Ухвала суду № 18257592, 07.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-3837/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Островича С.Е., Степашка О.І

при секретарі                     Гончарук І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Господарського суду м. Києва від 16.08.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2008

у справі № 32/317-А Господарського суду м. Києва

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

третя особа: Національна комісія регулювання електроенергетики України

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 16.08.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2008, позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків (СДПІ) від 28.04.2007 № 0000154110/0 в частині визначення Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 681910,00 грн. –основний платіж та 660206,30 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Судові рішення вмотивовані висновком суду про відповідність цін, по яких позивач продав нерезидентам в І –ІІІ кварталах 2006 року електроенергію, рівню звичайних цін, у зв’язку з чим донарахування контролюючим органом податкових зобов’язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій з підстав порушення позивачем підпункту 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(Закон № 334/94-ВР) є незаконним.

В касаційній скарзі СДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами першої й апеляційної інстанцій пункту 3.1 ст. 3, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 ст. 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 334/94-ВР.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

В судовому процесі встановлено, що фактичною підставою для визначення Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»податкового зобов’язання з податку на прибуток слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 20.04.2007 № 389/41-10/19480600 про порушення підприємством підпункту 4.1.1 пункту 4.1 ст. 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 334/94-ВР та заниження валового доходу за І –ІІІ квартали 2006 року на загальну суму 2727638,65 грн. внаслідок продажу нерезидентам електроенергії по цінах, що нижче рівня звичайних цін. В обґрунтування цього висновку СДПІ послалась на встановлені під час перевірки факти придбання позивачем електроенергії у ДП «Енергоринок»та продажу цієї електроенергії впродовж І-ІІІ кварталів 2006 року з різницею в ціні у бік зменшення на 2727638,65 грн.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 334/94-ВР з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Положення цього підпункту поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками (підпункт 7.4.3 цієї статті ).

З огляду на наведені норми довід СДПІ, що позивач зобов’язаний задекларувати доход від продажу електроенергії нерезидентам в розмірі не нижче за звичайні ціни, є обґрунтованим.

Правила щодо визначення звичайних цін встановлені пунктом 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР.

Абзацами першим і другим підпункту 1.20.1 цього пункту передбачено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.5 цього пункту у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Частиною 4 ст. 189 Господарського кодексу України визначено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

Указом Президента України «Про заходи щодо вдосконалення кон’юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності»від 10.02.1996 № 124/96 (втратив чинність згідно з Указом Президента України від 05.08.2008 № 686/2008) затверджено Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Пунктом 3 цього Положення визначено, що індикативні ціни можуть запроваджуватись на товари: щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами; щодо яких застосовуються спеціальні імпортні процедури відповідно до статті 19 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльності"; щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування;

щодо експорту яких встановлено спеціальні режими; експорт яких здійснюється у порядку, передбаченому статтею 20 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльності"; в інших випадках на виконання міжнародних зобов'язань України.

Рішення про запровадження індикативних цін на відповідні товари, зазначені у пункті 3 цього Положення, приймає та переліки індикативних цін затверджує Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України. Таке рішення та переліки індикативних цін публікуються Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України або уповноваженими ним організаціями в газеті "Урядовий кур'єр" не менш як раз на місяць ( з 1 січня 2001 року згідно з Указом Президента України від 23.10.2000 № 1159/2000 -Міністерство економіки України ).

Індикативні ціни, запроваджені відповідно до пункту 3 цього Положення, є обов'язковими до використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності всіх форм власності при укладенні та здійсненні зовнішньоекономічних угод (контрактів) (пункти 5 і 7 цього Положення).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач продав електроенергію нерезидентам за індикативними цінами, які відповідно до підпункту 1.20.5 пункту 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР є звичайними.

Погоджуючись з висновком суду щодо відповідності індикативних цін рівню звичайних цін у сфері зовнішньоекономічної діяльності, разом з тим не можна визнати, що висновок щодо продажу позивачем електроенергії за індикативними цінами ґрунтується на всебічному та повному з’ясуванні обставин справи. Фактично такий висновок зроблений на підставі пояснень позивача без з’ясування, чи були нормативно встановлені впродовж І-ІІІ кварталів 2006 року в установленому законодавством порядку індикативні ціни на електроенергію та чи відповідали ціни, за якими позивач продав електроенергію, рівню цих цін.

Відповідно до статті 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Недотримання судами першої й апеляційної інстанцій вимог цієї статті призвело до неповного з’ясування обставин, які входять до предмету доказування як істотні, оскільки мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами другою та четвертою ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду слід взяти до уваги наведене в цій ухвалі, встановити, зокрема, рівень індикативних цін на електроенергію, що діяли на час здійснення позивачем експорту електроенергії, та зробити відповідно до норм матеріального права висновок стосовно правомірності донарахування контролюючим органом суми податкових зобов’язань.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково, скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 16.08.2007, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2008. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий підписЄ.А.Усенко

Судді підписМ.І.Костенко

підписН.Є.Маринчак

підписС.Е.Острович

підписО.І.Степашко