Ухвала суду № 18261066, 16.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" серпня 2011 р. м. КиївК-40531/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Костенка М.І.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Ткачук О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче обєднання ім. М.В.Фрунзе»

на постанову Господарського суду Сумської області від 31 серпня 2010 року

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року

у справі № АС 12/750-08

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче обєднання ім. М.В.Фрунзе»

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Сумської області від 31 серпня 2010 року позов Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче обєднання ім. М.В. Фрунзе» (далі позивач) до Державної податкової інспекції в м. Суми (далі відповідач) задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення № 0000732201/78144 від 16 жовтня 2008 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 3879741,30 грн. В частині визнання протиправним та скасування рішення № 0000732201/78144 від 16 жовтня 2008 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 23520,34 грн. відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче обєднання ім. М.В. Фрунзе»витрати по держмиту в розмірі 3,40 грн. та витрати на судово-економічну експертизу в розмірі 10 264,80 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач та позивач оскаржили його в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року апеляційну скаргу ВАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче обєднання ім. М.В. Фрунзе»залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ДПІ в м. Суми задоволено. Постанову Господарського суду Сумської області від 31 серпня 2010 року скасовано в частині задоволення позовних вимог та прийнято нову постанову, якою в цій частині позовних вимог відмолено. Скасовано постанову Господарського суду Сумської області від 31 серпня 2010 року в частині розподілу судових витрат щодо стягнення з Державного бюджету України на користь ВАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче обєднання ім. М.В. Фрунзе»витрат по держмиту в розмірі 3,40 грн. та витрат на судово-економічну експертизу в розмір 10 264,80 грн. В іншій частині постанову Господарського суду Сумської області від 31 серпня 2010 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року повністю, постанови Господарського суду Сумської області від 31 серпня 2010 року в частині відмови в задоволенні позову та прийняття нового рішення - про скасування рішення № 0000732201/78144 від 16 жовтня 2008 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ВАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче обєднання ім. М.В. Фрунзе»з питань повернення валютних цінностей із-за меж України по окремим зовнішньоекономічним контрактам за період з 01 січня 2008 року по 31 серпня 2008 року, за результатами якої складено акт № 7974/220/05747991 від 02 жовтня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято рішення № 0000732201/78144 від 16 жовтня 2008 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі3903 261,64 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем статей 1, 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі Закон № 185/94-ВР) у звязку з порушенням законодавчо встановленого терміну завершення розрахунків в іноземній валюті по зовнішньоекономічних контрактах, укладених позивачем з нерезидентами України.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки, Закон № 185/94-ВР не містить перехідних положень, то підстави застосовувати Закон України від 31 травня 2007 року № 1108-V «Про внесення змін до Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(далі Закон № 1108-V) до відносин із здійснення розрахунків по зовнішньоекономічних контрактах, які мали місце до 01 січня 2008 року відсутні.

Харківський апеляційний адміністративний суд відхилив посилання суду першої інстанції на листи Державної податкової адміністрації України № 23963/7/22-5018 від 23 листопада 2007 року та Національного банку України № 28311/4677-13526 від 24 грудня 2007 року, адже, на думку суду апеляційної інстанції, офіційні розяснення як форма оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства, що регулює податкові правовідносини, не породжує для відповідних субєктів настання будь-яких юридичних наслідків, не впливає на їхні права та обовязки, а також не є обовязковими для виконання.

Крім того, суд апеляційної інстанції визнав невірними висновки суду першої інстанції про необхідність застосування положень статті 250 Господарського кодексу України (далі - ГК України), оскільки, при нарахуванні пені за порушення статей 1, 2 Закону № 185/94-ВР, слід застосовувати строк, передбачений підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III).

При цьому, Харківським апеляційним адміністративним судом визнано безпідставним покладення Господарським судом Сумської області в основу судового рішення висновків судово-економічної експертизи № 2134 від 28 травня 2010 року, оскільки, зазначений висновок не є належним та допустимим доказом, яким обґрунтовано заявлені позовні вимоги.

Колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції неправомірними у звязку з наступним.

В редакції Закону № 185/94-ВР, що діяла до 01 січня 2008 року, тобто до початку охопленого перевіркою періоду, встановлено 90-денний строк зарахування виручки (відстрочення імпортних поставок, поставок обєктів лізингу) за експортними (імпортними, лізинговими) операціями резидентів (крім операцій вітчизняних підприємств суднобудівної та фармацевтичної промисловості, а також субєктів космічної діяльності).

Разом з тим, Законом № 1108-V внесено низку змін до Закону № 185/94-ВР, зокрема, щодо строку зарахування виручки в іноземній валюті (відстрочення імпортних поставок), а саме, у частині першій статті 1 цифри і слова «90 календарних днів»замінено цифрами та словами «180 календарних днів»; у частині першій статті 2 цифри і слова «90 календарних днів»замінено цифрами та словами «180 календарних днів». Вказані зміни вступили в силу 01 січня 2008 року.

При цьому, у звязку з відсутністю законодавчо встановленого механізму визначення термінів надходження валютної виручки при експортних операціях та термінів відстрочення поставки продукції (товарів, робіт, послуг) за імпортними операціями в перехідний період для контрактів, за якими розрахунки не були завершені станом на 01 січня 2008 року, листами Національного банку України № 28-311/4677-13526 від 24 грудня 2007 року та ДПА України № 23963/7/22-5018 від 23 листопада 2007 року надано розяснення, що оприлюднені у 2007 році, та відповідно до яких, у разі не завершення розрахунків за експортними (імпортними) операціями резидентів станом на 01 січня 2008 року, на них поширюються норми Закону № 1108-V.

Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»Національний банк України є головним органом валютного контролю, що: здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів; забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

В свою чергу, відповідно до підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону № 2181-III у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застосування 180-ти денного терміну зарахування валютної виручки до розрахунків за експортними (імпортними) операціями резидентів, які не завершені станом на 01 січня 2008 року, є обґрунтованим.

Крім того, статтею 238 ГК України визначено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються ГК України, іншими законодавчими актами.

Статтею 239 ГК України визначено перелік адміністративно-господарських санкцій, які можуть застосовуватися до субєктів господарювання у порядку встановленому законом, зокрема, такі санкції як адміністративно-господарський штраф, припинення експортно-імпортних операцій, обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання тощо.

Проте, наведений у статті 239 ГК України перелік адміністративно-господарських санкцій не є вичерпним, оскільки, зазначена стаття передбачає можливість застосування до суб'єктів господарювання інших адміністративно-господарських санкцій, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

В свою чергу, застосовуючи при вирішенні спору статтю 15 Закону № 2181-III, суд апеляційної інстанції виходив з положень преамбули цього Закону, відповідно до якої його дія поширюється на порядок нарахування і сплати штрафних санкцій та пені у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Однак, аналіз положень Закону № 2181-III дає підстави для висновку, що вони не можуть бути застосовані для регулювання порядку нарахування і сплати зазначених штрафних санкцій чи пені.

Адже, встановлений підпунктом 15.1.1 пункту 15.1, підпунктом 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону № 2181-III строк давності визначення податкового зобовязання платника податку контролюючим органом та граничний строк стягнення податкового боргу визначені як такі, початок перебігу яких повязаний з граничним строком подання податкової декларації або днем її фактичного подання.

Оскільки, нарахування пені за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності не повязане з поданням податкової декларації, так як сума пені не є сумою податкового зобовязання, то застосування встановленого зазначеними нормами порядку відрахування строку для стягнення пені є неправомірним.

Крім того, відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція) днем виникнення порушення є перший день після закінчення встановленого законодавством строку розрахунків за експортною, імпортною операцією або строку, встановленого відповідно до раніше одержаних за цією операцією висновків.

Згідно з пунктом 5.9 розділу 5 Інструкції банк надає податковим органам інформацію про виявлені у звітному місяці факти порушень згідно з додатком 2 в разі ненадходження в законодавчо встановлені строки (або строки, визначені в висновках) виручки, товарів.

Пунктом 5.1 розділу 5 Інструкції визначено, що банками надсилаються усі передбачені цим розділом повідомлення до 10 числа місяця, наступного за звітним, а повідомлення згідно з пунктом 5.7 у визначені ним строки податковим органам за місцем реєстрації резидентів поштою з отриманням поштового підтвердження про їх вручення адресату або курєром банку з обовязковою відміткою податкових органів про отримання.

Розділом 8 Інструкції передбачено, що за невиконання банками функцій агента валютного контролю та порушення положень цієї Інструкції банки несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Отже, враховуючи виконання уповноваженими банками вищезазначених функцій контролю, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що днем виявленням порушення є саме дата встановлення уповноваженим банком факту допущення резидентом порушення строків та повідомлення про даний факт органів державної податкової служби, відповідно до вимог розділу 7 Інструкції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що пеня, передбачена статтею 4 Закону № 185/94-ВР, підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою санкцією за своєю юридичною сутністю, а тому адміністративно-господарські санкції, згідно із статтею 250 ГК України, могли бути застосовані до позивача протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення ним встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3813266,62 грн., оскільки, як встановлено Господарським судом Сумської області, між позивачем (комісіонер) та Державним підприємством «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря-Машпроект» (комітент) укладено договір комісії № 220/04 від 01 вересня 2004 року, відповідно до умов якого комісіонер зобовязався за дорученням комітента та за винагороду здійснити від свого імені, за рахунок та в інтересах комітента зовнішньоекономічну угоду з продажу майна комітента третім особам.

На виконання умов договору, позивачем прийнято на комісію від ДП «НВКГ «Зоря-Машпроект»товар та здійснено його експорт з оформленням вантажних митних декларацій № 2206 від 29 березня 2007 року та № 004130 від 08 червня 2007 року.

В свою чергу, відповідач при нарахуванні пені виходив з того, що по вантажній митній декларації № 004130 від 08 червня 2007 року законодавчо встановлений термін надходження валютної виручки припав на 06 вересня 2007 року.

Однак, станом на 01 січня 2008 року розрахунки завершені не були, внаслідок чого, на думку відповідача, утворилася дебіторська заборгованість.

Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобовязується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно із статтею 1018 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

У звязку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що незважаючи на те, що позивач є стороною експортного контракту та одержувачем грошових коштів від нерезидента України, він фактично не є експортером товару та не є власником валютної виручки, одержаної від нерезидента, адже, реалізуючи товар згідно з договором комісії, позивач діяв виключно в інтересах та за рахунок комітента (резидента), на користь якого укладено зовнішньоекономічний контракт.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче обєднання ім. М.В.Фрунзе»задовольнити частково.

Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року, а постанову Господарського суду Сумської області від 31 серпня 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Костенко М.І.

Маринчак Н.Є.

Федоров М.О.