Ухвала суду № 18259565, 16.08.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2011 року                               м. Київ                                        К-7290/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача                    Рибченка А.О.

суддів:                                                  Голубєвої Г.К.

                                                            Костенка М.І.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2008 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2009 року

у справі № 2-а-11563/08          

за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2009 року, позов Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»(далі –позивач) до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (далі –відповідач) задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0002571542/0 від 13 березня 2008 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2008 року, ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2009 року та прийняття нового рішення –про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення –без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку своєчасності сплати податків і зборів до бюджету ОКП «Донецьктеплокомуненерго», за результатами якої складено акт № 233/15-2/03337119 від 28 лютого 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002571542/0 від 13 березня 2008 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 2 039973,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) у зв’язку з порушенням граничних термінів сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що до сплати податку на додану вартість по деклараціям № 63929 від 19 червня 2007 року, № 110284 від 20 вересня 2007 року, уточнюючим розрахункам № 66703 від 02 липня 2007 року, № 101756 від 04 вересня 2007 року відповідачем прирівняно подання позивачем податкових декларацій № 128862 від 22 жовтня 2007 року, № 145656 від 20 листопада 2007 року, № 158119 від 20 грудня 2007 року, № 13743 від 20 лютого 2008 року та уточнюючого розрахунку № 4242 від 30 січня 2008 року.

В свою чергу, фактично суми податкових зобов’язань позивачем сплачено не було.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону № 2181-III податкове зобов’язання –зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з пунктом 1.3 статті 1 Закону № 2181-III податковий борг (недоїмка) –податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III визначено, що у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф, зокрема, при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п’ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відповідач, здійснюючи розподіл сплаченої позивачем суми на погашення податкового боргу та пені, діяв у відповідності з приписами пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181-III.

Адже, пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III визначено рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Разом з тим, Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як визначено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що зменшення податкового зобов’язання шляхом подання уточнюючого розрахунку не є сплатою узгодженої суми податкових зобов’язань та не є погашеною сумою в розумінні приписів підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III у зв’язку з чим підстави для застосування штрафу –відсутні.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                            Рибченко А.О.

Судді                                                                                Голубєва Г.К.

Костенко М.І.

                                        Маринчак Н.Є.

                                        Федоров М.О.

Суддя А.О. Рибченко