Постанова № 18260111, 16.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" серпня 2011 р.                               м. Київ                                        К-5891/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Голубєва Г.К., Маринчак Н.Є., Рибченко А.О., Федоров М.О.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі –Красноармійська ОДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03.10.2008

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.12.2008

у справі №2-а-15317/08 (22-а-18559/08)

за позовом відкритого акціонерного товариства “Облдоррембуд” (далі –Товариство)

до Красноармійської ОДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 13.06.2005 №0001112342/0.

Справа розглядалася судами неодноразово. За наслідками останнього розгляду справи постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03.10.2008, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.12.2008, позов задоволено повністю. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що у перевірений період право позивача на користування спірною земельною ділянкою не було оформлено в установленому порядку, що виключає наявність у Товариства обов’язку сплачувати земельний податок з цієї земельної ділянки.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Красноармійська ОДПІ просить скасувати оскаржувані рішення місцевого та апеляційного судів зі спору та відмовити у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що довідкою Селидівського міського відділу земельних ресурсів від 02.09.2005 №37-01-06 підтверджується фактичне використання позивачем спірної земельної ділянки (на якій розташований належний позивачеві асфальтобетонний завод) з 01.01.2004, тоді як обов’язок сплачувати земельний податок виникає з дня фактичного правомірного користування земельною ділянкою незалежно від часу оформлення документів, що підтверджують право користування.

З огляду на нез’явлення у судове засідання представників сторін, яких було належним чином повідомлено про дату, час і місце проведення судового засідання, справу розглянуто в письмовому провадженні відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Красноармійської ОДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що підставою для нарахування позивачеві податкового зобов’язання з земельного податку у сумі 3140,49грн. (у тому числі 2093,66 грн. за основним платежем та 1046,83 грн. за штрафними санкціями) слугував висновок Красноармійської ОДПІ, викладений в акті перевірки від 13.06.2005 №124-23/20314953, про ненарахування та несплату позивачем у 2004 році та у І кварталі 2005 року цього податку із земельної ділянки площею 18080 кв.м, розташованої за адресою: с. Вишневе, м. Селидове. На території цієї ділянки розташований належний позивачеві асфальтобетонний завод, втім у перевірений період Товариством не було оформлено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки та не було одержано правовстановлюючі документи на цю ділянку.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суди послалися на те, що договір оренди землі (на підставі якого позивач оформив право користування спірною ділянкою) було укладено позивачем з Селидівської міською радою лише 06.07.2005, а зареєстровано цей договір було лише 25.07.2005. На підставі цього суди дійшли висновку про відсутність у позивача статусу землекористувача у спірний період.

Втім така правова оцінка обставин справи не ґрунтується на нормах матеріального права.

Адже за змістом частини першої статті 2 Закону України «Про плату за землю»використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

У статті 5 цього Закону визначено, зокрема, що об’єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб’єктом –власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

В силу вимог статті 15 вказаного Закону обов’язок сплачувати за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

У частинах першій, другій статті 125 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Статтею 126 цього Кодексу (у тій самій редакції) передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Водночас, як вбачається з установлених судами фактичних даних зі спору та підтверджується наявними у справі доказами, у спірний період на зазначеній земельній ділянці був розташований належний позивачеві нерухомий об’єкт –завод. Вказана обставина засвідчується, зокрема, і змістом договору оренди землі від 06.07.2005, у пункті 3 якого зазначено, що на земельній ділянці знаходяться належні орендареві (позивачу у справі) будівлі і споруди.

Таким чином, в даному разі оформленню в установленому порядку права користування позивача на спірну земельну ділянку передувало розміщення позивачем на цій ділянці власних об’єктів нерухомості.

Питання щодо права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України.

Зі змісту цих законодавчих приписів випливає, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

А відтак наявність у власності позивача нерухомого об’єкта, розташованого на спірній земельній ділянці, обумовлює і наявність у Товариства обов’язку сплачувати земельний податок з цієї ділянки незалежно від моменту державної реєстрації документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, а також державної реєстрації договору оренди

Відповідна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду України від 24.12.2010 № 21-59а10 (справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Європа-вікно” до Калуської об’єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення).

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані рішення попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                                   

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області задовольнити.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03.10.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.12.2008 у справі №2-а-15317/08 (22-а-18559/08) скасувати.

3. У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Г.К. Голубєва Н.Є. Маринчак А.О. Рибченко М.О. Федоров