Ухвала суду № 18263597, 31.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"31" серпня 2011 р.                               м. Київ                                        К-69/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні

на постанову Господарського суду Херсонської області від 26.07.2007 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008 р.

у справі №11/297-АП-07 (22а-805/2008 - номер справи у суді апеляційної інстанції)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Фліппер»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Херсонської області від 26.07.2007 р. (суддя –В.В.Чернявський), залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –А.І.Бітов, судді –М.М.Милосердний, О.В.Джабурія), задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Фліппер»(далі –позивач) до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі –відповідач). Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 30.05.2007 р. №0003042301/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. витрат зі сплати судового збору.

Висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову мотивований відсутністю правового зв’язку між правом позивача на включення сплаченої у зв’язку з придбанням товару суми податку на додану вартість до податкового кредиту та виконанням обов’язку щодо перерахування до бюджету суми вказаного податку постачальниками у ланцюгу поставок товару.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав неправильного застосування судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача позивачем суду касаційної інстанції не надано.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Представниками контролюючого органу було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку правомірності відшкодування податку на додану вартість позивачем за липень, серпень 2006 року, якою визнано правомірність заявлення позивачем до відшкодування з бюджету суму податку на додану вартість. У той же час, податковим органом зменшено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість зважаючи на те, що за результатами дослідження у ланцюгу постачання товару по основних постачальниках на предмет фактичної сплати ними вказаного податку до бюджету було виявлено факт ненадходження до бюджету такого податку від безпосереднього постачальника (ТОВ «Бергама Холдінг»).

За результатами вказаної перевірки 17.05.2007 р. контролюючим органом було складено акт №1077/23-7/21273417, на підставі якого 30.05.2007 р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0003042301/0 про зменшення позивачу суми заявленого бюджетного відшкодування за серпень 2006 року на 333.333,33 грн.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами судів попередніх інстанцій відносно того, що висновки контролюючого органу є безпідставними з огляду на наступне.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (надалі – Закон України №168/97-ВР), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для зменшення податковим органом заявленого позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість стала несплата одним із постачальників у ланцюгу спірної поставки товару податку на додану вартість до бюджету. Податкова інспекція вказує, що Закон України №168/97-ВР обов’язковою підставою для формування складу податкового кредиту визначає фактичну надмірну сплату податку на додану вартість до бюджету, а не сам факт існування зобов’язання по сплаті податку на додану вартість у ціні товару.

У той же час, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання у контрагента товару, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано. Крім того, проведеною податковим органом перевіркою не встановлено порушень підприємством вимог податкового законодавства при визначенні суми податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу податковим органом заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення –залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Херсонської області від 26.07.2007 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008 р. у справі №11/297-АП-07 (22а-805/2008 - номер справи у суді апеляційної інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О. Суддя О.М. Нечитайло