Ухвала суду № 18255273, 10.08.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/1552/11

Головуючий у 1-й інстанції: Загороднюк А.Г.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В. Ю., Сапальової Т.В.

при секретарі: Марчак А.В.

за участю представників сторін:

апелянта - Волощука В.О.

позивача - Момота В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.05.2011 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства "Вінниччина-Авто" до державної податкової інспекції у м.Вінниці про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось публічне акціонерне товариство "Вінниччина-АВТО" (далі - ПАТ "Вінниччина-АВТО") з позовом до державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі - ДПІ у м. Вінниці) про скасування податкових повідомлень - рішень №0000362300 від 21.03.2011 року та № 000372300 від 21.03.2011 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2011 року вказаний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, окремо зазначаючи про те, що суд першої інстанції не врахував відсутність первинних документів для підтвердження отримання невиключної ліцензії та фактичного використання Торговельної марки для ідентифікації товарів і послуг, а відтак неможливо підтвердити інформацію про фактичний зміст та обсяг отриманих даних роялті та безпосередню повязаність їх використання з господарською діяльністю підприємства.

Крім того представник апелянта посилався на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0000372300 від 21.03.2010 року, оскільки підприємством укладались угоди без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, у звязку з чим дії позивача призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апелянта заперечив з підстав обґрунтованості та правомірності висновків суду першої інстанції, у звязку з чим просив у задоволенні апеляційної скарги ДПІ у м. Вінниці відмовити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2011 року залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 №643113, ПАТ "Вінниччина-АВТО" зареєстровано виконавчим комітетом Вінницької міської ради 27.04.2004 року з присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи - 03112811.

На підставі направлення №323/23 від 28.01.2011 року, виданих ДПІ у м. Вінниці, згідно зі ст. 20, п. 77.2 ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання, посадовими особами відповідача проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ВВП "Прогрес Авто" ПАТ "Вінниччина-АВТО" (код ЄДРПОУ 33088663) за період з 01.04.2008 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки №576/2301/33088663 від 17.02.2011 року (а.с. 19-59).

Відповідно до зазначеного акту перевірки ВВП "Прогрес Авто" ПАТ "Вінниччина-АВТО" порушено п.п. 5.1, 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме в результаті включення до складу валових витрат витрати на роялті - торгівельну марку для ідентифікації товарів і послуг, отриману від ПАТ "Українська автомобільна корпорація, занижено податок на прибуток у 2008 році на загальну суму 11074, гривень.

В подальшому, товариство не погоджуючись з висновками, вказаними в акті перевірки №576/2301/33088663 від 17.02.2011 року, 21.02.2011 року звернулось з запереченнями до ДПІ у м. Вінниці.

Листом від 01.03.2011 року №10942/23 податковий орган повідомив ПАТ "Вінниччина-АВТО" про залишення вказаних заперечень без розгляду.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, на підставі направлень №11/23 від 31.01.2011 року та №25/23 від 14.02.2011 року, виданих ДПА у Вінницькій області, згідно із ст. 77 Податкового кодексу України та на виконання наказу ДПА у Вінницькій області від 17.01.2011 року №19, посадовими особами органів Державної податкової служби проведено планову виїзну перевірку ПАТ "Вінниччина-АВТО" (код ЄДРПОУ 03112811) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки №25/23/03112811 від 04.03.2011 року (а.с. 60-149).

У ході вказаної вище перевірки посадовими особами органів Державної податкової служби констатовано порушення законодавства, допущені позивачем, про які зазначено в акті перевірки №25/23/03112811 від 04.03.2011 року (а.с. 60-149), зокрема, вказано про порушення ПАТ "Вінниччина-АВТО" п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 11415,0 грн., в тому числі, у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість податкові накладні, отримані від ТОВ "Лако" у листопаді 2008 року на суму 2066,0 грн. та в грудні 2008 року на суму 2000,0 гривень.

Поряд з тим, в даному акті перевірки міститься посилання про порушення позивачем п. 3.1 ст. 3; п.п. 4.1.4, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4; п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.4.2, п.п. 5.4.10 п. 5.4, п.п. 5.6, п.п. 5.7.1 п. 5.7, п.п. 5.2.5, п.п. 5.2.10 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5; п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8; п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 54798,0 гривень.

На підставі вищезазначених порушень, ДПІ у м. Вінниці прийняло податкові повідомлення - рішення:

- №000362300 від 21.03.2010 року, яким ПАТ "Вінниччина-АВТО" за порушення п. 3.1 ст. 3; п.п. 4.1.4, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4; п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.4.2, п.п. 5.4.10 п. 5.4, п.п. 5.6, п.п. 5.7.1 п. 5.7, п.п. 5.2.5, п.п. 5.2.10 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5; п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8; п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 68498,0 грн., у т.ч.: за основним платежем - 54798,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13700,0 грн.;

- №0000372300 від 21.03.2010 року, яким ПАТ "Вінниччина-АВТО" нараховано за порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкове зобов'язання з податку на додану вартість загальну на суму 14269,0 грн., у т.ч.: за основним платежем - 11415,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2854,0 гривень.

Вказані повідомлення-рішення слугували підставою для звернення ПАТ "Вінниччина-АВТО" до суду першої інстанції з метою їх оскарження та скасування.

Суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови та задовольняючи позов, виходив з того, що податковим органом не доведено правомірність своїх дій щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а відтак останні підлягають скасуванню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Так, колегія суддів ставиться критично до тверджень апелянта про порушення позивачем порушено вимоги пп. 5.1, 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Обгрунтовуючи свою позицію, скаржник посилається на відсутність у ПАТ "Вінниччина-АВТО" документів, що підтверджують фактичне використання торгівельної марки, її пов'язаність з господарською діяльністю відокремленого виробничого підрозділу "Прогрес-Авто" ПАТ "Вінниччина-АВТО" та перерахування коштів за її використання до перевірки.

В свою чергу, як з'ясовано судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду, між позивачем та ПАТ "Українська автомобільна корпорація" 02.04.2007 року укладено Ліцензійний договір №803, відповідно до положень якого, ПАТ "Українська автомобільна корпорація" належать майнові права інтелектуальної власності на торгівельну марку (знак для товарів і послуг), захищену свідоцтвом №13940.

Згідно з п. 1.1 вказаного Ліцензійного договору, ПАТ "Українська автомобільна корпорація" надає ПАТ "Вінниччина-АВТО" невиключну ліцензію на використання торгівельної марки для ідентифікації товарів і послуг, захищену свідоцтвом №13940, оплата за використання якої визначена ч. 5 даного Ліцензійного договору.

Матеріали справи містять докази використання виробничим підрозділом "Прогрес-Авто" ПАТ "Вінниччина-АВТО" торгівельної марки (знак для товарів і послуг), майнові права на яку належать ПАТ "Українська автомобільна корпорація" на праві, зокрема: розклад роботи, куточок споживача, бейджі, бухгалтерські документи, витяг з сайту, копія рекламних щитів (а.с. 233-242 а), розрахунок сум роялті (а.с. 242 б).

Відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудиокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Згідно з п.п. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до валових витрат включаються витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку.

Крім того, у листі Державної податкової адміністрації України від 16.11.2007 року №11482/6/15-0316 викладено правову позицію, відповідно до якої документами, якими підприємства-ліцензіати підтверджують використання торгівельної марки у виробничій діяльності, є акти виконаних робіт (наданих послуг), договори надання послуг тощо.

Вказаний лист є розясненням у розумінні пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинного на момент виникнення спірних відносин), тоді як за змістом підпункту "д" цієї ж норми Закону не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення.

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта, що позивачем не надано жодних документів для підтвердження повязаності використання роялті у своїй господарській діяльності та прямого їх впливу на отриманий результат, оскільки матеріали справи містять Ліцензійний договір від 02.04.2007 року № 803 (а.с. 192-196) та акти з надання послуг по користуванню торгівельною маркою ПАТ "Українська автомобільна корпорація" за 2008 рік (а.с. 214-222), які спростовують твердження скаржника.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що апелянтом не наведено належних доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність використання позивачем торгівельної марки ПАТ "Українська автомобільна корпорація".

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про неправомірність нарахування товариству податкових зобовязань та скасування податкового повідомлення-рішення №000362300 від 21.03.2010 року на суму 38476,18 грн., у частині порушення п.п. 5.1, 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо включення до складу валових витрат витрати на роялті - торгівельну марку для ідентифікації товарів і послуг, отриману від ПАТ "Українська автомобільна корпорація".

