Ухвала суду № 18263439, 30.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"30" серпня 2011 р.                               м. Київ                                        К-13755/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Нечитайла О.М., Рибченка А.О., Степашка О.І., Федорова М.О.

розглянула у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2007 року у справі №25/697-А за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Баскетбольний клуб «Київ»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Баскетбольний клуб «Київ»(далі-ТОВ «Баскетбольний клуб «Київ», позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі-ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0002612303/0 від 29.03.2006 року.

Постановою Господарського суду м. Києва від 22.01.2007 року в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Баскетбольний клуб «Київ»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним рішення –відмовлено. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно було зроблено оцінку переданих позивачу невиключних прав на використання (трансляцію) телевізійних програм, а платежі, одержані від покупців за продаж такого права є платежами у вигляді роялті, а тому повинні оподатковуватись в порядку встановленому п.13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суд апеляційної інстанції з таким висновком не погодився. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2007 року, постанова суду першої інстанції скасована та винесена нова –про задоволення позову.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 25.06.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 29.09.2008 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2007 року, залишити в силі постанову Господарського суду м. Києва від 22.01.2007 року.

В обгрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, п.1.30 ст. 1, п.13.1, 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 419, 420 Цивільного кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

          На підставі доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №110/23-3/30370402 від 20.03.2006, складеного за результатом виїзної планової документальної перевірки ТОВ «Баскетбольний клуб «Київ»з питань дотримання вимог податкового і валютного законодавства за період з 01.10.2002 по 30.09.2005, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002612303/0 від 29.03.2006 року, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 143847,00грн., в т.ч. 47949,00 грн. –основний платіж та 95898,00грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що за результатом проведеної перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем п.13.1, 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у зв’язку з не нарахуванням та несплатою податку з доходів іноземних юридичних осіб у розмірі 47949,00грн.

За результатом адміністративного оскарження, податкове повідомлення-рішення №0002612303/0 від 29.03.2006 року залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Згідно п.13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності під доходами слід розуміти, зокрема, роялті (абзац «в»п.13.1 ст. 13 Закону). Оподаткування таких доходів здійснюється згідно з правилами, встановленими п. 13.2 ст. 13 Закону, а саме: резидент або постанційне представництво нерезидента, що здійснюють на користь (нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобов’язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Згідно зі ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України»визначено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до положень ст. 12 Конвенції між урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал», підписаної 04.03.1994, ратифікованої 26.05.1995 та яка набрала чинності 05.06.2000, роялті, якими фактично володіє резидент Договірної Держави, можуть оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо фактичним володарем цих роялті є резидент іншої Договірної Держави, то податок, який стягується, не повинен перевищувати 10 відсотків від загальної суми роялті.

Термін «роялті»при використанні в цій Конвенції означає платежі будь-якого виду, що одержуються як винагорода за використання або за надання права користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або наукову роботу. Включаючи комп’ютерні програми, відеокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; будь-які патенти, торгові марки, дизайн або модель, план, таємну формулу або процес, або за будь-яке інше подібне право або власність; або за інформацію, що стосується промислового, комерційного або наукового досвіду.

Пунктом 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що роялті –це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео або аудіо касети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об’єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов’язковим згідно із законодавством України.

За результатом розгляду справи було встановлено, що субліцензійними договорами б/н від 15.01.2004 та б/н від 06.04.2004 передбачено умови, які надають позивачу (отримувачу) право відчужувати ексклюзивні права трансляції баскетбольних ігор NВА, які фактично, за ліцензійною угодою №17-01/04 від 17.01.2004, позивачем були передані Товариству з обмеженою відповідальністю «Телекомпанія «СТУДІЯ 1+1».

Статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»визначено, що оприлюднення (розкриття публіці) твору –здійснена за згодою автора чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо.

Відповідно до п.п. «а»п.1 ст. 41 Закону України «Про авторське право і суміжні права», до майнових прав організацій мовлення належить їх виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції.

Тобто, в даному випадку мало місце оприлюднення (розголошування) шляхом здійснення телевізійної трансляції ігор, права на які були придбані позивачем за вищевказаними субліцензійними договорами.

Згідно п.3.1 ліцензійної №17-01/04 від 17.01.2004, програми транслюються на території України українською мовою, тоді як позивач (ліцензіар) надає телевізійні програми англійською мовою. Дана обставина свідчить про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1»(ліцензіат) за свої кошти і своїми силами міняє зміст програми та її формат, що спростовує висновок суду першої інстанції щодо відсутності у останнього будь-яких прав, титулу або частки в майново-правовому титулі по відношенню до основного змісту та/або формату програми, або інших матеріалів, які надаються Ліцензіату Ліцензіаром.

Главою 37 Цивільного кодексу України визначається право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права).

За змістом ст. 449 Цивільного кодексу України, об’єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об’єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності, а також способу чи форми їх вираження є: фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.

Статтею 450 Цивільного кодексу України встановлено, що первинними суб’єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми. програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім’я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення. Суб’єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону.

Відповідно до ст. 452 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав є: право на використання об’єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об’єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав належать відповідно виконавцеві, виробнику фонограми, виробнику відеограми чи організації мовлення, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Таким чином, не можуть бути відчужені за договором лише права інтелектуальної власності, оскільки передача майнових прав на об’єкт інтелектуальної власності без передачі самого об’єкта (фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення) в даному випадку є неможливим.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що передача прав інтелектуальної власності за субліцензійними договорами від 15.01.2004 та від 06.04.2004, укладеними між позивачем та «Маtreshka Іnс.Dbа Nеwсrafters», з подальшим правом позивача на передачу (відчуження) невиключних прав на використання телевізійних програм не підпадають під поняття «роялті», визначене в п.1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що в свою чергу свідчить про безпідставність донарахування відповідачем податкових зобов’язань та штрафних санкцій за спірним податковим повідомлення-рішенням.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.1 ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення –без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 222, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2007 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 –238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:________Т.М.Шипуліна

Судді:________О.М. Нечитайло

________А.О. Рибченко

________О.І. Степашко

________М.О. Федоров

Суддя Т.М. Шипуліна