Ухвала суду № 18263466, 31.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"31" серпня 2011 р.                               м. Київ                                        К-35202/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.02.2009 р.

у справі №11/371/07-АП

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Айс Запоріжжя»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

У травні 2007 року ТОВ «Айс Запоріжжя», звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя та просило скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя №0000032200/1 від 28.02.2007 р., №000007230110 від 29.01.07 та №0000042200/2 від 20.04.2007р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.05.07р. про відкриття провадження та роз'єднання позовних вимог предметом розгляду у справі №11/371/07-АП визначено податкові повідомлення-рішення №000032200/1 від 28.02.2007р., №000042200/2 від 20.04.2007р.

Постановою господарського суду Запорізької області від 17.07.2007р. у задоволенні позову було відмовлено, з тих підстав, що акт переоцінки експортованого товару за додатковою угодою від 21.12.2005 р. та додатковою угодою №4 від 16.03.2006 р. до контракту від 05.08.2005 р № 06/12-04 М був складений після фактичного ввезення цього товару з митної території України, , у зв'язку з чим контролюючий орган правомірно виходив з того, що ціна товару, встановлена контрактом, не була сплачена покупцем нерезидентом у встановлений статтею 1 Закону України «Про порядок розрахунків в іноземній валюті»(надалі –Закон № 185/94-ВР) строк.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.02.2009 р. було скасовано постанову господарського суду Запорізької області від 17.07.07р. Позов був задоволений частково: визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя від 20.04.2007р. №0000042200/2 про застосування до ТОВ «Айс Запоріжжя»штрафних санкцій у сумі 680 грн. 00 коп., визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя від 28.02.2007р. № 0000032200/1 в частині застосування до ТОВ «Айс Запоріжжя»штрафних фінансових санкцій у сумі 82 434,93 грн. 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Постанова вмотивована висновком суду про відсутність порушення позивачем вимог ст.1 Закону № 185/94-ВР щодо строків надходження валютної виручки за товар, експортований на виконання умов експортного контракту від 05.08.2005 р № 06/12-04 М , в сумі встановленій актом переоцінки експортованого товару за додатковою угодою від 21.12.2005 року та додатковою угодою №4 від 16.03.2006 р. , так як згідно з ст. 627 ЦК України –відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а законодавство не містить заборони зменшення виручки резидентів в іноземній валюті в зв’язку з переоцінкою експортованого товару .

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити у силі постанову суду 1-ої інстанції .

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Державними податковими ревізорами-інспекторами ДПА у Запорізькій області та ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя 19 січня 2007 року на підставі направлення від 01.12.2006 р. за № 300675 була проведена позапланова виїзна документальна перевірка дотримання податкового та валютного законодавства ТОВ „Айс Запоріжжя" за період з 1.04.2005р. по 30.09.2006 р.

Перевіркою були встановлені порушення:

-пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.97р. „Про податок на додану вартість" (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість за 1 квартал 2006 р. у розмірі 208251,87 грн., в тому числі по періодах:

січень 2006р. - у сумі 52273,75 грн. - лютий 2006р. -у сумі 105390,62 грн. березень 2006р. - у сумі 50587,50 грн.

-ст.2, 3.4 ст.3, 4.2.15 ст.4, ст.8. п.9.10 ст.9, ст.8, ст.22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІV від 22.05.2003р. з подальшими змінами та доповненнями, абз.2 Загальних положень, розділ І п.1.3. п.1.5. розділ II п.1.4. Інструкції про службові відрядження в межах України та закордон. пп."б" п.1 .Постанови Кабінету Міністрів України від.23.04.1999р. № 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України га за кордонном»,що привело до заниження податку з доходів у сумі 395,12 грн.,

- ст.8, ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-ІУ від 22.05.2003р. на підставі ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-ІУ від 22.05.2003р. і п.п. 16.4.1 п.16.4 ст.16 Закону України "Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом і державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. № 2181-111 нарахована пеня у сумі 576,41грн.

-ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994року № 1 85/94-ВР (із змінами і доповненнями);

-ст.9 Декрету КМУ від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

За результатами перевірки було складено акт № 3-23/1-31975910 від 19.01.2007 р., на підставі якого 29 січня 2007 року ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя були прийняті податкові повідомлення - рішення №0000032200/0 на 101780,72 грн. (фінансова санкція), № 0000042200/0 на суму 1479,0 грн. (фінансова санкція).

Не погоджуючись з висновками фахівців податкової інспекції щодо допущенних підприємством порушень податкового законодавства та прийнятими рішеннями, ТОВ "Айс Запоріжжя 09.02.2007 р. оскаржило вказані податкові повідомлення-рішення в апеляційному порядку.

За результатами апеляційного оскарження податкове повідомлення-рішення №0000032200/0 на суму 101780,72 грн. було скасовано та прийнято рішення №0000032200/1 на суму 101780,31 грн., також скасовано рішення № 0000042200/0 на суму 1479,00 грн. та замість нього прийнято рішення № 0000042200/2 на суму 680,00 грн.

Згідно зі статтею 1 Закону №185/94-ВР у редакції від 23.09.1994 р., виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

За визначенням абзацу тринадцятого ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»зовнішньоекономічний договір (контракт) – це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України ( частина четверта ст. 6 цього Закону).

Відповідно до ст. 2 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», принцип верховенства закону, як принцип зовнішньоекономічної діяльності, полягає у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

Із системного правового аналізу наведених норм слідує висновок, що законодавець, визнаючи за суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності свободу у визначенні цивільного зобов’язання, включаючи, зокрема ціну товару в зобов’язанні поставки, строки здійснення поставки та розрахунку за товар, встановлює контроль за виконанням зобов’язання з метою недопущення невиправдано тривалого дисбалансу в активах резидентів, які експортували товар за межі митного кордону України на умовах відстрочення платежу. При цьому розмір валютної виручки, щодо надходження якої встановлений такий контроль, визначається зовнішньоекономічним контрактом. Виключення з цього можуть бути встановлені законами України.

Статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідації його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Пеня за порушення встановлених статтями 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, нарахування якої передбачено статтею 4 цього Закону, підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою санкцією за своєю юридичною сутністю.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності резидента складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Відсутність хоча б одного із вказаних елементів свідчить про відсутність складу правопорушення.

З правового аналізу частини першої статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»вбачається, що стягнення пені за прострочення одержання резидентом виручки в іноземній валюті відбувається за порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону. Тобто, підставою відповідальності резидента за порушення Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»є наявність у його діях факту правопорушення.

Суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що позивач не лише виконав усі умови зовнішньоекономічного контракту, але і вжив усіх можливих від нього заходів спрямованих на попередження та уникнення правопорушення при здійсненні розрахунків у іноземній валюті, що свідчить про відсутність вини у його діях та вважає ,що відсутні підстави для застосування до позивача адміністративно-господарської санкції –пені за порушення статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Як вбачається зі змісту статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», нею визначено відповідальність за порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону та порядок вирішення пов’язаних з цим спорів у судовому порядку.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції правомірно виходив з того, що зниження вартості товару (морозиво в асортименті) за додатковою угодою від 21.12.2005 року і актом переоцінки та додатковою угодою №4 від 16.03.2006 р. до контракту від 05.08.2005 р № 06/12-04 М (( з 2913 209,08 рос.руб (516748,45 грн.) зменшена на а 534.077, 55 рос. руб. із врахуванням сплати за відвантажену продукцію 1823752,45 рос.руб. ( 324071,82 грн.) згідно з актом зарахування зустрічної однорідної вимоги від 16.03.2006 року № 1 на 555380,00 рос. руб. (100729,27 грн.)) та остаточний розрахунок відбулися без порушення ст. 1 Закону № 185/94-ВР із врахуванням принципу «свободи договору»,відповідно до вимог ст.6, 627 ЦК України та ст. 2,6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», але нарахування пені у розмірі 19345,38 гривень відбулось правомірно, що виключає підстави для задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя - залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.02.2009 р. -

залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О. Суддя О.М. Нечитайло