Ухвала суду № 18260087, 18.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"18" серпня 2011 р. м. КиївК-37270/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Рибченко А.О., Степашко О.І.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області (далі ДПІ)

на постанову господарського суду Миколаївської області від 11.06.2007

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2009

у справі № 15/542/05

за позовом радгоспу “Гвардія Ілліча” (далі Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.12.2005 №0001492301/0, №0001591700, №0001452301/0, №0001472301/0, №0001462301/0, № 0001482301/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 09.12.2005 №0000112303/0.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 11.06.2007, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2009, позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.12.2005 №0000112303/0, а також податкове повідомлення-рішення від 09.12.2005 №0001492301/0 в частині визначення позивачеві податкового зобовязання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 71,01 грн. за основним платежем та 30,82 грн. за штрафними санкціями; податкове повідомлення-рішення від 09.12.2005 №0001482301/0 в частині донарахування Підприємству податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 279 грн. за основним платежем та 139,50 грн. за штрафними санкціями; в решті позову відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що викладені в акті перевірки факту порушення позивачем податкової дисципліни підтверджуються лише частково.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить частково скасувати оскаржувані рішення попередніх інстанцій, посилаючись на невідповідність висновків судів у відповідній частині нормам матеріального права. Так, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про:

безпідставне поширення судами приписів статті 250 Господарського кодексу України на правовідносини, що склалися з приводу застосування до Підприємства штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки;

відсутність у податковій накладній від 16.07.2002 №168 обовязкових реквізитів (а саме місце розташування продавця), що виключає можливість відображення у податковому обліку позивача суми ПДВ за цією накладною;

нарахування позивачеві збору за забруднення навколишнього природного середовища відповідно до матеріальних звітів, поданих Підприємством під час проведення перевірки.

З огляду на незявлення у судове засідання представників сторін, яких було належним чином повідомлено про дату, час і місце проведення судового засідання, справу розглянуто в письмовому провадженні відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що за наслідками проведення ДПІ планової виїзної перевірки дотримання Підприємством вимог податкового законодавства за період з 01.07.2002 по 30.06.2005, оформленої актом від 25.11.2005 №141/23-00414003, податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.12.2005:

№ 0001492301/0, за яким позивачеві донараховано податкове зобовязання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 1248,59 грн. (у тому числі 736,43 грн. за основним платежем та 512,16грн. за штрафними санкціями) з підстав не включення позивачем до розрахунку цього збору кількості використаного дизельного пального. За висновком судів з огляду на дійсний обсяг використаного Підприємством у перевірений період палива підтверджується правомірність донарахування цього платежу в сумі 665,42 грн.;

№0001591700, відповідно до якого Підприємству визначено податкове зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 16802,97 грн. (у тому числі 5600,99 грн. за основним платежем та 11201,98 грн. за штрафними санкціями) з мотивів неутримання позивачем як податковим агентом відповідних сум цього податку під час виплати доходу фізичним особам (які не мають статусу субєктів підприємницької діяльності) за придбані товарно-матеріальні цінності, а також з підстав не включення до оподатковуваного доходу працівників Підприємства коштів, отриманих ними під звіт та витрачених без надання підтверджуючих документів;

№0001452301/0, згідно з яким позивача зобовязано сплатити 536,91грн. штрафу за порушення граничних строків сплати податку на прибуток;

№ 0001472301/0 та № 0001462301/0, за яким позивачеві донараховано штрафні санкції за затримку сплати податку на додану вартість у сумі 68,77 грн. та 0,37 грн. відповідно;

№ 00014872301/0, відповідно до якого Підприємству визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 12019,50 грн. (у тому числі 7945 грн. за основним платежем та 4074,50 грн. за штрафними санкціями); в основу цього донарахування податковим органом було покладено висновок про безпідставне включення до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними з порушенням вимог чинного законодавства, а також про неврахування Підприємством у складі податкових зобовязань сум ПДВ за операціями з надання в оренду майна;

а також рішення від 09.12.205 №0000112303/0, за яким до позивача застосовано 939 грн. штрафних санкцій за порушення пункту 2.3 Положення про ведення касових операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 № 72, внаслідок відсутності у позивача платіжних документів (як-от касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій тощо), які підтверджували б витрачання готівки, виданої під звіт.

У розгляді цієї справи попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що фінансові санкції, які накладаються на субєкта господарювання за порушення ним касової дисципліни, є за своєю правовою сутністю адміністративно-господарськими санкціями, які можуть бути застосовані лише протягом строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України, та з урахуванням цього правомірно скасували рішення від 09.12.205 №0000112303/0 з мотивів накладення на Підприємство оспорюваного штрафу поза межами зазначеного строку.

Правильною є і надана судами правова оцінка про те, що наявність у податкових накладних незначних недоліків в заповненні, при умові, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, та містять достатні відомості про зміст господарської операції (а саме про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції тощо), не може бути підставою для висновку про непідтвердженість податкового кредиту платника. Адже за змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підставою для відповідальності платника є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника.

Викладені у касаційній скарзі доводи податкового органу стосовно правильності нарахування позивачеві збору за забруднення навколишнього природного середовища за оспорюваним рішенням також не можуть бути взяті до уваги Вищим адміністративним судом України, позаяк стосуються фактично оцінки доказів, які вже були предметом дослідження попередніми судовими інстанціями, та правильності встановлення ними обставин справи, що з урахуванням припису частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.

В іншій частині прийняті у справі рішення попередніх інстанцій сторонами не оскаржуються. Вищим адміністративним судом України не виявлено порушення норм матеріального та процесуального права, на які не було посилань у поданій скарзі.

З урахуванням викладеного процесуальних підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Миколаївської області від 11.06.2007 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2009 у справі № 15/542/05 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко