Ухвала суду № 18255283, 10.08.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/1540/11

Головуючий у 1-й інстанції: Чудак О.М.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В. Ю., Сапальової Т.В.

при секретарі: Марчаку А.В.

за участю представників сторін:

апелянта - Волощука В.О.

позивача - Ковальчука С.В., Швеця І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26.05.2011 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Агровіта-В" до державної податкової інспекції у м.Вінниці про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2011 року приватне підприємство “Агровіта-В” (ПП “Агровіта-В”) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції м. Вінниці (ДПІ у м. Вінниці) про скасування податкового повідомлення-рішення від 21 березня 2011 року №0001612330, яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 65025 грн., з яких 52020 грн. - за основним платежем та 13005 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2010 року вказаний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, окремо суду пояснивши, що судом першої інстанцій не взято до уваги факту неправомірного формування ПП «Агровіта-В» податкового кредиту по ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних в різних податкових періодах, але отриманих платником в поточному звітному періоді.

Представник апелянта наголошує, що у позивача не було належного документального підтвердження такого запізнення, що є порушенням вимог підпунктів 7.7.1 та 7.7.2 статті 7 Закону "Про податок на додану вартість".

Відтак, представник апелянта зазначає, що всупереч висновкам суду першої інстанції, оскаржуване податкове рішення відповідає чинному законодавству, прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представники позивача проти доводів апелянта заперечили, при цьому посилаючись на правомірність висновків суду першої інстанції просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2010 року залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПП “Агровіта-В” зареєстроване виконавчим комітетом Вінницької міської ради 24 травня 2007 року та здійснює свою господарську діяльність як юридична особа на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №643115 (а.с. 36).

Підприємство взято на податковий облік ДПІ у м. Вінниці з 31 травня 2007 року за №7065 та на час перевірки є платником податку на додану вартість, про що свідчить свідоцтво №100283040 від 11 травня 2010 року (а.с. 9).

На підставі направлення від 18 лютого 2011 року №510/23 та відповідно до статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” працівником Державної податкової інспекції м. Вінниці Гоцою А.О. проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП “Агрвіта-В”з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період з 01 квітня 2010 року по 01 січня 2011 року, які виникли за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувались в періоді з 01 серпня 2010 року по 01 вересня 2010 року.

За результатами перевірки складено акт № 813/2330/35110894 від 14 березня 2011 року (а.с. 8-26), яким встановлено порушення ПП “Агровіта-В”підпунктів 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ.

На підставі висновків акту перевірки від 14 березня 2011 року, ДПІ у м. Вінниці прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 березня 2011 року №0001612330, яким позивачеві визначено зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 65025 грн, з яких 52020 грн - за основним платежем та 13005 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 7).

Суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови та задовольняючи позов, виходив з того, що у випадку, якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Відтак на думку суду першої інстанції, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР (Закон №168), податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги), згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті7 Закону №168 є наявність податкової накладної, виданої продавцем.

Згідно зі статтею 15 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”(чинного на момент виникнення спірних правовідносини) про строки давності та їх застосування. Норми цієї статті застосовуються до порядку визначення податкових зобов'язань, а також повернення надміру сплачених або відшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів), а оскільки сума ПДВ, віднесена за податковою накладною до податкового кредиту, впливає безпосередньо на розмір податкових зобов'язань платника, строки позовної давності також поширюються і на податкову накладну.

Аналізуючи викладене, колегія суддів зауважує, що у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону №2181).

Згідно із підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника та з'ясування достовірності й повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Як вбачається із даної норми подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця.

Таким чином, аналіз викладених положень Закону №168 свідчить, що платник податку може сформувати свій податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), в податкову періоді, в якому такі податкові накладні отримані, з урахуванням строків давності, при цьому Законом в обовязковому порядку не зобовязано платника податків оскаржувати дії контрагентів щодо затримки у видачі і невидачі податкових накладних.

Окрім того, Законом №168 також прямо не передбачено, якими засобами та доказами платник податків має підтвердити реальну затримку податкових накладних, отриманих після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг).

Матеріали справи свідчать, що позивач включив до складу податкового кредиту по деклараціях за квітень - грудень 2010 року суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, фактичне отримання яких відбулось в податкових періодах, наступних за тим податковим періодом, в якому податкові накладні були виписані. Підтвердженням отримання податкових накладних із запізненням є Журнал реєстрації вхідних податкових накладних ПП “Агровіта-В” з зафіксованими датами їх отримання, копії витягів якого додані до матеріалів справи.

Таким чином, жодних порушень Закону №168 при формуванні податкового кредиту в даному випадку позивач не допустив.

Враховуючи викладене, а також те, що податковий кредит сформований ПП “Агровіта-В” на підставі належних податкових накладних, жодних зауважень перевіряючого до їх оформлення не було, інших обставин щодо не підтвердження сум податку на додану вартість під чач перевірки не встановлено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 21 березня 2011 року №0001612330.

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на інформацію отриману з компютерних автоматизованих інформаційних систем податкового органу: АІС “Облік податків та платежів”, АС “Аудит”, АІС РПП, “Бест звіт”, ІС “Зустрічні перевірки”, ІС “Система співставлення податкового кредиту та податкових зобовязань в розрізі контрагентів” по основних постачальниках товарно-матеріальних цінностей ПП “Агровіта-В” за період, оскільки з останньої неможливо встановити факт надмірної сплати до бюджету податку на додану вартість, разом з тим відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, а не самого факту існування зобовязання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару.

Колегія суддів також критично ставиться до тверджень апелянта про необхідність встановлення надмірної сплати ПДВ до бюджету, враховуючи слідуюче.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону №168 зазначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.

Згідно із підпунктом 1.8 статті 1 Закону №168, передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону №168, бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (робіт, послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що апелянтом при проведені перевірки та прийнятті відповідного податкового повідомлення-рішення не досліджено питання надмірної сплати податку до бюджету, яке останнім ставиться в залежність від сплати постачальниками ПДВ до бюджету.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що Вінницький окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26.05.2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 12 серпня 2011 року .

Головуючий <Список >Смілянець Е. С.

Судді< Список >Сторчак В. Ю.

< Список >Сапальова Т.В.