Ухвала суду № 18260118, 16.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"16" серпня 2011 р.                               м. Київ                                        К/9991/25220/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Голубєва Г.К., Маринчак Н.Є., Рибченко А.О., Федоров М.О.,

при секретарі Бадріашвілі К.С.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі –ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011

у справі №2а-9681/10/2670

за позовом закритого акціонерного товариства “Київський суднобудівельний-судноремонтний завод” (далі –Товариство)

до ДПІ,

за участю Київської транспортної прокуратури,

про визнання протиправними та скасування актів індивідуальної дії.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –Кузьменка А.М., Місеври А.І.,

відповідача –Іващенко О.С., Циганкової В.О.,

Генеральної прокуратури України –Чубенка В.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ від 30.03.2010 №0000172202 про застосування штрафних (фінансових) санкцій, а також першу податкову вимогу від 28.05.2010 №1/1272.

У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що експорт позивачем незакінченого корпусу судна нерезидентові в рахунок відступного не передбачав отримання позивачем виручки від цієї зовнішньоекономічної операції, що, в свою чергу, виключає можливість нарахування Товариству пені за порушення строків надходження виручки на рахунок резидента в порядку частини першої статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Крім того, за висновком судів, застосовані до позивача штрафні санкції не підпадають під визначення податкового зобов’язання у розумінні пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а тому надіслання Товариству першої податкової вимоги на суму пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності є незаконним.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що з урахуванням вартості поставленого позивачем нерезидентові корпусу суховантажного теплоходу та суми кредиторської заборгованості Товариства перед контрагентом сума виручки в іноземній валюті, яка не надійшла в установлений чинним законодавством строк на рахунок позивача, становить 270350,92дол. США, що обумовлює законність нарахування позивачеві оспорюваної суми пені. Крім того, ДПІ наголошує на тому, що Товариством не подано доказів зменшення заборгованості національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»перед відкритим акціонерним товариством «Газпром»за поставлений природний газ за наслідками виконання позивачем спірної експортної операції, що спростовує доводи останнього про поставку названого корпусу судна в рахунок оплати поставок російського газу за міждержавними угодами.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що підставою для нарахування позивачеві пені у сумі 1365727,15 грн. за оспорюваним рішенням ДПІ слугував висновок податкового органу, викладений акті перевірки від 15.03.2010 №48/23-611/03149949, про порушення термінів розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом від 17.04.1995 №627 з урахуванням умов угоди про надання відступного від 24.08.2006, які було укладено між Товариством та дочірнім підприємством Російського акціонерного товариства «Газпром»«Газкомплектімпекс»(Російська Федерація). Так, умовами зазначеного контракту передбачалося виконання позивачем поставки названому нерезидентові трьох новозбудованих суден в рахунок погашення заборгованості за газ, поставлений Російським акціонерним товариством «Газпром»в Україну. При цьому фінансування будівництва суден здійснювалося за рахунок спільних коштів названого іноземного нерезидента та українських газових трейдерів. В подальшому учасниками вказаного контракту було укладено угоду від 24.08.2006, на виконання якої позивач 16.04.2007 передав нерезидентові відступного –спірний незакінчений корпус судна –в рахунок виконання зобов’язань за контрактом на суму 7030000дол.США. З урахуванням суми кредиторської заборгованості позивача перед названим контрагентом, яка на дату здійснення спірної експортної операції становила 6759649,08 дол. США, податковий орган дійшов висновку про ненадходження на рахунок Товариства валютної виручки у сумі 270350,92дол. США (7030000 –6759649,08 = 270350,92) за вказаними зовнішньоекономічними угодами.

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Статтею 14 цього ж Закону передбачено право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що в даному випадку між позивачем та нерезидентом мало місце припинення зобов'язань шляхом передачі відступного, а саме - поставки спірного корпусу судна.

У цивільно-правових відносинах однієї з підстав припинення зобов’язань є передання відступного відповідно до статті 600 Цивільного кодексу України. Тобто з моменту передання відступного взамін виконання право вимоги кредитора за первісним зобов’язанням припиняється, а відтак фактично припиняється і юридичний зв’язок між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Разом з тим, цей Закон не передбачає застережень щодо неможливості припинення зобов’язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом передання відступного, а тому припинення зобов’язань між резидентом та нерезидентом у зазначений спосіб не суперечить чинному законодавству України.

А відтак суди першої та апеляційної інстанцій на підставі встановлених обставин справи дійшли правильного висновку про відсутність підстав для нарахування позивачу пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та за недекларування валютних цінностей, що знаходяться за межами України, через відсутність останніх.

Обґрунтованою є і надана судами правова оцінка про відсутність у оскаржуваних штрафних санкцій ознак податкового зобов’язання, наведених у пункті 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Так, зобов’язання передбачає сплату відповідної суми до бюджету, при цьому законом визначені певні порядок і строки такої сплати, тоді як пеня є штрафною санкцією за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Наведене також обумовлює незаконність направлення позивачеві першої податкової вимоги на суму оспорюваної пені.

З урахуванням викладеного процесуальних підстав для скасування оскаржуваних рішень місцевого і апеляційного судів зі справи не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                                   

УХВАЛИВ:

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011 у справі №2а-9681/10/2670 залишити без змін, а касаційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва –без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко