Ухвала суду № 18260102, 18.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"18" серпня 2011 р. м. КиївК/9991/23790/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Рибченко А.О., Степашко О.І.,

при секретарі Бадріашвілі К.С.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2010,

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011

у справі № 2а-16735/10/2670

за позовом спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Інтернешнл Телекомюнікешен Компані” (далі Підприємство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача Лєнкова Р.О.,

відповідача Степаненко І.Д., Кеміня В.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 21.06.2010 № 0000510702/0 та від 10.09.2010 №0000510702/1. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що за умови фактичного здійснення операцій з поставки товарів та послуг позивачеві несплата відповідної суми ПДВ до бюджету постачальником цих товарів (послуг) у другому ланцюгу постачання не може призводити до негативних наслідків для платника (позивача у справі), який обгрунтовано включив відповідну суму податку до податкового кредиту за наслідками її сплати постачальникові у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг). До того ж, за висновком судів, податковим органом було порушено порядок застосування непрямих методів під час визначення звичайної ціни нерухомого об'єкта оздоровчого комплексу «Нафтовик-2».

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувані рішення зі спору та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що у ланцюгу поставок позивачеві телекомунікаційного обладнання та послуг з його монтажу (за наслідками виконання яких у Підприємства виникло відємне значення ПДВ) постачальник послуг у другій ланці ланцюгу постачання товариство з обмеженою відповідальністю «Укрроспідшипник»(далі ТОВ «Укрроспідшипник») має ознаки фіктивності, не задекларувало та не сплатило необхідну суму ПДВ до бюджету, підпис від імені цього товариства в актах виконання робіт виконаний невідомою особою. Наведені обставини, на думку ДПІ, виключають право позивача на отримання податкової вигоди. До того ж, відповідач наголошує на завищеній вартості обєктів нерухомості, переданих позивачеві як іпотекодержателю в рахунок виконання закритим акціонерним товариством «Херсонський нафтопереробний завод»(далі ЗАТ «Херсонський нафтопереробний завод») своїх договірних зобовязань з повернення позики.

У запереченні на касаційну скаргу Підприємство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що підставою для прийняття ДПІ оспорюваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування за серпень 2009 року у розмірі 24160220 грн., викладений в акті перевірки від 08.06.2010 №53/17-02/20057835, про безпідставне включення Підприємством до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за операціями з придбання та монтажу телекомунікаційного обладнання через посередника - товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Трейд-Ойл»- у ТОВ «Укрроспідшипник», яке: відсутнє за місцем реєстрації, не задекларувало та не сплатило відповідну суму ПДВ до бюджету, не має виробничих потужностей, кваліфікованого персоналу, ліцензії для виконання вказаних послуг; на первинних документах підпис від імені цього товариства виконаний невстановленою особою.

Крім того, згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням Підприємству було зменшено суму задекларованого бюджетного відшкодування за вересень 2009 року на 65308539грн. з причин завищення вартості обєкта нерухомості, переданого Підприємству позичальником - ЗАТ «Херсонський нафтопереробний завод»- в рахунок виконання зобовязань з повернення запозичених коштів. Вказаний висновок податкового органу ґрунтується на матеріалах судової будівельно-технічної експертизи від 20.05.2010 №2691/3554/3555/35556/10-15.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів за умови фактичного здійснення господарської операції відємна різниця між податковими зобовязаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, податковим органом було зменшено суму бюджетного відшкодування Підприємства за серпень 2009 року виключно з підстав порушень податкового законодавства та правил здійснення господарської діяльності, допущених постачальником другої ланки у ланцюгу постачання.

Втім при дослідженні факту здійснення господарської операцій та правильності відображення її результатів у податковому обліку платника оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані відповідні дані податкового обліку. Відносини ж між учасниками попередніх поставок товару (послуг) не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його постачальником.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобовязання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності ТОВ «Укрроспідшипник»у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Власне ж факт виконання спірних поставок позивачеві телекомунікаційного обладнання та робіт (послуг) з його монтажу, а також подальше використання Підприємством цього обладнання у власній господарській діяльності податковим органом не заперечується та підтверджується наявними у справі доказами.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у тій самій редакції) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін , у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) врегульовано підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 цієї ж статті Закону.

У розгляді цієї справи попередні судові інстанції дійшли помилкового висновку про те, що з огляду на приписи підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств”, яким передбачено донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, відсутність законодавчо визначеної методики визначення податкових зобовязань за непрямими методами виключає і можливість донарахування зобовязань за результатами застосування звичайних цін.

Так, виключний перелік випадків можливого застосування непрямих методів наведено у підпункті 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Вказаний перелік не підлягає розширеному тлумаченню, а тому за даних обставин у податкового органу були відсутні підстави для визначення позивачем податкових зобовязань за непрямими методами.

Водночас обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Втім у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б засвідчили невідповідність ціни поставки позивачеві спірного нерухомого обєкта рівню звичайних цін (як-от статистичні дані з ринку нерухомості у відповідний період, договори купівлі-продажу аналогічних нерухомих обєктів у співставних умовах тощо). А відтак доводи ДПІ про штучне завищення вартості переданого позивачеві нерухомого обєкта не можуть бути взяті до уваги Вищим адміністративним судом України.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції цілком обґрунтовано визнали незаконним зменшення позивачеві задекларованої ним суми бюджетного відшкодування згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням та правомірно задовольнили позов.

За таких обставин передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних рішень не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2011 у справі №2а-16735/10/2670 залишити без змін, а касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко