Ухвала суду № 18263490, 31.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"31" серпня 2011 р.                               м. Київ                                        К-29899/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.02.2008 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2008 р.

у справі №22-а-6511/08 (2-а-212/2008 –номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Закритого акціонерного товариства «Коммунтранс»

до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07.02.2008 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2008 р., задоволено позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Коммунтранс»(далі –позивач) до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області (далі –відповідач). Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області від 18.05.2007 р. №0000772303101 на суму 18.784,50 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог Закритого акціонерного товариства «Коммунтранс»відмовити у повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено, що представниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 31.12.2006 р., за результатами якої 07.05.2007 р. складено акт №467/23-2-32026358.

Із акту перевірки вбачається, що відповідачем визнано незаконним включення позивачем до складу податкового кредиту суми 12.523,00 грн. протягом 2005 року, оскільки підставою для включення вказаної суми до податкового кредиту стали, отримані від контрагентів (ТОВ «Дом-брок»та ПП «Авангард Інвест Компані») податкові накладні за придбані товари (нафтобітум), а постановою Господарського суду Луганської області від 27.01.2006 р. у справі №8/75пн-ад та постановою Господарського суду Луганської області від 05.12.2005 р. у справі №9/611ад було визнано недійсними запис про державну реєстрацію ТОВ «Дом-брок»та ПП «Авангард Інвест Компані»- відповідно, та анульовано їх реєстрація платників податку на додану вартість. З огляду на що відповідачем зроблено висновок, що видані контрагентами позивача податкові накладні не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування складу податкового кредиту позивачем.

На підставі зазначеного акту перевірки, контролюючим органом 18.05.2007 р. було прийнято оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення №0000772303101, яким визначено позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 12.523,00 грн. та застосовано 6.261,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) –актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Крім того, судовими інстанціями встановлено, що на момент видачі позивачу податкових накладних ТОВ «Дом-брок»та ПП «Авангард Інвест Компані»були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а отже відсутні підстави вважати видані податкові накладні недійсними.

Зазначеним також спростовуються висновки податкової інспекції щодо анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Дом-брок»та ПП «Авангард Інвест Компані»з моменту його видачі та відсутності у останнього права на видачу податкових накладних у період здійснення спірних господарських операцій.

Крім того, контролюючим органом не доведено невідповідності виданих ТОВ «Дом-брок»та ПП «Авангард Інвест Компані»податкових накладних податковому законодавству України, а саме вимогам п.7.2 ст.7 Закону України №168/97-ВР. Відповідачем також не заперечується та не спростовується факт повної оплати позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбаних у контрагентів товарів. Тому, формування позивачем податкового кредиту на підставі виданих такими контрагентами податкових накладних правомірно визнано судовими інстанціями обґрунтованим.

Відтак, цілком правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 12.523,00 грн. та відповідності його дій нормативним приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов’язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та бюджетне відшкодування такого податку від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб’єктами господарювання.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення підприємству податкових зобов’язань з податку на додану вартість, з огляду на що висновок про задоволення позовних вимог відповідає правильному застосуванню положень Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки, донарахування позивачу податкових зобов’язань правильно визнано судами необґрунтованим, відповідно скасування податкового повідомлення-рішення у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. №2181-III, також здійснено правомірно.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.02.2008 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2008 р. у справі №22-а-6511/08 (2-а-212/2008 –номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О. Суддя О.М. Нечитайло