню до національної валюти і відповідному перегляду Національним банком встановленого мінімального розміру регулятивного капіталу банків у гривнях, а також в забезпечення виконання зобов'язань акціонерного банку «Енергобанк»у письмовій угоді (в редакції від 08.10.2004 року) укладеної з Національним банком України в частині плану збільшення регулятивного капіталу, а також з метою мінімізації негативних наслідків (зменшення поточного фінансового результату діяльності банку) від зменшення розміру основного капіталу в результаті деформування резервів під активні операції за результатами інспектування в розмірі 7 млн. грн. в серпні 2004 року, було прийнято рішення залучити кошти на умовах субординованого боргу в розмірі 3 000000,00 грн.

На виконання цього рішення 15.12.2004 року між акціонерним банком «Енергобанк»та товариством з обмеженою відповідальністю «ТІТАНІК»(правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «АУРІ») укладено договір про залучення коштів на умовах субординованого боргу (в подальшому, 04.03.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «АУРІ»та товариством з додатковою відповідальністю «Дельта Ре»укладено договір про відступлення права вимоги за договором про залучення коштів на умовах субординованого боргу).

Позивач стверджує, що договір про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 15.12.2004 року було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися даним правочином, оскільки відповідно до чинного законодавства для інвестора за договором про залучення коштів на умовах субординованого боргу встановлювався ряд обовязкових вимог, в тому числі: інвестор та пов'язані з ним особи не можуть мати зобов'язань перед банком-боржником на дату укладання договору, кошти, залучені на умовах субординованого боргу є незабезпеченими, не можуть бути погашені за ініціативою власника, не можуть бути взяті з банку раніше п'яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. Тоді як, між товариством з обмеженою відповідальністю «Метрополія-Цінні папери»та акціонерним банком «Енергобанк»15.12.2004 року укладено договір Т 1720; Т-111 купівлі-продажу цінних паперів (процентних іменних облігацій ТОВ «Мегрополія-Цінні папери») в кількості 2 990 штук, на загальну суму 3 046 000,00 грн., за яким Енергобанку передано у власність цінні папери (облігації прості іменні), а Енергобанк перерахував на користь ТОВ «Метрополія-Цінні папери»кошти у розмірі 3 046 000, 00 грн. (кошти направлено 16.12.2004 року на рахунок продавця № 26504301002927 в АКБ «Трансбанк»). 16.12.2004 року з КБ «Трансбанк» від ТОВ «ТІТАНІК»на користь Енергобанку надійшли кошти по договору субборгу у розмірі 3 000 000, 00 грн. Тобто, надання коштів по договору субборгу фактично відбулося за рахунок коштів самого АБ «Енергобанк».

Аналогічні перерахування коштів були проведені 21.12.2004 року, у зв'язку з укладенням додаткової угоди № 1 до договору субборгу про збільшення суми коштів за договором до 6 000 000, 00 грн., а саме - було укладено 3 договори купівлі-продажу цінних паперів з ТОВ «Метрополія-Цінні папери»: договір № Т1730; Т-119 купівлі-продажу цінних паперів від 21.12.2004 року на суму 1 015 000, 00 грн.; договір № Т1733; Т-120 купівлі-продажу цінних паперів від 21.12.2004 року на суму 1 009 000, 00 грн.; договір N9 Т1735; Т-121 купівлі-продажу цінних паперів від 21.12.2004 року на суму 1 022 000, 00 грн.

За твердженням позивача, всі перелічені вище дії, вчинено сторонами лише з метою відображення правочину, так би мовити, «на папері», фактично, кошти які мали б знаходитись на відповідному рахунку в Енергобанку протягом всього періоду з моменту підписання договору субборгу, були коштами Енергобанку, які було направлено спочатку на придбання цінних паперів у ТОВ «Метрополія-Цінні папери»(за завищеною ціною, що не відповідала їх реальній вартості), а потім інвесторові шляхом розрахунків між ТОВ «Метрополія-Цінні папери»(можливо, за участі інших осіб). Тобто, фактично, здійснювався виключно рух коштів, що належали Енергобанку, і жодних коштів від ТОВ «ТІТАНІК»(ТОВ «АУРІ») не залучалось.

