Ухвала суду № 18260109, 18.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"18" серпня 2011 р.                               м. Київ                                        К-41975/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Рибченко А.О., Степашко О.І.,

при секретарі Бадріашвілі К.С.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Черкаської області від 11.04.2008

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2009

у справі № 09/4326а (22-а-22501/08)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕП Транско” (далі –Товариство)

до ДПІ

та Головного управління Державного казначейства України у Черкаській області (далі – Управління)

про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетної заборгованості.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –не з’явились,

відповідача (ДПІ) –Рябокінь З.Р.

відповідача (Управління) –не з’явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 03.05.2007 №0000472301/0 та про стягнення з Державного бюджету України бюджетної заборгованості з ПДВ у сумі 32787 грн.

Постановою господарського суду Черкаської області від 11.04.2008, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2009, позов задоволено повністю. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що право позивача на оспорювану суму бюджетного відшкодування підтверджується наявними у справі податковими накладними, складеними за наслідками поставки Товариству спірних транспортно-експедиційних послуг, тоді як позивач не може бути суб’єктом відповідальності за порушення правил податкової дисципліни, допущені його постачальником.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що відсутність постачальника позивача за місцезнаходженням, недекларування та несплата ним необхідних сум ПДВ за наслідками виконання операцій з поставки спірних послуг, а також відсутність інформації у базі даних Придніпровської залізниці про дійсне виконання приватним підприємством «Магнетон»(далі –ПП «Магнетон») зазначених послуг є обставинами, що виключають право позивача на отримання податкової вигоди.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника скаржника, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що за наслідками проведення ДПІ невиїзної документальної перевірки Товариства з питань правових відносин з ПП «Магнетон»за період 01.09.2006 по 01.11.2009, оформленої актом від 24.04.2007 № 144/23-047/32291375, податковим органом було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за жовтень 2007 року у розмірі 32787 грн. В основу прийняття цього акта індивідуальної дії податковим органом було покладено висновок про безпідставне включення Товариством до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними ПП «Магнетон»за наслідками поставки позивачеві посередницьких послуг за договором від 03.07.2006 №0307/01, оскільки: ПП «Магнетон»відсутнє за місцем реєстрації, з 2005 року звітує про відсутність діяльності, щодо посадових осіб цього підприємства порушено кримінальну справу за частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від’ємна різниця між податковими зобов’язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови реального здійснення господарських операцій підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи ДПІ не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму ПДВ. Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди –як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, спрямування цих операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди, обізнаність позивача про протиправний характер діяльності його контрагента, що полягав у спрямованості їх дій на ухилення від оподаткування, тощо.

Власне реальність виконання операцій з поставки спірних транспортно-експедиційних послуг позивачеві (за результатами виконання яких ДПІ визнала необґрунтованим формування податкового кредиту Товариства) податковим органом не оспорюється та підтверджується наявними у справі доказами (актами приймання виконаних робіт, платіжним дорученнями, податковими накладними, квитанціями про приймання вантажу).

Доводи ДПІ про обов’язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями.

Адже згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов’язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість»свідчить, що термін «сплата податку»вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 –7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов’язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону поніс фактичні витрати по сплаті податку.

Наведене узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов’язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов’язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З урахуванням викладеного, суди у розгляді цієї справи дійшли обґрунтованого висновку про незаконність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, у зв’язку з чим процесуальних підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                                   

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Черкаської області від 11.04.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2009 у справі №09/4326а (22-а-22501/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючйи суддя М.І. Костенко