Колегія суддів також не бере до уваги посилання апелянта на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0000372300 від 21.03.2010 року, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що частково, а саме: на суму 5000,0 грн. вказане рішення винесене за порушення позивачем п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо включенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість податкові накладні, отримані від ТОВ "Лако".

На думку апелянта, ПАТ "Вінниччина-АВТО" у порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" до податкового кредиту з податку на додану вартість віднесено витрати на оплату послуг від ТОВ "Лако". Разом з тим, згідно з базою даних ДПА у Вінницькій області щодо ТОВ "Лако" внесено запис про відсутність підтвердження відомостей про вказане товариство.

Відтак, скаржник стверджує, що правочини про надання послуг, укладені між ТОВ "Лако" та ПАТ "Вінниччина-АВТО" не спричинили реального настання правових наслідків та є нікчемними.

Проте, колегія суддів вважає наведені твердження апелянта необґрунтованими з огляду на наступне.

Так, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначено ст. 203 ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорюванні правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорюванні правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обовязки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку.

Тобто, у даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Хоча позивач і використав в акті перевірки та адміністративному позові такий термін, як "нікчемний правочин", позивач не звернув уваги на те, що згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. ДПІ у м. Вінниці, при використанні терміну "нікчемний правочин", не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 2 ст. 207 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 2 ст. 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобовязання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобовязану сторону певних обовязків; допускають односторонню відмову від зобовязання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року “Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання право чинів недійсними" зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК :

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як зясовано колегією суддів, причиною визнання правочину на поставки послуг, укладеного між ТОВ "Лако" та ПАТ "Вінниччина-АВТО", є факт подання останньої декларація з податку на додану вартість ТОВ "Лако" за липень 2008 року; докази про подання підприємством за період з 01.01.2008 року по 01.08.2008 року податкові декларації з податку на додану вартість з нульовими значеннями, результати системи співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту, якими встановлено, що ТОВ "Лако" не вносило до складу податкових зобов'язань суми ПДВ по податкових накладних виписаних позивачу.

Разом з тим, матеріали справи містять договір ПАТ "Вінниччина-АВТО" з ТОВ "Лако", укладений 16.10.2008 року (а.с. 169), довідки про виконання робіт від 25.12.2008 року (а.с. 170, 179), акти приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2008 року (а.с. 171-178, 180), податкові накладні від 17.11.2008 року №2 (а.с. 185) та №3 від 25.12.2008 року (а.с. 185).

Крім того, згідно даних офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України, анулювання свідоцтва ТОВ "Лако" відбулося 31.08.2009 року (а.с. 187).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, матеріали справи містять докази проведення будівельних робіт по яких ТОВ "Лако" виписано податкові накладні.

Разом з тим, апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження факту невиконання будівельно-монтажних робіт ТОВ "Лако" згідно умов договору, укладеного з ПАТ "Вінниччина-АВТО". Апелянтом також не надано жодної інформації про інших осіб, які могли б виконати будівельні роботи замість ТОВ "Лако".

Аналізуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність висновків суду першої інстанції щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0000372300 від 21.03.2010 року на суму 5000,0 грн., у частині порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо включенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість податкові накладні, отримані від ТОВ "Лако".

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити слідуюче.

Встановивши невідповідність частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та, що без неї оскаржуване рішення в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми як основного платежу так і штрафних (фінансових) санкцій.

Суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу в цілому, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним повністю, оскільки суд не може самостійно нараховувати частину штрафних (фінансових) санкцій.

Тобто, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, приймаючи до уваги те, що рішення, в якому недійсну частину не можна відокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

Визнання рішення податкового органу недійсним повністю у такій ситуації, дає йому можливість визначити в установленому Законом порядку правильне рішення, зокрема через прийняття нового рішення, при умові, якщо не закінчилися строки давності, встановлені законом.

Відтак, суд першої інстанції встановивши, що крім донарахованих податків визначено ще й суми штрафних санкцій, а виокремити частину податків та застосованих з їх урахуванням штрафних санкцій є неможливим без проведення додаткового розрахунку, останній дійшов правомірного висновку про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Вінниці №000362300 від 21.03.2010 року та №0000372300 від 21.03.2010 року повністю.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.05.2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 12 серпня 2011 року .

Головуючий <Список >Смілянець Е. С.

Судді< Список >Сторчак В. Ю.

< Список >Сапальова Т.В.