Таким чином позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 15.12.2004 року, що укладений між товариством з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Дельта Ре»та публічним акціонерним товариством «Енергобанк»як фіктивний, тобто такий, що не має на меті встановлення правових наслідків.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.12.2010 року порушено провадження у справі № 33/470, розгляд справи призначено на 14.12.2010 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.12.2010 року, у зв'язку з неявкою представника третьої особи в судове засідання, залученням до участі у справі в якості третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю "АУРІ" та необхідністю витребування додаткових доказів від акціонерного комерційного банку "Трансбанк", розгляд справи відкладено до 17.01.2011 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.01.2011 року розгляд справи відкладено до 01.02.2011 року, у звязку із клопотанням представників позивача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.02.2011 року розгляд справи відкладено до 15.02.2011 року, у звязку із клопотанням представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.02.2011 року провадження у справі № 33/470 зупинено та призначено оціночну експертизу, яку доручено провести Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

06.07.2011 року до відділу діловодства господарського суду м. Києва надійшли матеріали справи № 33/470 та висновок судової оціночної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 2458/11-16 від 15.06.2011 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.07.2011 року поновлено провадження у справі, розгляд справи призначено на 25.07.2011 року.

У відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів по справі в судовому засіданні від 25.07.2011 року оголошено перерву до 12.09.2011 року.

В судове засідання 12.09.2011 року зявились представники позивача та відповідача, подали документи на виконання вимог суду, а також надали пояснення по суті справи. Представники позивача не визнали висновок судової оціночної експертизи та надали усні пояснення по справі, відповідно до яких уточнили позовні вимоги та просили суд визнати недійсним договір про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 15.12.2004 року, що укладений товариством з обмеженою відповідальністю «ТІТАНІК» та акціонерним товариством «Енергобанк», а також стягнути з відповідача 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Представники відповідача заперечили проти позовних вимог та просили суду відмовити позивачу в задоволення позову.

Представники третіх осіб в судове засідання не зявились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

15.12.2004 року між акціонерним банком «Енергобанк»(банк за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «АУРІ», що є повним правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю «ТІТАНІК»(інвестор за договором) укладено договір про залучення коштів на умовах субординованого боргу, відповідно до умов якого банк відкриває рахунок № 265233279801, а інвестор вносить на цей рахунок у безготівковій формі грошові кошти з метою їх врахування до капіталу банку на умовах субордонованого боргу в сумі 3000000,00 грн. на строк до 15.12.2010 року.

Між сторонами підписано додаткові угоди до договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу б/н від 15.12.2004 року, а саме: № 1 від 21.12.2004 року, відповідно до якої сторони збільшили суму субординованого боргу до 6000000,00 грн.; № 2 від 28.12.2004 року; № 3 від 10.04.2006 року; № 4 від 22.06.2006 року та № 5 від 05.06.2007 року.

На виконання умов договору товариство з обмеженою відповідальністю «ТІТАНІК»16.12.2004 року та 22.12.2004 року перерахувало 6 000000,00 грн. на рахунок акціонерного банку «Енергобанк», що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками про рух коштів на банківських рахунках.

