Ухвала суду № 18263485, 31.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" серпня 2011 р.                               м. Київ                                        К-28687/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2009 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.05.2009 р.

у справі №2-а-27544/08/0570

за позовом Дочірнього підприємства «Техноскрап»Товариства з обмеженою відповідальністю «Скрап»

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька,

та Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області,

за участю прокурора Донецької області,

про стягнення бюджетної заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2009 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.05.2009р., задоволено позов Дочірнього підприємства «Техноскрап»Товариства з обмеженою відповідальністю «Скрап»(далі –позивач) до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (далі –відповідач) та Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області (далі –відповідач). Визнано неправомірною бездіяльність податкової інспекції з приводу ненадання відповідному органу Державного казначейства України висновку про відшкодування суми податку на додану вартість позивачу по декларації за жовтень 2006 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 32.134,00 грн. Присуджено з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.

Висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову мотивований відсутністю правового зв’язку між правом позивача на включення сплаченої у зв’язку з придбанням товару суми податку на додану вартість до податкового кредиту та на бюджетне відшкодування такої суми та виконанням обов’язку щодо перерахування до бюджету суми вказаного податку постачальниками у ланцюгу поставок товару.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, податкова інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав неправильного застосування судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач надав письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача суду касаційної інстанції не надав.

Крім того, до скарги Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька приєднався заступник прокурора Донецької області.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, розглянувши касаційну скаргу відповідача у порядку письмового провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивачем було подано до контролюючого органу податкові декларації, у яких було відображено наявність сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Для перевірки достовірності таких податкових декларацій позивача, представниками податкової інспекції було проведено виїзну позапланову перевірку, за результатами якої 02.02.2007 р. складено акт №177/23-6/20364201, яким підтверджено заявлену позивачем до відшкодування з бюджету суму податку на додану вартість за серпень 2006 року у розмірі 74.052,00 грн., за вересень 2006 року –122.861,00 грн. та за жовтень 2006 року –244.980,00 грн. У той же час, податковим органом невідшкодовано суму податку на додану вартість у розмірі 32.134,00 грн. зважаючи на те, що за результатами дослідження у ланцюгу постачання товару по основних постачальниках на предмет фактичної сплати ними вказаного податку до бюджету не було підтверджено факт надходження до бюджету податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами судів попередніх інстанцій відносно того, що висновки контролюючого органу є безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (надалі – Закон України №168/97-ВР), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів, послуг (пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для невідшкодування позивачу податковим органом зазначеної суми податку на додану вартість стало невстановлення факту сплати такого податку до бюджету у ланцюгу поставок товару. Податкова інспекція вказує, що Закон України №168/97-ВР обов’язковою підставою для формування складу податкового кредиту визначає фактичну надмірну сплату податку на додану вартість до бюджету, а не сам факт існування зобов’язання по сплаті податку на додану вартість у ціні товару.

У той же час, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано. Крім того, проведеною податковим органом перевіркою не встановлено порушень підприємством вимог податкового законодавства при визначенні суми податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для невідшкодування позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Водночас, рішення судів попередніх інстанцій у частині, в якій суди вийшли за межі заявлених позовних вимог та визнали неправомірною бездіяльність відповідача з приводу ненадання відповідному органу Державного казначейства України висновку про відшкодування суми податку на додану вартість позивачу по декларації за жовтень 2006 року є помилковими.

Так, у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути правильно заявлена позивачем вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

У цій частині провадження у справі підлягає закриттю у зв’язку з тим, що визнання неправомірною бездіяльності податкової інспекції з приводу ненадання відповідному органу Державного казначейства України висновку про відшкодування суми податку на додану вартість не є способом захисту прав платника податку на додану вартість і не підлягає розгляду у суді.

У той же час, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що судові рішення у частині задоволення позовних вимог про стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість відповідають правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, зважаючи на що в цій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.157, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька задовольнити частково.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2009 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.05.2009р. у справі №2-а-27544/08/0570 скасувати в частині визнання неправомірною бездіяльності Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька з приводу ненадання відповідному органу Державного казначейства України висновку про відшкодування суми податку на додану вартість за жовтень 2006 року. Провадження в адміністративній справі у цій частині закрити.

У решті постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2009 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.05.2009р. у справі №2-а-27544/08/0570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.