Ухвала суду № 18263464, 31.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"31" серпня 2011 р.                               м. Київ                                        К-49643/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуАртемівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постановуДонецького окружного адміністративного суду

від03.08.2009 р.

та ухвалуДонецького апеляційного адміністративного суду

від08.10.2009 р.

у справі№ 2а-9234/09/0570

за позовомСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Успіх»

доАртемівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ :

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Успіх»звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Артемівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0002411640/0 від 26.11.2008 року, яким товариству визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у загальній сумі 8201 грн. 33 коп.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03.08.2009 р. (суддя –Смагар С.В.), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.10.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –Юрченко В.П., судді –Горбенко К.П., Лях О.П.), позов задоволено: спірне податкове повідомлення-рішення визнано недійсним.

Задоволення позову обґрунтовано судами першої та апеляційної інстанцій посиланням на пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини»від 26.02.1999 р. № 271 (далі –Порядок), пункт 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», застосувавши які, суди дійшли висновку, що податковий орган не мав підстав приймати податкове повідомлення-рішення, оскільки в силу наведених норм неперераховані сільськогосподарським товаровиробником на окремий рахунок суми податку на додану вартість підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Артемівська об’єднана державна податкова інспекція Донецької області подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не було враховано порушення 16.01.2007 р. справи про банкрутство відносно позивача, що позбавило орган державної податкової служби можливості стягнути з товариства заборгованість у порядку Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення –без змін.

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Успіх»є сільськогосподарським товаровиробником. Відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 року по 30.06.2008 року, за наслідками якої складений акт перевірки від 12.11.2008 року № 2647/15/00848799. Перевіркою встановлено порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку із придбанням товарів (послуг), не підтвердженого податковими накладними. Дане порушення вплинуло на суму донарахованого податку на додану вартість спірним рішенням, а саме –заниження податку на 380 грн. Також встановлено, що всупереч пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»та пункту 4 Порядку, позивач не перерахував суми податку на додану вартість у розмірі 7821 грн. 33 коп. на спеціальний рахунок, а тому вказані кошти підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.

На підставі наведеного, відповідач прийняв оскаржуване повідомлення-рішення № 0002411640/0 від 26.11.2008 року.

Щодо заниження податку на 380 грн. суди встановили, що порушення мало місце в липні-серпні 2005 р., а спірне податкове повідомлення-рішення прийняте 26.11.2008 року, тобто, з порушенням строку, протягом якого податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків (1095 днів), встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». А тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що донарахування податку на додану вартість в сумі 380 грн. є безпідставним, отже судові рішення у названій частині є цілком правильними.

Правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанції з приводу тверджень податкового органу про порушення пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»та пункту 4 Порядку, а саме –неперерахування позивачем суми податку на додану вартість у розмірі 7821 грн. 33 коп. на спеціальний рахунок.

Відповідно до пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»до 1 січня 2009 року, зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 4 Порядку встановлено, що на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначається Державною податковою адміністрацією за погодженням із Міністерством аграрної політики.

Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку (абз. 2 пункту 4 Порядку).

Спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове зобов'язання –це зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

В силу приписів пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»та пункту 4 Порядку, сума коштів, щодо якої винесено податкове повідомленням-рішення, не підлягала сплаті до бюджету та залишалася в розпорядженні позивача. Вказані кошти не можуть бути податковим зобов'язанням у розумінні Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та прийнято цільовими фондами», оскільки вони не підлягають сплаті до бюджету.

Відповідно до пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», у позивача не виникали зобов’язання по сплаті до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою.

Підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

Неперерахування сільськогосподарським товаровиробником суми податку на додану вартість на спеціальний рахунок не відноситься до підстав для самостійного визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання платника податків.

Враховуючи, що неперераховані позивачем на спеціальний рахунок кошти, не підлягали сплаті до бюджету, таке порушення пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»не є підставою для визначення податкових зобов’язань і щодо таких коштів законодавством встановлений спеціальний порядок їх повернення державі –стягнення до державного бюджету, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність правових підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення №0002411640/0 від 26.11.2008 року, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість.

Посилання податкової інспекції на порушення 16.01.2007 р. справи про банкрутство відносно позивача, що позбавило орган державної податкової служби можливості стягнути з товариства заборгованість у порядку, передбаченому Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», є безпідставними. Підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов’язань є заниження або завищення платником податків суми його податкових зобов'язань, а в даних правовідносинах має місце неперерахування позивачем суми податку на додану вартість у розмірі 7821 грн. 33 коп. на спеціальний рахунок, що є підставою для стягнення вказаних коштів, а не визначення податкових зобов’язань.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення –залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1.Касаційну скаргу Артемівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03.08.2009 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.10.2009 р. у справі № 2а-9234/09/0570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О. Суддя О.М. Нечитайло