04.03.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «АУРІ»(первісний кредитор за договором) та товариством з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Дельта Ре»(новий кредитор за договором) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор передав належне йому право вимоги згідно з договором про залучення коштів на умовах субордонованого боргу від 15.12.2004 року, враховуючи всі додаткові угоди до нього, що укладений між акціонерним банком «Енергобанк»(далі - боржник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ТІТАНІК», правонаступником якого є первісний кредитор (далі основний договір), а новий кредитор прийняв право вимоги, що належить первісному кредитному за основним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Метрополія-Цінні папери»(продавець за договором) та акціонерним банком «Енергобанк» (покупець за договором) укладено договори купівлі-продажу цінних паперів № Т 1720, Т-111 від 15.12.2004 року, № Т 1730; Т-119 від 21.12.2004 року, № 1733; Т-120 від 21.12.2004 року та № Т 1735; Т-121 від 21.12.2004 року, відповідно до яких продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв та оплатив цінні папери в кількості 107502 шт. на 6092000,00 грн. Кошти були перераховані на рахунок продавця в АКБ «Трансбанк», які в свою чергу від товариства з обмеженою відповідальністю «ТІТАНІК»надійшли на користь акціонерного банку «Енергобанк»по договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу. Тобто, надання коштів по договору фактично відбулося за рахунок коштів акціонерного банку «Енергобанк», що суперечить чинному законодавству України. Також позивач зазначає, що на момент придбання цінних паперів їх реальна вартість дорівнювала нулю, проте відповідно до висновку судової оціночної експертизи № 2458/11-16 від 15.06.2011 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, що була проведена за клопотанням позивача, за результатами торгівельних сесій ПФТС встановлено наявність котирувань:

- по інвестиційним сертифікатам ПВІФ «Агроінновація»НДВЗТ (код за ЄДРПОУ 32374739) станом на 01.12.2004 року найкраща ціна купівлі складала 1024,00 грн., найкраща ціна продажу складала 1034,00 грн. Отже, ринкова вартість розрахована методом ринку капіталу станом на 01.04.2004 року складала 1032,00 грн.;

- по інвестиційним сертифікатам ПВІФ «Промтехінвест»НДВЗТ (код за ЄДРПОУ 32374739) станом на 01.12.2004 року найкраща ціна купівлі складала 1003,00 грн., найкраща ціна продажу складала 1010,00 грн. Отже, ринкова вартість розрахована методом ринку капіталу станом на 01.04.2004 року складала 1006,50 грн.;

- по акціям ВАТ ЗНВКІФ «Плаза-Технолоджис» (код за ЄДРПОУ 33052705) станом на 01.12.2004 року найкраща ціна купівлі складала 10,06 грн., найкраща ціна продажу складала 10,16 грн. Отже, ринкова вартість розрахована методом ринку капіталу станом на 01.04.2004 року складала 10,11 грн.

Таким чином, відповідно до вищевказаного, твердження позивача визнаються судом непідтвердженими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»від 28.04.1978 р. № 3, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ч.1 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Тобто, фіктивний правочин характеризується такими рисами:

- сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний;

- при вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети.

Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений.

Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно частини першої ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки є фіктивним і визнається судом недійсним (ст.234 ЦК України). Фіктивний правочин вчиняється сторонами лише для виду без подальшого його виконання, при цьому сторони мають інші цілі, ніж ті, що ним передбачені.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ суди мають врахувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо хоча б одна сторона намагалася досягнути правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним (недійсним).

При зверненні до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, на позивача покладається обов'язок довести відсутність наміру в учасників правочину щодо створення юридичних наслідків.

Проте, судом встановлено, що позивачем, всупереч приписів ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України не доведено підстав, з якими законодавець пов'язує визнання недійсним (фіктивним) правочину.

Разом з тим, позивачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували правомірність заявлених позовних вимог щодо визнання недійсним договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу б/н від 15.12.2004 року, як фіктивний, тобто такий, що не має на мені встановлення правових наслідків, з підстав зазначених в позовній заяві.

Отже позивачем не доведено підстав, з якими законодавець пов'язує визнання недійсним (фіктивним) правочину.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, 01.02.2011 року відповідач звернувся до суду із заявою про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 ЦК України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Виходячи з матеріалів справи, таким днем є дата укладання договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу - відповідно 15.12.2004 року

Як вбачається з вхідної дати, позовна заява надійшла до господарського суду міста Києва 30.11.2010 року, тобто після закінчення трирічного терміну.

Відповідно до ч.3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч.4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, як вбачається з позовної заяви та заяви про застосування строків позовної давності, позивачем пропущено строк в межах якого він може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Обґрунтованого клопотання про поновлення строків позовної давності не подано, тож суд вважає заяву про застосування строків позовної давності обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з статтею 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М.Мудрий

Дата підписання рішення: 20.09.2011 року