Ухвала суду № 18260786, 23.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2011 року                               м. Київ                                        К-7671/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача                    Рибченка А.О.

суддів:                               Костенка М.І.

                                                            Степашка О.І.           

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгорода»

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2006 року

у справі № 7/106-2006

за позовом Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгорода»

до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 19 травня 2006 року позов Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгорода»(далі –позивач) до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді (далі –відповідач) задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення №0000601540/0530/15-3/03344236/6990 від 17 лютого 2005 року в частині визначення штрафу в розмірі 1 085,77 грн.; № 0000611540/2/1992/15-3/03344326/17503 від 05 серпня 2005 рокув частині визначення штрафу в розмірі 1 023,77 грн. В іншій частині застосованих штрафних санкцій зазначені вище податкові повідомлення-рішення залишено в силі, а у позові -відмовлено. Податкове повідомлення-рішення №0000621540/0531/15-3/03344326/6991 від 17 лютого 2005 року скасовано повністю. Закрито провадження у справі в частині позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000611540/0532/15-3/03344326/6992 від 17 лютого 2005 року, № 0000601540/ 1/1971/15-3/03344326/17482 від 16 червня 2005 року, № 0000621540/1/1973/15-3/03344326/17484 від 16 червня 2005 року, № 0000611540/1/1972/15-3/03344326/17483 від 16 червня 2005 року, № 0000601540/2/1984/15-3/03344326/17495 від 05 серпня 2005 року, № 0000621540/2/1985/15-3/03344326/17496 від 05 серпня 2005 року, № 0000601540/3/2625/1500/03344326/22034 від 10 жовтня 2005 року, № 0000611540/3/2626/1500/03344326/22035 від 10 жовтня 2005 року, № 0000621540/3/2627/1500/03344326/22036 від 10 жовтня 2005 року. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що застосування підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) в даному випадку є безпідставним, оскільки, дана норма регулює строк визначення суми податкових зобов’язань, а не штрафних санкцій.           Податкові зобов’язання та штрафні санкції за порушення податкового законодавства, на думку Господарського суду Закарпатської області, є різними правовими інститутами, а тому строки щодо застосування штрафних санкцій регулюються статтею 250 Господарського кодексу України (далі –ГК України).

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

          Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2006 року апеляційну скаргу ДПІ у м. Ужгороді задоволено. Постанову Господарського суду Закарпатської області від 19 травня 2006 року скасовано частково. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгорода» відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

          В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про зміну постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2006 року та залишення без змін постанови Господарського суду Закарпатської області від 19 травня 2006 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку дотримання податкового законодавства КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгорода», за результатами якої складено акт від 17 січня 2005 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 000601540/0530/15-3/03344326/6990 від 17 лютого 2005 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 2802,30 грн.; № 0000621540/0531/15-3/03344236/6991 від 17 лютого 2005 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 434,14 грн.; №0000611540/0532/15-3/03344326/6992 від 17 лютого 2005 року , яким позивачу визначено штраф у розмірі 3 603,18 грн.

          За результатами адміністративного оскарження, податкові повідомлення-рішення № 000601540/0530/15-3/03344326/6990 від 17 лютого 2005 року та № 0000621540/0531/15-3/03344236/6991 від 17 лютого 2005 року залишено без змін, а сума штрафу в розмірі 3 603,18 грн., визначена до сплати податковим повідомленням-рішенням№0000611540/0532/15-3/03344326/6992 від 17 лютого 2005 року, зменшена на 2 062,61 грн.

          Також, прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000601540/1/1971/15-3/03344326/17482 від 16 червня 2005 року; № 0000621540/1/1973/15-3/03344326/17484 від 16 червня 2005 року; № 0000611540/1/1972/15-3/03344326/17483 від 16 червня 2005 року; № 0000601540/2/1984/15-3/03344326/17495 від 05 серпня 2005 року; № 0000621540/2/1985/15-3/03344326/17496 від 05 серпня 2005 року; № 0000611540/2/ 1992/15-3/03344326/17503 від 05 серпня 2005 року;№ 0000601540/3/2625/1500/26/ 2034 від 10 жовтня 2005 року; № 0000611540/3/2626/1500/03344326/22035 від 10 жовтня 2005 року; № 0000621540/3/2627/1500/03344326/22036 від 10 жовтня 2005 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закон № 2181-III у зв’язку з порушенням граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов’язань з комунального податку за період 2002 - 2004 роки.

          Зокрема, податковий орган дійшов висновку, що позивач самостійно визначивши належні до сплати суми податкових зобов’язань, сплатив їх із затримкою.

          Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

          Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

          Зазначене податкове зобов’язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

          Згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

          Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III визначено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п’ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

          Відповідно до статті 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

          Статтею 2 ГК України визначено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

          Згідно з частиною 1 статті 4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.

          З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що у правовідносинах щодо порядку та строків застосування штрафних санкцій, передбачених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III, органи державної податкової служби не є суб’єктами, наділеними господарською компетенцією і безпосередньо не здійснюють організаційно-господарські повноваження щодо суб’єкта господарювання, у зв’язку з чим дія статті 250 ГК України не поширюється на строки застосування штрафних санкцій, передбачених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті судового рішення, а тому вони не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

          Касаційну скаргу Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгорода»відхилити, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                            Рибченко А.О.

Судді                                                                                Костенко М.І.

Степашко О.І.

                                        Федоров М.О.

Шипуліна Т.М.

Суддя А.О. Рибченко